Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні, в першу неділю після П'ятидесятниці, Церква візантійської традиції святкує пам'ять Всіх Святих – знаних і незнаних, прославлених і тих, чиї імена відомі лише Богові. Учора ми завершили період П'ятдесятниці, а сьогодні бачимо плоди дії Святого Духа в історії. Святі – це не герої людської сили, а люди, які дозволили Святому Духові діяти у своєму житті.
Сьогоднішнє свято Всіх святих має для нас особливе звучання ще й тому, що ми зібралися у цьому благословенному Богородичному відпустовому місці в Биличах. Серед усіх святих, яких сьогодні вшановує Церква, особливе місце займає Пресвята Богородиця. Недаремно у богослужбових текстах вона зветься «Пресвятою», «Пречистою», «Преблагословенною», «Всесвятою» (Παναγία). Якщо сьогодні ми святкуємо торжество святості, то в особі Божої Матері бачимо її найвищий людський вияв. Вона є першою серед святих, найдосконалішим плодом дії Божої благодаті в людській історії. Тому наше паломництво до цього Марійського місця в день, коли Церква вшановує всіх святих, нагадує нам, що дорога до святості не є недосяжним ідеалом. Богородиця показує, що людина, яка цілковито відкривається на Божу волю, може стати справжнім храмом Святого Духа і досягнути тієї мети, до якої покликаний кожен християнин.
Свято Всіх святих нагадує нам про одну важливу істину: християнин – це не просто добра людина, не лише законослухняний громадянин чи порядний член суспільства. Усе це важливо, але цього замало. Наше покликання значно вище. Ми покликані до святості. Апостол Павло нагадує, що наше громадянство є на небесах. Через Хрещення ми стали дітьми Божими, спадкоємцями Божого Царства. Тому мірилом успішності християнського життя є не лише земні досягнення, а передусім те, наскільки ми наближаємося до Бога і стаємо подібними до Нього.
Інколи ми звикаємо думати, що «святий» – це щось недосяжне, щось зарезервоване для особливих людей із середньовічних ікон. Але сьогоднішнє свято каже нам прямо протилежне: святість – це не виняток, а норма християнського існування. Це мета, до якої Бог запрошує кожного з нас.
Слово «святий» – по-єврейськи кадош, по-грецьки агіос – означає перш за все «відокремлений», «інший», «несхожий на решту». Бог є Святим не тому, що він просто «дуже добрий» за людськими мірками. Він Святий, бо Він цілковито інший – незрівнянно вищий від усього сотвореного, чистий, необмежений жодними межами тварного буття.
Саме тому Він промовив до Свого народу ще в Старому Завіті: «Будьте святі, бо я, Господь, Бог ваш, святий» (Лев. 19, 2). Це запрошення – не до якогось фарисейського самовивищення, не до зверхнього ставлення до інших. Це заклик до іншого способу буття у світі: жити за Божою логікою, а не за логікою цього світу; ставити Бога в центр, а не власне «я»; шукати Небесного Царства, а не лише земного комфорту.
Отже, святість – це не дивовижні надзвичайні здібності і не привілей небагатьох обраних. Святість – це життя, яке відображає Божу інакшість серед світу. Це спосіб мислення, спосіб любити, спосіб приймати рішення, який випливає з приналежності до Бога.
Бути святим – означає бути справді інакшим. І ця «інакшість» має свій конкретний вигляд, про який нам говорить сьогоднішнє Євангеліє. Христос промовляє сьогодні слова, які на перший погляд здаються жорсткими: «Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене» (Мт. 10, 37). Чи справді Ісус закликає нас не любити своїх близьких? Аж ніяк. Він сам заповів нам любити ближнього, і Він сам виявляв ніжну турботу про людей – навіть плакав над гробом Лазаря. Але Він вказує на порядок пріоритетів: учнівська відданість Йому і Божому Царству має бути першою і найглибшою любов'ю, з якої виростають усі інші.
Коли людина справді поставить Христа в центр свого серця, тоді вона любитиме батьків, дітей, чоловіка чи дружину по-справжньому – не залежно, не власницьки, не егоїстично, а вільно і жертовно. Ісус творить навколо Себе нову духовну родину, де центральною ознакою є не кровна спорідненість і не спільний інтерес, а спільне виконання волі Отця Небесного. Якщо Бог займає перше місце в нашому житті, тоді всі інші зв’язки любові стають чистішими і міцнішими. Якщо ж щось або хтось займає місце Бога, тоді навіть найкращі людські стосунки можуть перетворитися на ідола.
Ось як виглядає «святість-інакшість» у практичному вимірі: у переставленні ціннісних акцентів, у готовності обрати Бога навіть тоді, коли це вимагає від нас чогось непростого.
Бог не хоче, щоб ми були номінальними чи пасивними християнами – тими, хто прийшов до церкви, відстояв службу і повернувся до свого звичного, нічим не позначеного Богом, життя. Пізнавши Бога в обличчі Ісуса Христа й усвідомивши свою власну гідність – гідність дитини Небесного Отця – ми покликані відважитися вийти поза межі власного комфорту. Христос продовжує сьогодні у Євангелії: «Кожен, хто визнає мене перед людьми, того й я визнаю перед Отцем моїм, що на небесах» (Мт. 10, 32).
Сучасний світ часто прагне жити так, ніби Бога немає. Тому кожен християнин покликаний радісно ділитися з іншими тим, що людина повинна знати про Бога, про Його любов, про Його спасенне діяння в історії, про красу сотвореного світу та про високе призначення людської особи.
«Визнати» Ісуса – це не лише не соромитися носити хрестик на шиї. Це радісно ділитися з іншими про все, що людина повинна знати про Бога і Його діяння в історії, про сотворений світ і наше призначення у ньому. Це означає бути живим свідком, а не мовчазним спостерігачем. Усі святі, яких ми сьогодні вшановуємо, були саме такими – активними, відважними свідками. Кожен у свій час, у своїй культурі, своїм особливим шляхом – але всі вони не приховали дарованого таланту.
Дорогі друзі, ми живемо у надзвичайно важкий час. Вже п’ятий рік Україна стоїть перед лицем повномасштабної російської агресії. Щодня гинуть люди – воїни на фронті, цивільні під ракетними ударами. Серця матерів і дружин переповнені болем і тривогою.
Саме в такі часи ми особливо потребуємо заступництва тих, хто уже з Богом, хто уже бачить Його обличчя і чиї молитви досягають Його престолу. Звернімося сьогодні до всіх святих з проханням: молиться за нас, за наших захисників, за страждаючий народ України, за мир, що так необхідний і такий бажаний. Церква завжди вчила, що святі – не мертві персонажі минулого, а живі в Бозі наші брати і сестри. Їхнє заступництво – не магія, а молитва друзів, які стоять ближче до Того, хто має владу над усією історією.
Окрім заступників, святі є для нас і взірцями – прикладами того, як можна і як треба вести земне життя, щоб осягнути вінці святості й нам. Апостол до Євреїв закликає: «Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нами, дивлячись пильно в Ісуса, засновника і завершителя віри …» (Євр. 12, 1–2). «Хмара свідків» – яскравий образ. Вони не десь далеко. Вони навколо нас. Вони вболівають за нас, вони спостерігають і моляться. І кожне їхнє Житіє – це жива катехиза: ось що означає бути вірним учнем Христа в конкретних обставинах людського існування – в радості і в стражданні, у здоров'ї і в хворобі, у свободі і в переслідуванні.
Дорогі у Христі! Сьогодні ми вшановуємо всіх святих – знаних і незнаних. Їх незліченна безліч: «велике множество, якого ніхто не міг злічити, з усіх народів і племен, і людей, і мов» (Од. 7, 9). І серед них – безліч синів і дочок нашого українського народу. Маємо усвідомити, що наш народ є народом святих. Тисячі подвижників, праведників, мучеників і сповідників, більшість з яких не прославлені офіційно, але їхні імена вписані у Книгу Життя.
Водночас маємо подбати і про популяризацію пам'яті вже визнаних наших подвижників – і в нашому народі, і по всьому світу. Бо надто часто ми самі не знаємо своїх святих. А вони – найкращі посли нашої культури, нашої духовності, нашої ідентичності перед лицем усього людства.
Цього червня ми відзначаємо особливий ювілей: 25-ліття беатифікації наших блаженних новомучеників, яку здійснив святий папа Іван Павло II під час свого незабутнього паломництва в Україну у 2001 році. Тоді, на Львівському іподромі, у присутності сотень тисяч вірних, він проголосив блаженними греко-католицьких мучеників XX століття – тих, хто вибрав смерть, але не зрадив свою віру і свою Церкву. Цим жестом Папа Іван Павло II зробив наших мучеників відомими для всього світу – для Риму, для Заходу, для вселенської Церкви. Він показав, що Україна – це не лише географія, але й сакральний простір, де в XX столітті розквітла Церква мучеників. Цей ювілей – наш обов'язок і наша нагода: знову згадати ці імена, ознайомити з ними молодших, поширити їхній спадок у нашому народі та у світі. Преподобні священномученики дрогобицькі Северин, Яким і Віталій, священномученики Йосафат Коциловський і Григорій Лакота – вони подвизалися на території нашої Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, але чи ми добре знаємо їх, чи молимося до них? І багато інших новомучеників, серед яких Микола Чарнецький, Климентій Шептицький, Омелян Ковч, Василь Величковський, – нехай стануть відомими і улюбленими в кожній українській родині.
Дорогі брати і сестри, хочу звернутись до вас із простим і водночас найбільшим закликом: прагніть до святості. Не відкладайте це на потім. Не кажіть: «Я ще замолодий», «Я надто грішний», «Це не для мене». Святість – це не заслуга, яку треба заробити, а дар, який треба прийняти і розвивати. Це конкретні рішення кожного дня: обрати молитву замість байдужості, прощення замість образи, відвагу свідчення замість мовчазного конформізму. Нехай сьогоднішній день буде для кожного з нас нагодою подивитись на хмару свідків навколо нас – на всіх святих, знаних і незнаних, на наших блаженних мучеників – і сказати серцем: і я хочу так вірити і жити. Нехай їхній приклад і їхнє заступництво допомагають нам щодня ставати трохи більш «інакшими» – святими – за образом Того, Хто є Святим.
І сьогодні, перебуваючи перед обличчям Пресвятої Богородиці у цьому святому відпустовому місці, просімо Її материнського заступництва. Нехай Та, яку Церква називає Всесвятою, допомагає нам не боятися дороги святості, підтримує нас у духовній боротьбі та провадить до свого Сина, джерела всякої святості.
Нехай сьогоднішнє свято зміцнить у нас бажання жити як справжні учні Христа: ставити Бога на перше місце, сміливо визнавати Його перед людьми, наслідувати приклад святих та прямувати дорогою, яка веде до Божого Царства. Щоб колись і ми разом з усіма святими могли прославляти Отця, і Сина, і Святого Духа навіки віків. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і єдність Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.
+ Ярослав
07 червня 2026 року Божого,
с. Биличі
- Владика Ярослав у Биличах: Святість – це не заслуга, яку треба заробити, а дар, який треба прийняти і розвивати [фото]
- У Дрогобицькій семінарії відбулося урочисте поставлення випускників-дяків [фото]
- Владика Ярослав: У дусі соборності ми приносимо Господу молитву за вірян нашої єпархії, за наше воїнство, перемогу і справедливий мир [фото]
- Владика Ярослав відслужив соборову заупокійну Божественну Літургію за всіх усопших [фото]
- Владика Андрій Хім’як у Дрогобичі: Саме Дух Святий освячує нас, перемінює і дає силу вести справжнє Боже життя [фото]