о. Андрій розповів молодим людям, що у військовому капеланстві він уже більше як дев’ять років. Починав своє служіння ще із Академії сухопутних військ у Львові. Відтоді велика кількість молодих офіцерів стала його друзями. Коли у кінці травня-червні 2014 року розпочалася активна фаза бойових дій і був сформований штаб АТО, до генерального штабу у отця було два прохання: він мав бути у Збройних Силах України і в зоні бойових дій, десь на передовій. Для нього природно було бути там, поруч зі своїми друзями. Так отець Андрій став першим військовим капеланом при штабі АТО. Надавав духовну підтримку українським військовослужбовцям у Слов’янську, Краматорську, Пісках, Дебальцевому, Маріуполі… Розповідав отець, як на полі бою було встановлено перший польовий храм Архистратига Михаїла, як у ньому звершувалася ранкова й вечірня Служба, уділялися Святі Таїнства, зокрема Сповідь та Причастя.
Щоб якось розрядити психологічну атмосферу, відволіктись від бойових дій, капелан організував для бійців в окопах курси англійської та італійської мов. Було укладено розклад Богослужінь та уроків. «Не пригадую, – говорить отець, – жодного дня, щоби хтось не сповідався. Хоча була дуже динамічна ситуація в зоні АТО. При виїзді на бойові завдання хлопці зверталися за благословенням. А коли поверталися, просили про поминальну молитву, якщо хтось із їхніх товаришів гинув. А головне – індивідуальні бесіди. Військові нерідко звертаються до священика, бажаючи дійти до глибинного сенсу... зрозуміти, що з ними відбувається і яка їхня в цьому роль. Адже часто хлопці емоційно виснажені – через розлуку з рідними, від постійної загрози їхньому життю, від втрати друзів. Тому аби вони не втратили надії та віру в те, що роблять, не забули про те, що тільки любов здатна на перемогу військовослужбовці потребують духовної підтримки, духовної інтерпретації подій, з якими вони стикаються».
В контексті надзвичайних стресів у людини дуже часто відбувається переосмислення важливих життєвих цінностей. Для прикладу отець розповів про молодого офіцера, що їхав на фронт переконаним атеїстом, але однієї ночі в оточенні він почав молитися вперше у своєму житті. «Це інший світ, інша дійсність. Людям із нашої дійсності складно собі уявити, як вона виглядає там, – говорить отець. – А там деколи відбуваються серйозні зрушення в людській свідомості, тоді людина починає шукати розуміння свого життя та усього, що в ньому відбувається».
Отець Андрійрозповідав молоді про різні етапи служіння в зоні АТО, про складний період капеланського служіння тоді, коли всі переживали наслідки Іловайської трагедії. «Завдання капеланського служіння тоді полягало в тому, щоб зберегти надію і не дозволити темряві зруйнувати світло у серцях захисників».
Розповідав капелан і про перебування в Пісках та Дебальцевому: «Найбільш зворушливі моменти – це коли мені довелося вирушити під кулі, бо хлопці просили про Сповідь, і мені довелося йти разом із кулями. Обстріли недалеко, але кулі свистять у тебе біля вуха. У таких випадках, як правило, військові кажуть треба присідати або лягати, але йдеш, бо треба дійти. Це найщасливіші моменти мого священства, коли ти виконуєш свій прямий обов’язок добровільно і свідомо попри те, що довкола тебе свистять кулі, а ти розумієш, що не можеш заховатись чи повернутись, тому що захисники чекають. Не тебе. Христа. Коли ти слухаєш сповідь на горищі, над яким розриваються міни – не десь, а от прямо над тобою; коли ти перебігаєш з іншими військовими ділянки, які обстрілюють снайпери, і з дистанцією 8 м один за одним треба бігти. Потім пробираєшся поміж будівель, бо там теж розташовані снайпери, аби вислухати Сповідь і уділити Святе Причастя». Розповідав отець і про Святий вечір. Як у день перед Різдвом він розносив просфори по наших позиціях в Пісках і за 200 м перед ним міна влучила в одну із позицій, як розпочався бій і обстріли з трьох сторін...
о. Андрій Зелінський нагороджений відзнакою «Народний Герой України». В момент нагородження отець сказав, що «бути військовим капеланом – значить бути поруч, аби своєю присутністю прихилити до військових саме небо, аби вони не втомитися любити – по-справжньому: щиро – не шукаючи свого; щедро – віддаючи усе; і до кінця вірно. Бо тільки справжня любов здатна на перемогу! Тільки любов! Бути військовим капеланом сьогодні – це бути малим свідком великого подвигу українського солдата, намагаючись цілим своїм життям допомагати йому повірити, що, попри все, він є найкращим у світі захисником найкращої у світі Вітчизни!»
Наприкінці зустрічі отець відповідав на питання, які хвилювали присутніх. Говорив про особисту відповідальність кожного. «Ніхто із нас не може бути позбавлений почуття відповідальності за те, що відбувається. Ми, християни, покликані бути втіленням Божої любові у світі, де страждають люди від наслідків гріха, від наслідків злоби, ненависті, які приводять до того, що ми спостерігаємо у нашому суспільстві. Важливо пам’ятати, що ми теж відповідальні за наших військових, адже зла не здолати самотужки. Кожен має запитати себе: що можу зробити я? Люди різні... І добро має бути творчим, різноманітним. Це не означає, що всі ми маємо озброїтися й вирушити на передову. Передова має проходити у глибині нашого серця, нашої свідомості – там, де перед нами стоїть запитання про особисту відповідальність за те, що сьогодні відбувається в нашій державі, про особисту відповідальність за мир та злагоду в нашому суспільстві. І треба працювати в цьому напрямі. Тут дуже широке поле для діяльності, зокрема для волонтерських акцій».
На зустрічі з військовим капеланом були присутні волонтери Ліля Кобільник та Світлана Фаринович, які подарували о. Андрію декілька хвилин мистецького відпочинку. Для нього та усіх присутніх прозвучали авторські пісні п. Лілі та уривки з книги о. Андрія «Соняхи», яка незабаром вийде у світ. На закінчення зустрічі о. Михайло Олійник подякував нашому гостеві, побажав Йому мирного неба та Господньої опіки на Його такій нелегкій, але такій благородній та жертовній дорозі.
Повідомила
Ірина Олійник
ФОТОРЕПОРТАЖ
- Владика Ярослав у Бориславі: Господь Бог, з огляду на майбутнє Богоматеринство Пресвятої Богородиці, зберіг її святість, чистоту і непорочність недіткненою будь-яким гріхом [фото]
- У Бориславі відсвяткували 150-річницю освячення храму Вознесіння Господнього [фото]
- Владика Ярослав: Довіра до Бога, витривалість в збереженні праведності, врешті-решт, спричинить те, що Бог навідається до нашого життя [фото]
- Владика Ярослав відвідав парафію Вознесіння Господнього в м. Борислав [фото]
- Владика Ярослав відвідав парафію Різдва Пресвятої Богородиці в м. Борислав [фото]