Під час проповіді (див. повний текст проповіді) владика Ярослав звернув увагу на особливість свята Найсолодшого Господа і Спаса Ісуса Христа. «Сьогоднішнє свято не прив’язане до конкретної історичної події земного життя Спасителя. Це торжество об’являє нам не просто дію Бога в історії, а саму суть Божого єства, Його внутрішнє життя та першопричину всього, що Він вчинив для нас – безмежну, незбагненну і жертовну Любов», – наголосив єпископ.
Розвиваючи цю думку, архиєрей пояснив, як Східнохристиянська богословська традиція розуміє титул Христа Людинолюбця. «Наш Бог – це не далекий архітектор Всесвіту, не байдужий абсолют філософів і не гнівний володар, що чекає на помилку людини. Наш Бог – це Той, чиєю єдиною «слабкістю» є палка любов до Свого творіння», – підкреслив владика Ярослав.
Відтак проповідник звернувся до євангельських слів про Божу любов (Йо 3, 13-17), яка стала джерелом спасіння світу. «“Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним” (Йо 3, 16). Бог Отець не просто жаліє людину здалеку, Він віддає найцінніше – Свого Єдинородного Сина. Це любов жертовна, любов, яка нічого не залишає для себе», – наголосив єпископ.
Крім цього, владика Ярослав підкреслив, що місія Христа полягає не в осудженні людини, а в її спасінні та зціленні. «Христос приходить у світ не як прокурор чи каратель, а як Лікар. Церква – це не судова зала, де зачитують вироки, а духовна лікарня, де зцілюють рани. Бог не шукає приводу засудити нас; Він шукає будь-яку шпаринку в нашому закам’янілому серці, щоб туди проник промінь Його милосердя», – зазначив проповідник.
Говорячи про війну, архиєрей закликав дивитися на цю трагедію крізь призму Христового хреста та Божої присутності серед людського болю. «Наш Бог не стоїть осторонь людського болю. Наш Бог – це не Зевс на Олімпі, який байдужо споглядає за битвами смертних. Христос Людинолюбець сходить у наше пекло. Він сьогодні страждає разом із нами. Він в окопах разом із нашими захисниками; Він під завалами зруйнованих будинків; Він плаче разом із осиротілими дітьми», – зауважив владика Ярослав.
Водночас єпископ наголосив, що Божа любов потребує конкретної відповіді з боку кожного християнина. «Сьогодні наша відповідь Христу Людинолюбцю має стати дієвою. Вона має перетворитися на конкретні вчинки милосердя: на допомогу переселенцям, які втратили все; на підтримку поранених у госпіталях; на молитву за тих, хто перебуває в полоні чи на передовій; на добре, втішне слово для сусіда, який перебуває в пригніченості чи розпачі. Наше життя має стати продовженням Христового Євангелія у світі. Ми покликані бути Його руками, які витирають сльози, та Його серцем, яке зігріває знедолених», – закликав проповідник.
На завершення владика Ярослав звернув увагу на особливе значення Пресвятої Євхаристії як джерела єднання людини з Божою любов’ю. «Найтісніше ми єднаємося з джерелом Божественного Людинолюб’я під час кожної Божественної Літургії, коли приступаємо до Святої Тайни Євхаристії. Приймаючи Тіло і Кров Найсолодшого Ісуса, ми приймаємо у свої храми-тіла Саму Любов. Святі Отці кажуть, що через Святе Причастя ми стаємо “христоносцями”, наше єство переплавляється у вогні Божества», – наголосив єпископ.
Після Божественної Літургії владика Ярослав привітав духовенство та вірних із 100-річчям освячення храму. «Сьогодні хочу щиро привітати всіх парафіян із 100-літтям освячення вашої святині. За час свого існування цей храм прийняв тисячі людей, які зверталися в молитві до Господа і були вислухані. Сюди приходили дорослі й діти, тут вірні нашої Церкви приймали Святі Тайни; звідси, із цієї церкви, тіла багатьох наших християн провадили на вічний спочинок. Священники, які служили в цьому храмі, через Божу благодать допомогли багатьом людям отримати прощення гріхів і прямувати дорогою до Небесного Царства», – наголосив владика Ярослав.
Відтак архиєрей звернув увагу на особливу роль храму. «Коли ми святкуємо століття цього храму, хочу наголосити, що він був і залишається духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви та школою української національної свідомості. Немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви, у якій діє Божа благодать. Саме вона виховує народ і прищеплює людині ті християнські чесноти, які допомагають їй стати добрим і мудрим громадянином», – підкреслив єпископ.
Окремі слова вдячності владика Ярослав скерував до всіх, хто впродовж років дбав про храм та розбудовував парафіяльне життя. «Дозвольте сьогодні висловити щиру вдячність усім, хто долучився до оновлення та оздоблення цього храму. Особлива подяка о. Андрію Батогу та всім отцям, які упродовж багатьох років тут душпастирювали. Щиро дякую церковній громаді, яка дбає про свою святиню, та всім людям доброї волі, які підтримують її», – зазначив архиєрей.
На завершення проповідник побажав, щоб храм і надалі залишався осередком молитви та зустрічі людини з Богом. «Нехай цей храм і надалі буде місцем нашої постійної зустрічі з Богом. Нехай у цих стінах безнастанно лунає заклик Божого Слова до навернення та освячення через часте приймання Святих Тайн Покаяння та Євхаристії», – побажав владика.
Пресслужба Самбірсько-Дрогобицької єпархії
ФОТОРЕПОРТАЖ
- Проповідь на свято Найсолодшого Господа і Спаса Нашого Ісуса Христа – Людинолюбця (2026)
- Владика Ярослав відвідав громаду с. Міжгір’я з нагоди 30-ліття освячення місцевого храму [фото]
- Проповідь на неділю Всіх святих українського народу (2026)
- У Дрогобичі відбувся форум родин на тему «Душпастирство родин в часі війни» [фото]
- Владика Ярослав у Биличах: Святість – це не заслуга, яку треба заробити, а дар, який треба прийняти і розвивати [фото]