Преосвященніший владико митрополите Теодоре, боголюбиві наші владики Ярославе, Миколаю, Тарасе, всесвітліші, преподобні, всечесні отці, достойні представники органів державної влади різного рівня, народні депутати місцевого самоврядування, дорога молоде, якої так сьогодні тут багато, наші діти, дорогий наш славний Дрогобиче, дорогі у Христі брати і сестри, Христос Воскрес!
Видно, що сьогодні Дрогобич святкує, видно, що тут є свято. Дрогобич святкує Пасху Господню! Ми сьогодні особливо відчуваємо в усіх тих наших народних звичаях, через нашу прабатьківську духовість і молитву, ми сьогодні розуміємо, що святкувати Пасху означає бути причасником Воскресіння Христового. Пасху святкувати означає не тільки здалека споглядати, не тільки згадувати про те, як колись Христос воскрес із мертвих, але бути учасником того дійства, таїнства страждання, смерті і Його воскресіння сьогодні. Сьогодні у тому святі, тут у підніжжі цього древнього святого храму ми відчуваємо, як сила воскреслого Христа пульсує в тілі, в жилах, в серці нашого народу упродовж віків.
Ми знаємо, що початком причастя Пасхи Христової є наше хрещення, яке звершується у миропомазанні і сповняється у таїнстві причастя, Євхаристії. У тих таїнствах це воскресіння Христове, наче зерно, сіється, закладається у серце, у глибину кожної людської особи, яка приступає до тих таїнств. Святкувати Пасху означає відкрити у собі силу Христового Воскресіння, яке в мені сьогодні надає мені нові надлюдські здатності, сили і можливості. Той народ, який відчуває в собі пульсування сили Воскреслого Христа, є непереможний. Але особливо сила Воскресіння Христового стає явною в особі мучеників Христової Церкви, бо мученик — це свідок. Але свідок чого? Свідок воскресіння. Мученик — це той, що перед обличчям мучителя свідчить про те, що після смерті є воскресіння. Він тої смерті не боїться, бо вона є вже переможена в нашому Воскреслому Спасителеві.
Мученик завжди в момент свого мучеництва перемагає мучителя. Це таке дивне таїнство пасхальне, яке виявляється в цей момент. Мучитель думає, що коли він вбиває християнина, тоді він показує свою над ним силу і владу. Один із найбільших злочинців ХХ ст. казав: «Єсть человек — єсть проблема. Немає людини — немає проблеми». Але правда є цілком іншою: в момент мучеництва кров мученика стає тою силою, яка нищить, вбиває всю смертоносну силу, яку в собі носить мучитель. У момент мучеництва вони наче міняються місцями. Той, хто думав, що він перемагає, вбиваючи, стає переможеним силою воскресіння, яке несе в собі отой свідок — мученик Христовий. Тому сьогодні з особливою радістю ми святкуємо пам’ять великомученика, переможця і чудотворця Юрія.
Давайте сьогодні вслухаємося, що він сьогодні хоче до нас сказати. Найперше, його ім’я є дуже промовистим. Постать великомученика Юрія для сьогодні є посланням ранньої Церкви. Ми знаємо, що він, двадцятилітній юнак-воїн, мав відвагу відкрито протиставитись імператору Діоклетіану. Цікаво, що він помер мученицькою смертю в день Пасхи у 303 році. Збереглись унікальні акти його мучеництва, де та розмова між Георгієм і Діоклетіаном є дуже подібною до діалогу між Христом і Пилатом. Христос тоді каже: Я прийшов, щоби свідчити істині. А Пилат каже: А що таке істина? І розмова обривається, бо істина є не щось, але хтось. Так само і Георгій каже Діоклетіанові: Я прийшов, щоб свідчити. А він тому своєму тисяцькому, тому що Георгій у римському війську був начальником тисячі війська, питає: Звідки в тебе ця мужність? А Георгій каже: Я прийшов, щоб свідчити істину. І ця правда дає мені силу бути мужнім.
Слово "Георгій" означає дослівно "землероб", той, що плекає зерно. А "геургія", те діло плекання, у постаті Георгія набирає цілком іншого пасхального значення. Він, як той мученик, виплекав у собі найперше зародок воскресіння, яке він як християнин отримав у тайні хрещення, миропомазання і Євхаристії. В його мучеництві той зародок воскресіння став силою правди, яка найбільшому мучителеві християн римському імператору посвідчила істину і перемогла.
Ви собі уявіть: він помер у 303 році. За десять років Костянтин Великий видасть Міланський едикт, який стане імператорським визнанням перемоги християнства над державною римською релігією.
Є ще друга дуже важлива риса свідоцтва св. Юрія Переможця. Він нам каже сьогодні: «Для того, щоб перемогти ворога людського роду, треба бути не тільки краще озброєним від нього, треба бути духовно і морально вищим, сильнішим від того змія». На всіх іконах Юрія зображують як змієборця. Це момент сутички привселюдної з імператором, коли своєю силою і відвагою Юрій переміг цього прадавнього змія. Той змій по сьогодні вбиває і нищить на теренах нашої багатостраждальної української землі. А ми його перемагаємо тою самою силою, яка діяла, виявилась і перемогла в постаті великомученика, і тому ми звемо його чудотворцем.
Така іронія. Можна обв’язуватись будь-якими стрічками, називаючи їх георгіївськими, але якщо ти носій смерті, а не воскресіння, ти ніколи не можеш перемогти. Про таких георгіївських воїнів зла, проявів дракона, у сьогоднішній час сказав би дуже влучно апостол Павло: «Образ благочестя зберегли, але сили його відреклися» (2 Тим. 3, 5).
І третє послання, яке сьогодні для нас хоче сказати великомученик, побідоносець і чудотворець Юрій. Християни, ті, які вірять в Христа, страждаючого, померлого і воскреслого, завжди культивуючи у собі зародок воскресіння, творять культуру. Недаремно ті слова є однокореневі: культивувати і культура. Кожен культурний чоловік і жінка не просто знають добрі правила етикету, ні. Вони плекають те вічне життя, яке носять у собі. Тому ми, український народ, недаремно називаємось народом пасхальної культури. І сьогодні ця подія освячення цього іконостасу, якому майже 400 років, у цьому храмі, збудованому на честь великомученика побідоносця Юрія наприкінці XV — на початку XVI століття. Тут нам Юрій каже: «Ви сьогодні є спадкоємцями великої культури, великої культурної спадщини. Вона вся повстала завдяки тому, що наші прабатьки, діди і прадіди носили у собі зародок воскресіння і вічного життя». І це є джерелом надії українського народу, нашої невмирущості. Тому що над пасхальним народом, пасхальною культурою жоден носій смерті в усі часи не має ніколи влади. Не за ним є останнє слово перемоги, але за нами.
Тому сьогодні той самий Юрій нам каже: «Коли хтось хоче від’єднати українську культуру від її християнського коріння, той нічого не знає, ані про те коріння, ані про культуру». Ба навіть більше: культивуючи зародок воскресіння у культурі, ми завжди його звершуємо. Він розквітає в культі Божому. Те, що ми зараз звершуємо, культура має своє коріння в зародку воскресіння, а розквітає, коли ми прославляємо Бога, коли це все є одним із видів нашої прослави воскреслого Христа-Спасителя. Тому сьогодні ми дякуємо, що те, що чуємо про великомученика Юрія, не є про минуле, це є про наше сьогодення. Більше того, це є світло надії на наше майбутнє, бо ми сьогодні з вами носимо у собі воскреслого Спасителя. Ми сьогодні творимо нашу християнську культуру III-го тисячоліття, продовжуючи спадок наших батьків. І ми з вами вміємо молитися, ми вміємо все те, що отримали, відкрити до вічності у нашому пасхальному паломництві.
Сьогодні дозвольте мені подякувати усім тим, які розвивають християнську культуру нашого народу. Більше того, вміють зберегти скарб наших батьків. Бо культурний народ не тільки сьогодні вміє творити зразки сучасної культури, але вміє не розтратити, не розбазарити, не знищити той спадок, який отримав від своїх попередників. Тому сьогодні мені так хочеться згадати праведного митрополита Андрея Шептицького, який дбав про цей храм і опікувався ним, який завдяки своїй особливій місії, збираючи скарби нашої культури, заснував Національний музей у Львові. Без Андрея Шептицького, мабуть, сьогодні ми б не мали того скарбу, яким втішаємось в цих днях. Можемо сказати, що цей храм і цей іконостас є документом і паспортом нашої європейської культури, культури найвищого європейського зразка. Тому так приємно, що на сьогоднішньому святі є гості з-за кордону. Коли хтось сьогодні каже, що ми не розуміємо українців, ми скажемо словами Євангелія: «Прийди і подивися» (Йо. 1, 46). Цей храм і ці ікони самі промовлять до тих, хто хоче пізнати наше серце, нашу історію і наше майбутнє.
Я хочу сердечно подякувати усім реставраторам, музейним працівникам. Саме сьогоднішнє свято є святом нашого культурного сьогодення. Тому що ми сьогодні всі разом, держава і громада, Церква і наші фахівці культури, мистецтва, ті, які вміють реставрувати і зберігати ці пам'ятки, сьогодні працюємо, ідемо разом у цій нашій особливій місії. Ми сьогодні просимо: Великомучениче побідоносцю Юріє, дай нам сьогодні сили, сили перемогти, як ти свого часу переміг. Благослови наше військо. Дай нам силу, силу правди, яка б у нас і через нас могла подолати і перемогти зло. Тут, на цьому подвір'ї, у червні 1941 року був проголошений акт відновлення нашої державності. Тому де, як не тут, сьогодні всі разом ми хочемо молитися за нашу Україну, українську державу. Не дати її нікому, не дати нікому торгувати її волею, свободою, суверенітетом і незалежністю.
Ми сьогодні просимо: Святий Великомучениче, між нами і разом з нами, допоможи нам бути гідними спадкоємцями і свідками віри наших батьків, носіями нашої культури і справжніми молільниками, християнами третього тисячоліття, які сьогодні кажуть на цілий світ: «Христос воскрес!» — «Воістину воскрес!»
+ Святослав
23 квітня 2025 року Божого,
м. Дрогобич
- Блаженніший Святослав у Дрогобичі: Коли хтось хоче від’єднати українську культуру від її християнського коріння, той нічого не знає, ані про те коріння, ані про культуру [фото]
- Великоднє послання Блаженнішого Святослава (2025)
- Відбулась подячна Літургія за довголітнє служіння владики Григорія Комара в Самбірсько-Дрогобицькій єпархії [фото]
- Блаженніший Святослав освятить у Дрогобичі оновлений храм святого Юрія
- Послання Блаженнішого Святослава з нагоди Ювілейного 2025 року Божого