Слава Ісусу Христу!
Вельмишановна родино блаженної пам’яті професора Козявкіна, пані Яніно, п. Наталю і п. Ольго. Дорогі учасники міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої світлій пам'яті Героя України, академіка Національної академії медичних наук України Володимира Козявкіна!
Щиро вітаю кожного з вас, хто з любов'ю, професіоналізмом і жертовністю присвятив життя медицині, а особливо служінню дітям. Щодня ваші руки стають інструментами допомоги, милосердя і надії. Для християнина в цьому є глибокий символізм: Господь, Джерело життя і зцілення, часто діє у світі саме через людські руки, через знання, терпеливість і любов тих, хто служить ближньому. Тому медицина — це значно більше, ніж професія. Це служіння людині, її життю та гідності. У надзвичайно важкі для України часи це служіння набуло особливої ваги.
Російська воєнна агресія залишає глибокі рани не лише на тілі нашої землі, а й у людських серцях. Найболючіше те, що ці рани торкаються дітей, які мали б зростати в безпеці, любові та мирі. Особливий біль викликають цілеспрямовані удари по дитячих лікарнях і пологових будинках. Увесь світ здригнувся, коли російська ракета влучила в київську дитячу лікарню «Охматдит».
Євангеліє говорить: «Пустіть дітей приходити до Мене і не бороніть їм, бо таких є Царство Боже» (Мк. 10, 14). Це не лише заклик приймати дітей у спільноту Божого Царства, а й нагадування про особливу відповідальність за найменших і найбільш беззахисних. І саме ви, попри небезпеку, виснаження, тривоги й втрати, продовжуєте лікувати, реабілітувати, підтримувати та повертати дітям можливість рухатися, навчатися, мріяти. Особливо дякую тим, хто робить це під повітряні тривоги й обстріли. Ваша вірність лікарській присязі та любов до ближнього — це не просто професійна чеснота, а форма служіння.
Хотів би підкреслити те особливе значення, яке має діяльність Міжнародної реабілітаційної клініки Козявкіна, відомої далеко за межами України унікальною системою реабілітації та допомогою тисячам пацієнтів. Сьогодні ми з пошаною згадуємо професора Володимира Козявкіна — лікаря, академіка, науковця, новатора, який своєю працею показав, як багато може зробити медицина, коли наука поєднується з наполегливістю, відповідальністю та глибокою повагою до людини.
Реабілітація допомагає долати фізичні обмеження, повертати втрачені функції, робити перші кроки. Але людина — це не лише тіло. Християнська традиція говорить про неї як про єдність тіла, душі й духу. Зі світлої пам’яті академіком Володимиром Козявкіном кілька років тому ми розмовляли про потребу створення у цій клініці духовного простору, де міг би бути присутнім священнослужитель, який би допомагав пацієнтам лікувати не лише тіло, а й душу і дух. Медперсонал з його допомогою тут міг би відновлювати свої духовні сили і шукати поради в Бога, коли не знаходить людських відповідей на медичні виклики. Тоді через різні виклики професору Володимиру не вдалося реалізувати цей задум, але мені приємно, що продовжувачі його справи, зокрема п. Яніна, п. Наталія та п. Ольга, облаштували тут каплицю, яку ми вчора урочисто освятили. Сподіваюсь, що спільними зусиллями нам вдасться втілити й наступні етапи задуманого.
Біблія вчить нас, що людина створена «на образ і подобу Божу» (Бут. 1, 26–27). Тому гідність людини не залежить ні від її фізичних можливостей, чи від діагнозу, ні від здатності бути самостійною. Життя є даром, але водночас і покликанням; коли лікар допомагає подолати біль чи навчитися нового способу взаємодії зі світом, він допомагає людині повніше реалізувати цей Божий дар. У цьому медицина і християнська етика зустрічаються: в шануванні людської особи та служінні життю.
Євангеліє показує Христа як Того, хто бачить страждання і не проходить повз. Він торкається хворих, підводить тих, хто не міг ходити, повертає зір незрячим та лікує різні недуги. Але в кожній із цих історій Він бачить не просто хворобу, а людину. Це важливий урок і для сучасної медицини: за діагнозом — стоїть особистість, за медичною картою — чиєсь життя, за фізичним обмеженням — людина зі своєю гідністю, мріями, родиною та майбутнім.
Особливо це стосується педіатрії та дитячої реабілітації. Дитина часто ще не може сама сформулювати свій біль, страхи чи потреби, тому поряд із компетентністю тут потрібні уважність, терпеливість і людяність. До того ж лікар лікує не лише дитину: він допомагає батькам не втратити надію. Хвороба дитини стає випробуванням для всієї родини, і лікар, медична сестра, реабілітолог стають для батьків не просто фахівцями, а людьми, які своїм ставленням допомагають пройти цей шлях. Тут особливо промовисті слова апостола Павла: «Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закон Христа» (Гал. 6, 2). Можливо, це і є одним із найглибших християнських вимірів медицини — допомогти людині нести те, що вона сама понести не може.
Водночас християнство не дає простих відповідей про страждання, особливо невинної дитини. Це залишається однією з найскладніших таємниць людського життя, і я не хочу тут пропонувати легких чи складних богословських пояснень. Вважаю за необхідне лише нагадати: Христос Сам входить у людський біль. Він плаче біля гробу Лазаря, переживає страх і смертельну тугу в Гетсиманському саду, приймає на Себе хрест. Тому християнська відповідь на страждання — це не байдужість і не примирення зі злом, а присутність, співчуття, боротьба за життя і надія.
У християнській традиції Христа називають Небесним Лікарем душ і тіл. Цей образ близький медицині, бо нагадує, що справжнє зцілення стосується всієї людини. Церква здавна шанувала лікарське служіння. Ми знаємо про лікаря євангелиста Луку святих безсрібників Косму і Дам'яна, великомученика Пантелеймона, преподобного Агапіта Печерського й інших, хто поєднував знання медицини з милосердям і жертовністю. Їхній приклад показує, що професійна компетентність і християнська духовність не суперечать, а доповнюють одна одну.
Нехай приклад професора Козявкіна нагадує нам, що великі зміни в медицині починаються з віри в людину яка сотворена Богом, наполегливості, наукового пошуку і готовності служити. Нехай ця конференція стане не лише нагодою вшанувати його пам'ять, а й простором для нових ідей, професійного діалогу та міжнародної співпраці. Бажаю всім вам щирої й плідної співпраці, яка долає кордони, перетворює зустрічі на міцні партнерства і втілюється в найцінніше — врятовані та змінені на краще життя тисяч маленьких пацієнтів. Тож дозвольте підсумувати це своє привітання короткою молитвою.
Всемилостивий Господи, Джерело життя і мудрості!
Благослови наших лікарів, медичних працівників, науковців і реабілітологів у їхньому нелегкому та жертовному служінні.
Дай їм мудрості, коли вони ухвалюють складні рішення, терпеливости, коли шлях до одужання довгий, сили, коли приходить втома, і людяності, щоб за кожним діагнозом вони завжди бачили живу людину.
Через їхні руки даруй зцілення хворим, поверни силу пораненим, зміцни немічних, підтримай тих, хто втрачає надію.
Утіш тих, хто плаче, і дай усім нам сили не переставати боротися за життя.
Простягни Свою Всемогутню Десницю над нашої стражденною Україною, захисти її дітей і даруй нашому народові справедливий та тривалий мир. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
Слава Україні!
+ Ярослав
09 жовтня 2026 року Божого,
м. Трускавець
- Владика Ярослав освятив каплицю в Міжнародній реабілітаційній клініці Козявкіна у Трускавці [фото]
- У Самбірсько-Дрогобицькій єпархії завершилися щорічні реколекції для духовенства [фото]
- Владика Ярослав освятив оновлений храм у с. Ластівка, Підбузького деканату [фото]
- Проповідь на вісімнадцяту неділю після Зісляння Святого Духа (2026)
- Владика Ярослав привітав захисників і захисниць з Днем Захисника України