Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Сьогодні, у неділю після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, Церква подає до нашої уваги уривок з Євангелія від Марка. У ньому євангеліст передає нам слова нашого Господа: «Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде слідом за Мною». Тут ми бачимо тематику наслідування Христа, яка виразно присутня у новозавітних текстах Священного Писання.
Наприклад, у апостола народів Павла знаходимо цей заклик, коли він говорить: «Будьте моїми наслідувачами, як і я — Христа» (1 Кор. 11,1). А в іншому місці: «І ви почали наслідувати нас і Господа, прийнявши слово серед численних утисків із радістю Святого Духа» (1 Сол. 1,6).
Однак найважливішим є те, що ціле життя і діяння Христа, увінчане хресною жертвою з любові за людство, залишається взірцем і ідеалом. Воно закликає не лише до пізнання, але передусім до наслідування. Христос промовляє до апостолів у світлиці після того, як умив їм ноги: «Приклад дав Я вам, щоб і ви так чинили, як це Я вам учинив» (Йо. 13,15). Ці слова стосуються не лише миття ніг, а й цілого життя Христа.
Кожний із учнів приймає виклик іти слідом за Сином Людським, який «прийшов не для того, щоб Йому служили, але — щоб служити й дати життя Своє як викуп за багатьох» (Мт. 20,28). Саме в світлі цього життя, тієї любові, тієї вбогості і тієї жертви наслідування Христа стає вимогою для всіх Його учнів і послідовників. Воно є основою євангельського, християнського етосу.
Наскільки важливі для нас сьогодні слова Христа: «Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде слідом за Мною»? Особливо для людей ХХІ століття, від яких ми часто чуємо нарікання про постійні проблеми і не завжди сприймаємо їх так, як заповідав нам Христос.
Він говорить нам, щоб ми взяли свій хрест на себе — не чужий, не Його хрест, а свій! Дорога за Ісусом Христом — єдиний шлях життя і спасіння; усі інші — людські. Люди багато дізналися, багато здобули, подолали, проникли в далекі та важкодоступні місця, спускалися на дно моря і піднімалися в космос, розщепили атом, але це не зробило людське життя щасливішим, радіснішим, мирнішим.
Ось чому Господь говорить нам: «Яка користь людині, коли вона здобуде увесь світ, а душу свою занапастить?» (пор. Мк. 8,36). Подумаймо про це: чого б людина не досягла, якщо її душа водночас духовно не зростає в досконалості, не стає благороднішою, не просвітлюється — все буде марно. Матеріальний добробут не може зробити людей кращими та щасливішими. Лише оживотворюючись Божою правдою, просвітлюючись Його благодаттю, вона буде щасливою. Ісус Христос нас запевнив: «Пізнайте правду, і правда зробить вас вільними!» (Йо. 8,32).
Христос промовляє до кожного з нас: «Коли хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого». Господь не каже, що йти за Ним означає безболісно і безтурботно жити, але стверджує необхідність зречення від себе та несення свого хреста, щоб мати право називатися Його послідовниками.
Це означає, що людина повинна зректися передусім усього, що пов'язане з гріхом, користолюбством та життям тільки для себе. Адже той, хто живе тільки для себе, усе втратить, але той, хто з любов'ю віддає себе на служіння ближнім, хто вміє ділитися всім, що має, той ще більше здобуде.
«Зректися себе» означає подивитися довкола і навчитися бачити не тільки себе зі своїми скорботами та радощами, труднощами та успіхами, але й інших, які також мають свої радощі та печалі. Навчитися жити не тільки своїм життям, але також і життям ближніх.
Наступний заклик Христа — це «взяти свій хрест». Тут хрест — це не тільки всі прикрощі, біди чи страждання, що трапляються нам у житті. Це також праця, яка вдосконалює людину, праця на благо родини, Церкви, суспільства, бо хрест — це щоденний подвиг в ім'я Бога, ближнього, в ім'я свого народу.
Цей хрест мусимо прийняти добровільно та зі щирістю. Спаситель закликає нас взяти хрест саме свій — тобто обирати спосіб життя і працю за покликанням і мужньо перемагати всі труднощі, які зустрінуть нас на цьому шляху. Звичайно, ми мусимо також молитися, щоб терпеливо нести свої хрести і щоб Господь за Своїм милосердям полегшив наші скорботи чи зменшив страждання наших ближніх, близьких і рідних.
І нарешті третій момент, до якого запрошує нас Христос — це «йти слідом за Ним». Слідувати за Христом означає наслідувати Його, старатися у всьому уподібнитися до Нього, жити так, як Він жив. Слідувати за Христом — це жити серед людей і разом з людьми, являючи постійно своїм життям образ Божий. Це також означає завжди бути готовим відповісти «так» на Божий поклик, навіть якщо доводиться йти хресним шляхом крізь приниження та наругу.
Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні ми святкуємо престольний празник вашого храму — святих мучениць Софії, чиє ім’я означає «премудрість», та її трьох дочок: Віри, Надії і Любові. Це свято — взірець величі материнського серця та світлої дитячої вірності Христу. Історія цієї святої родини, що жила у II столітті, має в собі невичерпну глибину. Вона стає дзеркалом наших власних страждань і випробувань. Їхній приклад сяє як незгасне світло в темряві, як надія серед розрухи й відчаю.
Коли імператор Адріан наказав цим святим мученицям відректися Ісуса Христа і принести жертву поганським божкам, ці юні дівчата без вагань відмовилися. В їхніх серцях горів вогонь Христової любові, який не змогли загасити ніякі тортури. Їх били, катували, спокушали обіцянками земного щастя, та вони залишалися непохитними. А свята мати Софія, стоячи поруч і споглядаючи страждання своїх дітей, не просила їх відмовитися від віри заради порятунку життя. Навпаки, вона підбадьорювала їх іти дорогою за Христом до кінця. Її серце розривалося від болю, як і кожне материнське серце, та водночас вона знала: є цінність, вища за земне існування, — це вірність Богові.
Їхня смерть була не поразкою, а перемогою. Бо навіть уся міць Римської імперії не змогла здолати їхньої віри. Імена цих юних дівчат і їхньої матері назавжди залишилися взірцем святості в пам’яті Церкви, тоді як ім’я їхнього гонителя, опанованого злом, загубилося в тіні історії. Це ще раз підтверджує істину Христових слів: «Бо хто захоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу задля мене, той її врятує» (Лк. 9, 24).
Сьогодні ця історія звучить для нас особливо близько й болісно. В Україні ми щодня бачимо нові сторінки мучеництва. Наш народ проходить через страшні випробування війни. Ми бачимо матерів, що віддають своїх синів на фронт; батьків, які ридають над могилами дітей, убитих ракетами й бомбами; дитячі очі, повні болю через втрату дому, батька чи матері.
У Святому Письмі ми чуємо про плач Рахилі: «У Рамі чути голосіння, лемент, гірке ридання: Рахиль плаче за дітьми своїми, розважитись не хоче, бо їх уже немає» (Єр. 31, 15). Цей плач сьогодні лунає в Україні, де матері ридають за своїми дітьми. Він зливається з плачем матері Софії за доньками, із скорботою Пресвятої Богородиці під хрестом Її Сина. І водночас, як до Рахилі, до нас звернене слово Господа: «Годі тобі вже ридати та голосити, хай очі твої сліз не проливають! Є бо нагорода за біль твій… є ще надія для потомства твого» (Єр. 31, 16–17). Так ми чуємо обітницю Господньої надії.
Свята мати Софія не прагнула зберегти життя дочкам за будь-яку ціну, бо знала, що життя без Бога втрачає сенс. Так само й сучасні українські матері, які щодня переживають тривогу за своїх дітей або несуть тягар непоправної втрати, повторюють подвиг святої Софії. Вони залишаються вірними, не зрікаються правди, а своїм болем і своєю вірністю свідчать про вищі цінності, які перемагають страх і смерть.
Дорогі у Христі! Чесноти, якими жили ці святі юні дівчата, є відповіддю на наш біль. Що може врятувати людину серед війни? Лише віра— що Господь із нами в цих страшних випробуваннях. Лише надія — що темрява не вічна і ранок воскресіння обов’язково настане. Лише любов — яка не дозволяє нашому серцю озлобитися і уподібнитися до ворога. Сьогодні ці три чесноти стають дороговказом для України. Віра підтримує нас, коли зло виявляється безжальним і жорстоким. Надія дарує силу для майбутнього, а любов не дозволяє нашому суспільству розсипатися: вона єднає, надихає на служіння, допомагає рятувати дітей, біженців, лікувати поранених та постраждалих від війни.
Однак щоб плекати віру, надію і любов, нам необхідна Божа мудрість — Софія, яка була силою й підтримкою для юних дочок і матері. І сьогодні ця мудрість має жити серед нас, бо Україна покликана бути свідком не лише болю і страждання, але й свідком віри і надії. Світ дивиться на нас і питає: «Звідки у цього народу така незламність?» І наша відповідь має бути одна: від Бога.
Дорогі брати і сестри. В час, коли наша земля обагрена кров'ю мучеників за віру і свободу, коли українські матері повторюють подвиг святої Софії, ми повинні усвідомити: наше покликання — бути свідками Христової істини. Не випадково Провидіння послало нам такі випробування. Через них ми маємо очиститися, зміцнитися у вірі та показати світові, що є сила, яка сильніша за смерть — це сила Христової любові і воскресіння. Тому сьогодні, у це святкове престольне торжество, звернімося до святих мучениць з молитвою: нехай їхнє заступництво допоможе нам залишатися непохитними у вірі, незламними в надії і палкими в любові. Нехай їхній приклад надихає нас на щоденне несення свого хреста з довірою до Бога, терпеливістю і мужністю.
У це свято молімося за наших матерів, які втратили своїх дітей, щоб Господь дав їм сили вистояти. Молімося за наших дітей, які живуть у непростий час війни. Просімо надії для нашого воїнства та всього нашого народу, щоб ми не зламалися під тягарем війни. І благаймо любові — тієї євангельської любові, яка перемагає все, бо «любов ніколи не переминає» (пор. 1 Кор. 13, 8). Нехай з заступництвом святих мучениць Софії, Віри, Надії і Любові, Боже благословення перебуває з нашим многостраждальним народом. Нехай їхні святі молитви донесуть до престолу Всевишнього наші прохання про справедливий мир, перемогу істини над брехнею, добра над злом. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і єдність Святого Духа нехай перебуває з усіма вами! Амінь!
+ Ярослав
21 вересня 2025 року Божого,
м. Дрогобич
- Владика Ярослав: Навіть уся міць Римської імперії не змогла здолати віри святої мучениці Софії та її трьох дочок – Віри, Надії і Любові [фото]
- У Трускавці завершився другий тур реколекцій для священників єпархії [фото]
- Владика Ярослав уділив нижчі свячення 12 шестикурсникам Дрогобицької духовної семінарії [фото]
- Владика Ярослав очолив святкові урочистості з нагоди освячення оновленого 100-літнього храму в с. Козьова [фото]
- У м. Сколе відсвяткували 130-ліття місцевого храму [фото]