Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри
У східній традиції відразу після Різдва Христового християни соборно прославляють Пресвяту Богородицю, позаяк Вона породила Божого Сина, тоді як пам’ять святого Обручника Йосифа, а також царя Давида та Якова брата Господнього вшановується у найближчу неділю. Таким чином неділя по Різдві Христовому пригадує нам осіб, що мали близьке відношення до Ісуса Христа: царя Давида, що став Його праотцем, святого Йосифа, що Ним опікувався від народження, Якова, що разом з Ним зростав та став вірним Його послідовником.
З євангельської розповіді бачимо, що головним протагоністом подій, які відбулися після Христового Різдва, є Йосиф Обручник. У своїх вчинках він керується не власними міркуваннями, а волею Божою, яку йому звіщає ангел Господній. Його власна воля проявилася у рішенні відпустити Марію, що була з ним заручена, коли довідався, що вона носить Дитятко. І це рішення було наслідком його праведності (Мт. 1,19), однак Господь бажає, щоб він став активним учасником цих спасенних подій: «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа» (Мт. 1,20). Господь виявляє Йосифові привілей: дати ім’я дитяткові, ім’я Ісус, в якому вписана Його місія спасіння людського роду. Від цього моменту, як чуємо зі слів Євангелія, і надалі Йосиф слухає і досконало виконує те, що йому говорить Господь.
Ангел звертається до Йосифа словами: «Йосифе, Сину Давидів…». Згодом і до Ісуса так часто звертатимуться люди: «Ісусе, Сину Давидів…». Євангелист Матей у своїй розповіді акцентує на тому, що Йосиф походив з дому і роду Давида. Можна сказати, що цей момент є ключовим для Матея, бо в цих подіях євангелист бачить здійснення Божої обітниці Давидові і сповнення слів пророків. Давид є центральною постаттю у родоводі Ісуса Христа, який нам подає євангельське читання неділі перед Різдвом (Мт 1,1-17). Другі чотирнадцять поколінь цього родоводу (від Давида до вавилонського переселення) – це, в основному, царі, спадкоємці Давида. Серед них були і благочестиві і нечестиві, але про всіх них біблійний автор розповідає, порівнюючи їх з Давидом, як той чи інший цар ходив слідами Давида. Біблія не приховує гріхів і поневірянь Давида, однак разом з тим, він залишається прикладом, взірцем для всіх його нащадків царів. Книги Самуїла та Царів дуже гарно відкривають стан душі Давида і його щирість перед Богом. За його царювання ізраїльське царство набуло великого розквіту. Збудувавши собі великий палац, він задумав збудувати також дім Господеві, храм, адже Ковчег Завіту на той час ще був у наметі зборів. Однак пророк Натан звіщає йому Боже слово, що не Давид побудує Господеві дім, а, навпаки, Господь збудує йому дім (ІІ Сам. 7,11), а його нащадкові скріпить царський престол повіки. Господь дає Давидові таку обітницю: «Твій дім і твоє царство передо мною повіки існуватиме, і престол твій закріпиться повіки» (ІІ Сам. 7,16). Ісус у своїй проповіді відкриє природу цього царства, яке не від світу цього (Йо. 18,36), Він прийшов, щоб заснувати на землі царство небесне. Але Христос не тільки Син Давидів, але і Господь Давида (Мт. 22,42-45), бо у псалмі Давид називає Його Господом: «Сказав Господь Владиці моєму: “Засядь праворуч мене, доки не покладу ворогів твоїх тобі підніжком”» (Пс. 110,1). Так через Обручника Йосифа Ісус входить у спадкоємство Давида і сповнює дані йому Богом обітниці.
Також сьогодні вшановуємо і Якова, брата Господнього, який був сином Клеопи і Марії, родички Пресвятої Богородиці і одним з братів (кузенів) Ісуса, про яких декілька разів згадується у Євангеліях (Мт. 13,55). Яків був учнем і ревним послідовником Ісуса Христа, учасником собору апостолів в Єрусалимі (Ді. 15,13), а згодом став першим єпископом Єрусалиму. Апостол Павло згадує, що воскреслий Христос з’явився після дванадцятьох окремо Якову (І Кор. 15,7), а також – про свою зустріч з ним у Єрусалимі (Гал. 1,19). Своє навчання святий Яків залишив нам у своєму посланні, в якому стиль викладу схожий до його промови на соборі в Єрусалимі (Ді. 15,13-21). Свою вірність Христові він засвідчив мученичою смертю приблизно у 62 році.
Їхня пам'ять, сьогодні є запрошенням кожному з нас стати господарями своєї власної історії, співдіяти з Богом у всьому тому, що ми називаємо «історія спасіння», яка є історією визволення людини, віднайдення її гідності, а відтак людини, яка в Бозі віднаходить свою справжню свободу. Бо там, де немає Бога, там є рабство. Тільки в Бозі і з Богом людина може бути вільною і зберегти свою гідність.
Євангельське читання неділі після Різдва оповідає про три події, які відбулися невдовзі після народження нашого Спасителя: втеча до Єгипту, перебування та повернення звідтам Пресвятої Родини.
Коли мудреці з Вифлеєму пішли іншою дорогою у свій край і не поверталися більше до Ірода. Для людини, яка вперше чує чи читає цю історію, виникає запитання: що чинитиме Ірод? І відразу Євангеліє дає відповідь у словах ангела у сні Йосифові про те, що Ірод розшукуватиме дитя, а Йосиф повинен втікати до Єгипту з Дитятком і Його матір’ю. Не чекаючи ранку, він бере Марію з Дитятком і йде до Єгипту. У Старому Завіті читаємо багато розповідей про втечу ізраїльтян до Єгипту. Це стало також причиною того, що у Єгипті колись ізраїльтяни були рабами довгих чотириста тридцять років (Вих. 12,40). Євангеліє нічого не розповідає про перебування Пресвятої Родини в Єгипті. Навіть Йосиф не знав скільки йому доведеться там перебуватиоднак слова ангела він виконує в досконалому послусі і перебуває в очікуванні звіщення Божого задуму.
Перебування і повернення з Єгипту Ісуса Христа євангелист Матей бачить як здійснення Божого задуму, об’явленого у словах пророка Осії: «З Єгипту покликав я мого сина» (Ос. 11,1). Ці слова насамперед відносилися до ізраїльського народу, який Господь вивів з єгипетської неволі.Слова пророка Осії, які цитує Матей, насправді вже були сповнилися, бо Ізраїль вже вийшов з Єгипту. Однак тепер, на думку євангелиста, це пророцтво сповнюється у новому вимірі. Титул сина тепер відноситься до Ісуса Месії. Він уособлює новий Божий народ, який звершить новий вихід – шлях спасіння. Але свій правдивий вихід Ісус звершить від цього світу до Отця. Тому якщо дари мудреців прообразували страсті, то повернення, вихід з Єгипту – воскресіння.
Другий важливий момент сьогоднішнього Євангелія – вбивство Іродом вифлеємських дітей. Ця розповідь співпадає з історичними даними, які свідчать про страх Ірода за свій трон і про його жорстокість навіть до власних дітей. Але Матей дивиться і на цю трагічну подію у світлі Писання. Коли пророк Єремія бачив зруйнування Єрусалиму і храму, виселення Божого народу у Вавилон, то згадав Рахиль, жінку Якова, матір цього народу і образно висловив як вона, вже будучи похованою у гробі, що біля Вифлеєму, плаче над ізраїльським народом, тобто над своїми дітьми (Єр. 31,15). А євангелист Матей згадав ці слова пророка Єремії так, ніби Рахиль уособлює плач матерів повбиваних у Вифлеємі дітей. В Ізраїлі завжди був смуток тоді, коли народ покидав свого Бога. Для євангелиста Матея ці слова Єремії постають також як актуальне пророцтво до народу, який тепер відкидає Месію. Священики в Єрусалимі не бажали слухати слів мудреців і, навіть, слова пророка Міхея про народження Христа у Вифлеємі (Міх. 5,1-3).
Третя подія – поверненння Пресвятої родини в ізраїльську землю.Після смерті Ірода Йосиф у сні від ангела чує ті самі слова: «Встань, візьми дитятко, його матір…», але тепер вже він має повертатися в ізраїльську землю, землю обітниці. У голосі ангела звучить голос Бога, який кличе з Єгипту свого сина. Це новий Божий народ, який в Ісусі Христі звершує новий вихід з Єгипту. Очолює, провадить цей вихід Йосиф у досконалому послусі Богові. Зачувши про Архелая, сина Ірода, Йосиф вирішує йти в Галилею, а саме: в Назарет, містечко в Галилеї, про яке не згадується жодного разу в історії Ізраїля. Звідси й здивування Натанаїла: «Що доброго може бути з Назарету?» (Йо. 1,46). Однак і в цьому євангелист Матей бачить сповнення сказаного пророками. Вже не наводить конкретної цитати, але має на увазі загалом сповнення месіанських пророцтв. Насамперед того, що Ісус є паростком (євр. «нецер») із пня Єссея (Іс. 11,1) і що з Галилеї, де в той час зосередилося багато народів і культур, Ісус Назарянин, Спаситель світу, розпочне своє діло відкуплення людського роду.
Усі ці події євангелист Матей представляє нам як сповнення старозавітніх пророцтв. Себто новонароджений Ісус неначе вбирає в себе історію старозавітнього Божого люду. Сам її повторяє, переживає у собі. Сповнення усіх цих пророцтв говорить насамперед про вірність Бога своїм обітницям і те, що Бог провадить історією до її сповнення. А сповнення в Його задумі – це спасіння всіх людей.
Дорогі брати і сестри, Різдво Христове, ми завжди святкуємо в контексті наближення нового року і люди часто лякаються нового періоду, бо не знають, що він їм принесе. Однак Таїнство Різдва дає нам світло, надію, що з нами Бог. Бо Ісус, народжений у Вифлеємі, взяв на себе не лише історію ізраїльтян, а й історію кожного з нас. Він і нині співстраждає з народом України і Його правда переможе. Бо сила Його Божественної любові, єдності і солідарності дає нам змогу переживати випробування війни, відважно протистояти ворогу, мужньо нести тягарі болючих втрат, з надією прямувати у новий день нашої спільної історії визволення та утвердження нашої державності і свобод. Тож нехай благодатна близькість Бога наповнює наше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові й своєму народові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
31 грудня 2023 року Божого,
м. Дрогобич