Слава Ісусу Христу!
Всесвітліший отче Ректоре, всечесні отці,
дорогі викладачі, любі браття семінаристи, брати і сестри у Христі!
Дозвольте сьогодні ласкаво привітати Вас з нагоди початку нового навчального року, у якому пізнаватимемо науку нашого Спасителя, заглиблюватимемося у таїнства віри, приготовляючи себе до прийняття великого дару – священства. Це чергова сходинка у нашому духовному та інтелектуальному зростанні. Для кожного з вас це особливий момент, адже такий духовно-академічний початок завжди несе в собі щось особливе у пізнанні Бога.
Євангельська благовість апостола Марка розпочинається такими словами: «Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого» (Мр. 1, 1). У цих коротких, але глибоких рядках євангелист, натхненний Святим Духом, відкриває нам не просто черговий людський твір, а слово, яке вводить у нас нову реальність. Адже цей «початок» перегукується з першими словами книги Буття: «На початку сотворив Бог небо й землю» (Бут. 1, 1). Там Бог своїм Словом створив світ із небуття; тепер же у Христі розпочинається «нове творіння», нова історія і нове життя. У кожному біблійному «початку» ми бачимо, що сам Господь входить у людську історію, і з того моменту вона вже ніколи не залишається тією самою.
Коли Христос приходить на Йордан, щоби прийняти Хрещення від Івана, знову ж розпочинається початок Його публічного служіння. Саме тут ми чуємо голос Отця: «Ти єси Син мій любий, у тобі – моє уподобання» (Мр. 1, 11), і бачимо Святого Духа, що «як голуб сходив» (Мр. 1, 10) на Сина Божого. Це не просто початок нової діяльності, а момент богоявління – об’явлення Бога серед людей.
На Йордані відкривається таїнство: початок – це завжди більше, ніж здається. Для стороннього погляду Христос просто стає в ряд з іншими людьми. Але голос Отця і зішестя Святого Духа відкривають, що це – нова сторінка в історії спасіння. Подібно й наші початки здатні приховувати в собі більше, ніж ми бачимо зовні. Насправді, кожен початок навчального року в семінарії можна сприймати як своєрідний «Йордан», «богоявління», час Господніх відвідин.
Дорогі браття, ви навчаєтесь у семінарії не лише для того, щоб здобути знання чи виконати обов’язки, але насамперед – щоб дозволити Богові діяти у вашому житті. Зовні може здаватися, що це лише повторення знайомого вже циклу. Але в Божих очах кожен початок має унікальний зміст. Господь щоразу творить нове (пор. Од. 21, 5): дає силу там, де з’являється втома; відновлює радість, коли оселяється рутина; відкриває нове бачення там, де загрожує звичка чи байдужість.
Сьогоднішнє Євангеліє благовістує нам, що одразу після Хрещення Ісуса бачимо незвичний розвиток подій. «І відразу Дух повів його в пустиню; і він перебував у пустині сорок день, спокушуваний сатаною, і був із дикими звірями, а ангели йому служили» (Мр. 1, 12-13). У першій частині євангельського уривку ми чули як пролунав голос Отця з неба, як Дух Святий зійшов на Ісуса у вигляді голуба, як небо розкрилось, і було засвідчено ким Він є насправді – улюбленим Сином Божим. Здавалося б, тепер мало б розпочатися щось тріумфальне: гучна проповідь, чудеса, зцілення, тощо. Але Євангеліє веде нас несподіваним шляхом: замість овацій і чудес – спокуси у пустелі.
У біблійній традиції пустеля завжди мала особливе значення. Саме там Ізраїль вперше по-справжньому пізнав Бога після виходу з Єгипту. Там народ блукав сорок років, вчився жити не власними силами, а щоденною манною з неба. Там він переживав очищення, випробування, саме там отримав Закон і досвід Божої близькості. Пустеля завжди була місцем зустрічі й водночас місцем випробувань. Тому не дивно, що й Христос розпочинає свій шлях саме там, куди веде Його Дух Божий. Бо, пройшовши пустелю і спокуси, Господь звіщає благовість, кажучи: «Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію» (Мр .1, 15).
Дорогі брати-семінаристи, якщо ми справді хочемо бути учнями Христа, ми не уникнемо своєї пустелі. Для вас, семінаристів, таким місцем є роки навчання у семінарії. Може, ви цього ще не відчуваєте, але семінарія – це не лише лекції, книжки чи іспити. Це час, коли Бог занурює вас у внутрішню боротьбу: коли спливають назовні сумніви, страхи, слабкості, але водночас стає очевидною Божа вірність.
У пустелі немає нічого зайвого: немає шуму, що міг би заглушити голос Бога, немає розваг чи втеч, немає де сховатися від самих себе – і саме в цьому її сила. У цьому сенсі й семінарія є своєрідною пустелею. Тут ви поступово вчитеся дивитися в обличчя власним слабкостям і спокусам, вчитеся розпізнавати, як у вашому серці діють гордість, заздрість чи втома. І тут же вчитеся довіряти Богові, коли ці спокуси вас випробовують.
Слід пам’ятати: пустеля не є для того, щоб зламати людину, а щоб її зміцнити. Як золото випробовується у вогні, так і покликання проходить очищення у пустелі. Тому не бійтеся її. Прийміть свою пустелю як дар. Не тікайте від моментів, коли стає важко, коли приходить спокуса здатися, коли відчуваєте втому. Саме там, на пустелі, формується те серце, яке зможе в майбутньому бути опорою для інших.
На пустелі ми також вчимося розпізнавати «знаки часу», що справді важливе. У ній зникають ілюзії. Так само і в семінарії: ви вчитеся дивитися на світ, на власне життя не поверхово, а в світлі Євангелія. Ви вчитеся відрізняти голос Божий від голосу спокусника, правду від брехні, шлях життя від ілюзії легких рішень. І це, зрештою, робить вас здатними у майбутньому бути тими пастирями, які ведуть Божий люд до Господа.
Дорогі браття, після пустелі Христос починає Свою публічну діяльність. Його перші слова звучать так: «Сповнився час, і наблизилося Царство Боже; покайтеся і вірте в Євангеліє» (Мр. 1, 15). Це дуже прості, але водночас вимогливі слова. Адже йти за Христом – означає прийняти певний спосіб життя, мати в серці чіткі орієнтири. Без цього шлях учень може швидко втратити силу і сенс. Саме тому Церква подає нам три головні джерела духовного життя учня: молитва, аскеза і церковний досвід.
Перш за все – молитва, яка є центром семінарійного життя. Бути учнем означає бути поруч із Учителем: слухати Його, жити Його словом, черпати з Його присутності. Недарма каплиця у нашій семінарії розташована в самому центрі корпусу. Це невипадково: у центрі життя має бути молитва. Молитва вчить уважності, формує здатність слухати. Це вміння є однією з найважливіших чеснот майбутнього священника. Бо хто не відкривається на голос Бога, той не зможе по-справжньому почути і ближнього.
Поруч із молитвою стоїть аскеза. У культурі, де так високо цінується комфорт і задоволення, слово «аскеза» звучить дивно й суворо. Але без неї людина стає рабом власних настроїв і бажань. А священник не може бути рабом. Він покликаний бути вільним – для Бога і для людей.
Аскеза – це не лише піст чи зовнішні обмеження. Це здатність сказати «ні», коли щось загрожує поневолити серце. Це вміння жити впорядковано, не дозволяючи пристрастям керувати життям, відмовитися від зайвого, щоб залишитися відкритим для справді важливого. У семінарії аскеза може проявляється навіть у малому: вчасно піднятися зранку, обмежити розваги, не шукати легких рішень. Але саме вірність у малому формують справжню свободу: ви вчитеся бути господарями своїх бажань, а не їхніми невільниками.
Третє джерело – церковний досвід. Покликання не формується у вакуумі. Семінарія — це не віддалена академічна вежа зі слонової кістки. Як підкреслюють Отці ІІ Ватиканського Собору, семінарія – це «серце єпархії». Тут ви вчитеся жити тим, чим живе вся Церква: богослужінням, спільнотою, традицією, послухом, життям у Таїнствах.
Церковний досвід народжується у спільноті. Ви живете поруч із братами, які мають різні характери, звички й слабкості. І це не випадковість. Бо священник покликаний приймати не «ідеальних» людей, а реальних. Тому саме тут ви щодня практикуєте терпеливість, милосердя й любов.
Церковний досвід означає також послух. Тут ви поступово вчитеся довіряти не лише власним судженням, а й мудрості Церкви, її традиції, настоятелям і вихователям. Послух виховує смирення, а смирення відкриває серце для справжньої радості.
Отже, молитва, аскеза і церковний досвід – це три стовпи, на яких будується шлях учня. Вони ніколи не бувають легкими. Інколи молитва здаватиметься важкою, аскеза – надто обтяжливою, церковний ритм – важким і вимогливим. Але саме через них Бог формує зрілість, без якої неможливо стати справжнім священником.
Дорогі брати-семінаристи! Навчання в семінарії – це значно більше, ніж здобути диплом чи опанувати філософію, богослов’я, канонічне право та інші дисципліни. Найглибший сенс цього часу полягає в тому, щоб дозволити Богові поступово переображати ваше серце. І, можливо, траплятимуться моменти втоми чи сумнівів, коли ви запитаєте себе: «Навіщо ці складні іспити? Чому стільки вимог? Чи вистачить у мене сили стати священником?» – саме тоді Господь закликає вас довіритися Йому ще більше. Як Христос розпочав Свою місію після випробувань у пустелі, так і ви вступаєте в кожний новий етап через виклики. Плекайте вірність у малому, будьте терпеливими до самих себе та до своїх ближніх. Розпочніть цей новий академічний рік із глибокою довірою до Бога, просячи в Нього благодаті зростати у мудрості й смиренні, та залишатися вірними у всьому, до чого кличе вас Свята Мати-Церква. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і єдність Святого Духа нехай перебуває з усіма вами! Амінь.
+ Ярослав
25 серпня 2025 року Божого,
м. Дрогобич
- У Дрогобицькій духовній семінарії розпочався новий навчальний рік [фото]
- На Алеї Героїв у Дрогобичі владика Ярослав освятив нові портрети полеглих воїнів [фото]
- У День Незалежності владика Ярослав очолив молитву за українське військо і справедливий мир
- Владика Ярослав у День Незалежності: Молімося за нашу спільну перемогу, працюймо для розквіту нашої землі та для блага нашого народу
- Звернення преосвященного владики Ярослава (Приріза), Єпископа Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, з нагоди 34-ої річниці відновлення Незалежності України (2025)