«Це Син мій улюблений… Його слухайте»
(Мт. 17, 5)
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Преображення Господнє – реальна подія з життя Господа нашого Ісуса Христа, про яку нам розповідає Євангеліє. Земне життя нашого Спасителя добігало до завершення. Зближався час Його страстей і смерті на Голготі, а водночас − випробовування віри Його учнів. Учні щиро вірили, що Ісус є обіцяним Месією, про Якого писали Мойсей і пророки. Однак євангельські події вказують, та й самі апостоли пізніше признаються, що ця віра затьмарювалася тими неправдивими поглядами на Месію, які ширили в єврейському народі книжники та фарисеї. Загальноприйнятою була думка, що Месія, прийшовши на землю, згуртує весь єврейський народ, переможе його ворогів, завоює цілий світ і дасть Своєму вибраному народові можливість насолоджуватись невимовним щастям на землі. Тому апостолам було важко погодитись з тим, що їхній Учитель, такий могутній і славний, може бути зневажений, скатований, розп'ятий на хресті.
Христос скріплював віру своїх учнів. Йому треба було явити учнями свою славу — ту славу, яку Він мав у Небесного Отця перед сотворенням світу, ту славу, яка належала Йому як Синові Божому, одноістотному з Отцем і Святим Духом. Цю безмірну славу Сина Божого ми виразно добачаємо впродовж усього земного життя Ісуса Христа. Також у сьогоднішньому євангельському читанні дізнаємось про неї: «(…) узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору й переобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло. І ось з'явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли» (Мт. 17, 1−8). На думку святого Йоана Дамаскина, Ісус Христос узяв саме цих трьох, а не інших апостолів, тому що Петро, який прилюдно визнав Христове Божество, мав почути потвердження цього визнання й від Небесного Отця; Яків мав стати першим єпископом Єрусалима й першим з апостолів віддати життя за Христа; Йоан був улюбленим учнем Ісуса.
Дякуймо Богові за те, що «дав нам привілей називати його Отцем». Боже батьківство було об’явлене у Старому Завіті, однак лише Ісус став Тим, Хто навчив нас взивати «Отче наш», бо саме у Христі Ісусі стаємо дітьми Божими. Як чуємо в сьогоднішньому євангельському уривку, Ісус преобразився перед Петром, Яковом та Йоаном (пор. Мт. 17, 2). Через заслону людської природи об’явився Син Божий − «Світло від світла». І було це підтверджено голосом із неба (пор. Мт. 17, 5). Бог Отець Сам вказує на Ісуса, Сина Свого, як «Вибраного» (пор. Лк. 9, 35) не лише під час хрещення в Йордані, але й у часі Преображення. На горі Тавор, подібно як і над Йорданом, залунав голос Отця: «Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте» (Мт. 17, 5). Коли Ісус втілився в лоно Марії Діви, то став нашим братом, а ми всі у Христі стаємо «дітьми – синами та дочками в Сині», тому Бог влив у нас духа усиновлення (пор. Рим. 8, 15). Ця велика істина вимагає від нас конкретної відповіді вірою та життям.
Преображення Господнє має також глибокий богословський задум: воно вказує на життя вічне, яке перебуває поза нашим історичним і циклічним часом. Ця подія говорить нам про Царство слави, преображення світу. На Таворі заговорив апостол Петро й каже до Ісуса: «Учителю, добре нам тут бути! Зробімо ж три намети: тобі один, Мойсеєві один та Іллі один» (пор. Мр. 9, 5). Слова апостола Петра вказують на Царство Боже, яке на мить прийшло в силі на землю. Апостол Петро прагнув утримати його, але воно цьому світові не належить, тому й зникло, хоча й було в ньому. Тільки у славному Зновупришесті Господньому Царство Боже запанує та існуватиме вічно. На Таворі ж його чудесне видіння було тимчасове.
Під час преображення залунав голос: «Це Син мій возлюблений, слухайтесь його!» (Мр. 9, 7). Це незвикле об’явлення Божого синівства Ісуса тривало досить коротко. Коли апостоли підвели свої очі, то не бачили вже нікого іншого, лише Ісуса: «А коли сходили вони з гори, наказав їм, щоб нікому не оповідали те, що бачили, аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих», – описує євангелист Марко (Мр. 9, 9). Так ми разом з апостолами чуємо передречення воскресіння з мертвих. Чуємо про це разом з учнями, вирушаючи з ними до Єрусалима, де станемо учасниками терпіння і смерті Господа − стрижневих подій в історії спасіння людства.
Отже, Ісус є не лише найвидатнішою особистістю людської історії, але й Сином Божим. Він є Еммануїлом, Богом із нами і Божественним Приятелем, Який має слова життя вічного. Він є Світлом у темряві. Ісус є нашою радістю, бо ж знаємо, як Він любить кожного з нас. Апостол Павло в Посланні до Римлян пише: «Що скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас? Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас (…) Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, – він заступається за нас» (Рим. 8, 31−34). Ніколи, але особливо у хвилини розгубленості й неспокою, коли життя і сам світ валиться, не забуваймо про Христові слова: «Прийдіть до мене, всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо-бо моє любе й тягар мій легкий» (Мт. 11, 28−30).
На горі Тавор Небесний Отець свідчить про Ісуса Христа: «Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте!» Словами «Його слухайте!» Бог Отець посилає Ісуса Христа людству як єдиного й остаточного Вчителя. З повеління «Його слухайте!» випромінює повнота Божественної влади, але також повнота любові Бога до людини, бо послух Ісусові є для нас не тільки обов’язком, який випливає з буття християнина, але також ласкою, привілеєм, даром. Він є Дорогою: ідучи за Ним, не заблукаємо. Він є Правдою: слухаючи Його, осягнемо правдиве визволення (пор. Йо. 8, 32). Він є Любов’ю, отже, прагне нашого добра, коли скеровує до нас Своє Слово. Він є Життям: слухаючи Його Слово, маємо доступ до вічного життя, бо слово Його — «Дух і життя» (пор. Йо. 6, 63).
У сьогоднішньому Євангелії також читаємо, що, ставши свідками Таворського чуда, учні впали обличчям до землі й вельми злякались. Тоді Ісус підійшов, доторкнувся до них і каже: «Устаньте, не страхайтеся!» (Мт. 17, 7). Дотик Бога усуває з людського серця збентеження і страх та вливає в нього силу й відвагу. Божий дотик позбавляє людське життя стагнації, інертності й пасивності. Як часто у Святому Письмі сказано: «Устань!» Господь каже до Мойсея на Синай-пустині: «Устань, вийди поперед людей (…) Ось я стану перед тобою там, на скелі, на Хориві, і коли вдариш ти по скелі, вода зрине з неї, і люди питимуть (пор. Вих. 17, 5−7). «Устань та їж, бо далека тобі дорога», — сказав Божий Ангел Іллі. «Вийди з печери і встань на горі перед Господом», — закликав уже Сам Господь до пророка (пор. 1 Цар. 19, 7−11). Пророк Єзекиїл згадує своє пережиття зустрічі з Богом: «Рука Господня була там на мені, і він сказав мені: "Устань, вийди на рівнину, і я там говоритиму з тобою"» (Єз. 3, 22). «Устань, іди в Ніневію, оте велике місто, і проповідуй проти нього», — наказує Господь пророкові Йоні (Йон. 1, 2). «Устань, візьми дитятко та його матір і втікай у Єгипет», — каже ангел св. Йосифові (Мт. 2, 13). «Устану й піду до мого батька», — вигукуй блудний син у хвилині прозріння (Лк. 15, 18). «Устань і йди в Дамаск», — чує Савло, коли від Божого світла повалився додолу й осліп» (пор. Ді. 22, 10).
Щоразу, коли відбувається щось важливе й вирішальне, людина мусить устати, піднестися, віддалитися від буденності. Завдяки прямій поставі людина може розмовляти з Богом віч-на-віч, як Мойсей на горі Синай. Так вона виражає надзвичайну гідність покликання людини — бути партнером Бога, продовжувати Його діло сотворення й преображення створіння. Постава стояння на ногах є водночас поставою слухання й готовності сповняти волю Божу.
Преображення Господнє належить до одних із найвагоміших подій у земному житті Ісуса Христа. Своє Божество Ісус приховував за допомогою тіла, затаював Свою славу перед людським оком, а на горі Тавор Господь являється апостолам Тим, Ким справді був, – Богом. Тому й пише Євангелист Йоан: «І ми славу Його бачили, – славу Єдинородного від Отця, повного благодаті та істини» (Йо. 1, 14). Цим прославленням Ісус хотів зазначити, що тим, хто слідуватиме за Ним на Голготу, укінці важкої дороги відкриється незрівнянне щастя − з терпіння зрине спасіння. Тож завдання людини – стреміти до звершеного преображення свого життя, аби з хмарних земних низин завітати до світлих небесних вершин, тобто до місця всякого добра.
Дорогі в Христі брати і сестри, 2024 рік є насправді знаменний для нас, оскільки спогадуємо 35-ту річницю виходу нашої Церкви з підпілля та переслідування її безбожним комуністичним режимом, яке тривало понад 40 років. Наприкінці ХХ ст. Божою силою світло в темряві засяяло й опромінило душі та обличчя тих, хто довіряв Богові й очікував на Його святу відповідь. Сьогодні, дорогі молільники, є добра нагода подумки повернутися в останнє десятиліття ХХ ст., коли Господь, багатий на милосердя, споглянувши на молитви, мучеництво та ісповідництво своїх вірних синів і дочок, дарував свободу Українській Греко-Католицькій Церкві та самостійність нашому народові – соборну Українську Державу.
Нехай Господь за молитвами Пречистої Богородиці та за посередництвом святих і праведних яких видала українська земля, благословить подальший розвиток нашої Церкви. Нехай жертва мучеників й ісповідників стане тим плодотворним насінням, яке помножуватиме Божі дари в нашому церковному й національному житті. Рівно ж просімо, щоб Господь у своєму Преображенні, подарував нам те Боже таворське світло серед темряви війни і горя та визволи нас своєю силою від окупанта, який хоче нас поневолити. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
6 серпня 2024 року Божого,
м. Старий Самбір
- Владика Ярослав здійснив душпастирські відвідини парафії св. Миколая у м. Старий Самбір [фото]
- Про святкування Ювілейного року
- У Дрогобичі відбулось засідання Пресвітерської ради [фото]
- Владика Ярослав: Одного дня Ісус Христос прийде знову і воскресить усіх померлих
- Проповідь на двадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2024)