Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Першу неділю посту в нашій східній християнській традиції ми називаємо Неділею православ’я. Цього дня ми згадуємо історичну подію перемоги правдивої християнської віри над єрессю іконоборства, котра відбулася на VII Вселенському Соборі 787 р. та була урочисто потверджена у 842 році. Тоді після довгого та гіркого досвіду іконоборства відбулося прилюдне почитання та вшанування святих ікон Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії та святих.
Торжество православ’я особливо актуальне для нас, греко-католиків. Ще зовсім недавно в Україні панував безбожний більшовицький режим, який намагався знищити нашу Церкву через те, що ми перебуваємо в єдності із Вселенською Апостольською Церквою та її главою – Папою Римським. Однак, незважаючи на всі старання комуністичного режиму, ми завдяки вірності своїй християнській традиції та вірі зберегли в чистоті свою віру, благоговійно молилися і йшли тим духовним шляхом, який нам залишив Христос, Святе Євангеліє, Отці Церкви та наші мученики й ісповідники віри від Володимирового хрещення. Тому для нас це свято є настільки ж радісним, як і для християн, котрі святкували його у 842 р., після довгих років переслідування за вірність власній церковній традиції іконопочитання.
Христова Церква, святкуючи Неділю православ’я, з одного боку, підкреслює те, у що ми, як християни, віримо, а з іншого – спрямовує наш погляд до того, до чого ми повинні прагнути. Це – ікона. Ми віримо, що в іконі споглядаємо Христа і поклоняємося Йому –воплоченому Божому Слову, і відтак своїм життям стараємося уподібнитися до Нього. Ці два важливі елементи – правильна віра та духовний подвиг богоуподібнення – і є основою нашого православ’я. Кожен християнин є православним, коли сповідує правдиву віру в Ісуса Христа і своїм життям уподібнюється до Нього. У цьому сенсі і ми, вірні Української Греко-Католицької Церкви, називаємо себе православними християнами. Ми не належимо до конфесійного православ’я, але сповідуємо віру, стверджену першими сімома Вселенськими Соборами, торжественно проголошену в першу неділю посту – Неділю православ’я, тому і є православнимиу вірі та католиками в любові.
Ікона об’являє нам Бога. Першою іконою, котра з Божої волі з’явилася серед людей, було воплочене Слово, Ісус Христос, Син Божий, образ слави Предвічного Отця. У Христі Бог об’явив себе найповніше. Це ж сам Ісус сказав до апостола Филипа: «Хто бачив Мене, той бачив Отця» (пор. Ів. 14, 9). В Ісусі мешкала вся повнота Божества. Божа природа Сина Божого була нерозривно поєднана з Його людською природою. Ісус об’являє в собі Бога, Божий спосіб мислення, мовлення і поведінки. Не один раз цей Божий образ, який об’являвся в Ісусі Христі, був не зрозумілим для оточення, дивним, і навіть викликав несприйняття, бо Ісус не жив за законами цього світу. Він не брав за взірець цей світ, а говорив і робив те, що бачив і чув в Отця. Ісус об’являв Божий світ у собі, Ісус є іконою Бога, а роль ікони полягає не в тому, щоб відтворювати дочасну дійсність якнайдосконаліше. Ікона є свідком іншого світу – надприродного, Божого. Це світські образи і портрети здебільшого зображають тільки земну дійсність. Вважається, що коли докладніше відтворені, наприклад, пейзаж чи портрет, вигляд певного об’єкта чи людини, то він рахується цінніший. Те саме можемо побачити на фотографіях – світ відображається таким, яким він є на землі. Зовсім інакше з іконою. Тоді як на портреті зображена звичайна людина, на іконі представлена людина, з’єднана з Богом. Ікона змальовує образ людини, наділеної Божою благодаттю, преображеної та проникнутої Божим діянням. Саме тому на іконі так багато золота, що символізує ласку Божу і надприродний світ Царства Небесного.
Як вже було згадано, першою іконою на землі було воплочене Боже Слово. Дивлячись на Ісуса, люди пізнавали Бога. Кожне чудо, здійснене Господом нашим Ісусом Христом закінчувалося прославою Небесного Отця. Навіть тоді, коли Син Божий був найбільше принижений, люди пізнавали в Ньому Бога. Так, розбійник пізнав у Христі свого Господа, а сотник, ставши свідком Його спасенної смерті, прославляв Бога, кажучи: «Чоловік цей справді був Син Божий» (пор. Мр. 15, 39).
У книзі Буття (1, 27) читаємо: «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її». Коли кажемо, що людина створена на образ Божий, то визнаємо, що вона покликана бути свідком надприродного світу, щоб об’являти Бога серед світу, щоб об’являти Його всемогутню і люблячу присутність.
Але щоб це сталося, щоб ми дійсно стали іконою нашого Творця, нам потрібно уподібнитися до Нього. Це сенс усього духовного життя, це мета наших зусиль, це наше покликання на землі. Той, хто досяг такої подібності до Отця, є святим. Саме тому в нашій церковній традиції святих людей ми називаємо «преподобні», що означає «дуже подібні до Бога». Знаменним є і те, що титул цей стосується монашого образу святості: святих монахів і монахинь називає Церква преподобними. Чому? Бо вони осягли у своєму житті велику подібність до Бога, стали правдивою іконою Бога, об’являли супроти світу Бога і Його святий образ, котрим є сам Ісус Христос. Тому і молимося в тропарі до преподобних: «У тобі, отче (мати), вірно збереглося те, що в первообразі...»
У чому ж полягає сенс святкування торжества православ’я і перемоги іконопочитання в цю пору літургійного року? На перший погляд може видаватись, що це немає нічого спільного із покаянним настроєм Великого посту. Та насправді Великий піст – це час, коли ми роздумуємо над собою, пізнаємо себе, щоб відновити в собі образ Божий, який ми спотворили гріхами. Чи готові ми сказати разом зі святим апостолом Павлом: «Будьте моїми послідовниками, як і я – Христа» (1 Кор. 11, 1) або «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20)? Це наша дорога, тільки так повинні ми стреміти і за це молитися.
Що більше, навіть на Страшному суді, коли станемо перед Господом лицем в лице, станемо перед нашим «Первообразом», тоді з’ясується, наскільки ми уподібнилися до Нього. Тому Церква каже нам просити в Господа остаточного очищення. «Я образ несказанної Твоєї слави, хоч і ношу язви гріховні. Ущедри своє створіння, Владико, і очисти своїм благоутробієм, і бажану батьківщину подай мені, і вчини мене знову жителем раю» (Стихира з Парастасу).
Напевно, мало хто з нас хотів би нищити посвячену ікону, але всі ми гріхами щодня спотворюємо і нищимо Божий образ у собі. А ця ікона не створена людськими руками, а написана Святим Духом. Це найцінніша ікона, задля відновлення якої Син Божий не завагався пролити власну кров.
Питаймо себе щоденно: наскільки мій спосіб мислення є згідний з тим, що говорить Слово Боже, наскільки мій погляд є поглядом Христа, котрий лікує, спомагає і милосердиться, наскільки люди пізнають по мені, що Бог існує і що Він є найвищою та найціннішою вартістю в житті дочасному і вічному. Великий піст допомагає нам побачити жалюгідний стан, в якому перебуває ця наша внутрішня ікона, і відновити її через молитву, покаяння, сповідь і Євхаристію.
Благодаримо Тебе, Небесний Отче, що сотворив нас на власний образ. Проте через безліч гріхів ми забруднили і заплямили цей образ. Сьогодні приходимо до Тебе, взиваючи до Твого милосердя. Створи нас знову, очисти нас, віднови в нас красу Твого спасіння. Зроби нас достойною іконою Твого Сина Ісуса Христа. Амінь.
+ Ярослав
17 березня 2019 року Божого
м. Дрогобич
- Владика Ярослав здійснив душпастирські відвідини парафії св. Миколая у м. Старий Самбір [фото]
- Про святкування Ювілейного року
- У Дрогобичі відбулось засідання Пресвітерської ради [фото]
- Владика Ярослав: Одного дня Ісус Христос прийде знову і воскресить усіх померлих
- Проповідь на двадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2024)