О. Іван Паньків, дрогобицький декан, пригадав присутнім також інші знакові події, над значенням яких запропонував роздумати під час Хресної дороги. Цьогоріч минає 30 років виходу УГКЦ з підпілля, коли у Львові хресною ходою пройшли понад 100 тисяч людей, засвідчивши світові, що УГКЦ є живою Церквою. Рівно ж у квітні цього року минає 25 років, як Самбірсько-Дрогобицьку катедру посів владика Юліян (Вороновський). Також цьогоріч УГКЦ святкує 150-річницю з дня народження Блаженного Климентія Шептицького і Блаженного Омеляна Ковча.
У вступному слові о. Іван Паньків пригадав присутнім, що хресний шлях Ісуса розпочався із несправедливого засуду. "У Старому Завіті інституцію суду було запроваджено для торжества справедливості, щоб карати винних і виправдувати невинних", - наголосив проповідник. Тому несправедливий суд - це ганьба суспільства. На відміну від людини Господь Ісус мав право як повновладний чинити суд. Однак з Євангелія дізнаємось, що цим правом Він ніколи не користав, навіть тоді, коли це дораджував чинити старозавітній закон. Врешті-решт, Ісус стає жертвою несправедливого суду. Фарисеї не могли показати свою ображену гордість і замасковували під виконання закону. Вони наполягали розп'ясти Христа. І їхній крик переміг. "Це ганебний суд, коли перемагає крик, а не правда. Насправді фарисеї засудили не Ісуса, але самих себе", - сказав у підсумку проповідник.
Упродовж стацій Хресної дороги до присутніх промовляли також інші священики, а на завершення ходи із словом до присутніх звернувся владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький.
Владика Ярослав подякував організаторам та учасникам молитовної ходи. "Божа благодать зібрала нас сьогодні на цю Хресну ходу, в часі якої ми розважали над страстями нашого Господа", - сказав єпископ. Проповідник зауважив, що під час цієї ходи вірні в любові йшли за Христом на Голгофу. Заглибившись у молитовні тексти, кожен присутній зміг краще пізнати суть "животворящих" Страстей Господніх.
Далі владика Ярослав наголосив, що вихід УГКЦ з підпілля, який відбувся 30 років тому, став важливим етапом в її історії. "По великому рахунку на Заході – у вільному світі – дуже мало знали про катакомбну Церкву, навіть називали її «Мовчазною Церквою»; тоді як радянський режим взагалі проголосив її неіснуючою", - зазначив єпископ. Тим часом, після офіційної ліквідації УГКЦ в 1946 р. та арешту усіх її єпископів, УГКЦ продовжувала існувати. "Єпископи й священики надалі продовжували вділяти Святі Тайни в укритті, а навіть у заслані та в таборах праці. Підпільна Церква, жила в серцях вірних, які не змирилися з тим, що їх ліквідовано. Вони мали в серці цю глибоку віру і прив’язаність до своєї традиції, вони боронили, захищали і плекали цю віру у серцях своїх наступних поколінь", - сказав у підсумку владика Ярослав.
Прес-служба Самбірсько-Дрогобицької єпархії
ФОТОРЕПОРТАЖ
