Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Цими днями Церква поступово готує нас до великого свята літургійного року – Різдва Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Це приготування розпочали ми з Вами ще місяць тому - передріздвяним постом Пилипівкою. Згодом, починаючи від свята Введення у храм Пречистої Діви Марії, ми під час наших богослужінь співали: «Христос народжується – славте; Христос з небес – зустрічайте; Христос на землі – підносьтеся!» (Ірмос 1 пісні Канону Різдва Христового). Ще минулої неділі ми святкували пам’ять Праотців, а цієї неділі згадуємо пам’ять Святих Отців. Сьогоднішній день – Неділя перед Різдвом Христовим –є черговим етапом підготовки до святкування спомину про цю величну подію в історії спасіння, якою починається Новий Завіт – новий етап у взаєминах людини і Бога.
Заповіт – це угода, договір. Старий заповіт – це була угода вірності між Богом і Божим народом. Головною умовою цієї угоди була вірність – вірність Бога своїй обітниці про спасіння і вірність людини Богові. Одразу ж після гріхопадіння прародичів Господь пообіцяв спасти людський рід від тягаря гріха: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову…» (пор. Бт.3,15). Адамові спадкоємці грішать, бо їх схильнiсть до зла перемагає добро. Цю людську трагедію Святий апостол Павло виражає словами: «Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерти?» (Рим. 7, 24). Ці слова є криком усього людства, яке усвiдомлює свою немiч у боротьбi з грiхом i смертю. Тому найкращi представники людства жили вiрою у майбутнього Спасителя. Ця вiра надихала їх на великi дiла. На цій вiрi будувалось i до нинi будується спасiння свiту. Ось чому у сьогоднішньому Апостолі читаємо свідчення про цю віру великих Отців Старого Завіту, якою вони жили i перемагали в життi за рiзних обставин.
Апостольське читання, яке ми щойно почули, пригадує нам про віру старозавітних праведників. Віра є настільки могутньою, що здатна творити великі дива, по–людськи неможливі речі: «Вірою Авраам перебував у обіцяній землі… Вірою Авраам, поставлений на пробу… Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння» (пор. Єв. 11, 9-10, 17-23, 32-40).
У сьогоднішньому уривку Євангелії від Матея (1,1-25.) ми чуємо довгий перелік імен з родоводу Ісуса Христа. Ці імена пригадують нам шлях Месії до людства, починаючи від Авраама – чоловіка, що жив вірою в Бога, і аж до Йосифа – чоловіка, що також був ведений вірою. На початку цей родовід згадує простого чоловіка – Давида, пастуха, що був піднесений до царської величі, а завершується згадкою про Царя Всесвіту – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. У цьому родоводі ми зустрічаємо людей праведних і грішників, осіб тихих і непомітних, а також знатних людей, яким Бог довіряв відповідальні справи. Часто гріх ставав на перешкоді збереженню єдності людини із Богом, і тоді Бог відвертався від народу, але коли народ виявляв знаки покаяння, Бог і надалі продовжував благословляти своїх вірних.
Уважно вслухаючись в імена з родоводу, який міститься в сьогоднішньому євангельському читанні, ми пригадаємо собі різні події з історії спасіння, в тому числі й ті, коли угода, Заповіт, між Богом і людиною, нехтувався людиною, а тому й прихід Спасителя світу, який мав увінчати Старий Завіт, міг здаватися нездійсненним. Проте Божа Любов і Сила подолали усі труднощі і небезпеки та зробили усе можливе, щоб подія Христового Різдва відбулась.
Подібне нам може здаватися й у ті моменти, коли ми переживаємо важкі часи, наприклад, в нашому суспільно-політичному житті в Україні і світі. Нам може здаватись, що зло вже заполонило все і добру ніколи не вдасться перемогти. Проте, навчені Біблією, маємо пам’ятати, що перемоги зла – примарні і локальні, а тріумф добра – справжній та всеохоплюючий. Будьмо вірні Богові до кінця і Він завжди допоможе нам!
Старозавітній щлях вірності Бога Своїй обітниці, даній людському родові, завершився народженням Христа. Таким чином розпочинається нова епоха, яку ми називаємо Новим заповітом. Це початок нового духовного родоводу - не через кровну спорідненість, не через національність, а через духовне синівство, через віру в Ісуса Христа! Новий заповіт – це не скасування Старого, а його сповнення. Вірність між Богом і людиною не втрачає своєї великої сили і поширюється тепер на всіх, хто прийме цю вірність через Ісуса Христа.
Християни часто думають про Ісуса виключно як про історичного діяча минулого; чи як про того, хто відіграє якусь важливу роль у майбутньому. Натомість ми рідко думаємо про Христа у теперішньому часі – як про Еммануїла, «Бога з нами». Як сильно ми потребуємо «Бога з нами» у ці дні безладу, тьми і суперечок. У Євангелії від Івана сказано: “І Слово стало тілом, і оселилося між нами” (1,14). Не на якійсь віддаленій планеті, а тут – між нами. Він готовий розділити з нами наше горе, допомагаючи нам нести наші найважчі ноші.
Ісус приходить до людей, щоб здійснилась більша єдність між Богом і людиною. Саме Він в собі поєднав Божу і людську природу. У Ньому Боже з людським з’єдналось. Він розширив рамки вибраного Божого народу і вийшов за межі єврейської національності, щоб усі, хто увірує, отримав спасіння. Саме про це ми згадуємо щороку і щороку дякуємо за цей прихід Спасителя. Вічний Бог народився і замешкав між нами! Чи може бути більший вияв Його близькості?
Один відомий хірург схиляє голову і молиться перед кожною операцією. Побачивши одного разу це, здивований журналіст запитав його: «Ви завжди молитесь перед операцією?» Лікар з усмішкою відповів: «Завжди. Тому що я ніколи не знаю, що мене чекає, і коли маю передати скальпель Великому Лікарю та просити Його продовжити. Багато разів у моїй практиці було так, коли я був на грані моїх людських можливостей, і Бог брав “усе у свої руки”».
Великим подарунком Бога для нас на Різдво є не закони, не філософія, а Він сам – наш Господь Ісусу Христос! Християнство – це набагато більше, ніж ряд заповідей. Більше, ніж будь-що інше, це – Присутність: Еммануїл – з нами Бог! З нами у потребі – аби підтримати нас. З нами у горі – аби висушити сльози. З нами, коли ми падаємо – аби підвести нас. З нами у слабкості – аби додати нам сил. З нами при смерті – аби ми були впевненими. Так, з нами навіки після смерті – у місці, де “око не бачило, вухо не чуло, не спадало ніколи людині на думку, що Бог приготував для тих, кого Він любить” (І Кор.2,9).
Дорогі в Христі! Ставаймо свідками присутності Живого Бога в нашому житті частіше, ніж раз на рік. Вміймо відчути, відчитати цю присутність Бога в різних обставинах і моментах нашого земного життя і діяльності: там, де працюємо, живемо, відпочиваємо тощо. По-особливому переживаючи Божу присутність під час Різдвяних свят, навчімось відчувати її щоденно, впродовж цілого року. Приготовляймося до духовної зустрічі із Христом, щоб відновити свій духовний родовід, свою спорідненість з Господом. «От стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зі мною. Переможному дам сісти зо мною при престолі моїм, як і я переміг і сів з Отцем моїм на престолі Його» - каже Господь (пор. Отк. 3.20-21). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
м. Дрогобич,
5 січня 2020 року Божого