Нагадаємо, що 2 березня 2006 року Божого у Ватикані повідомлено про те, що Святіший Отець Венедикт дав свою згоду на канонічне обрання Синодом Єпископів УГКЦ ієромонаха Ярослава Приріза (ЧНІ) єпископом-помічником Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ.
29 квітня 2006 року Божого архиєрейську хіротонію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича очолив Блаженніший Любомир, Глава і Отець УГКЦ, а співсвятителями були: владика Юліан (Вороновський), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, і владика Михаїл (Сабрига), єпископ Тернопільсько-Зборівський. Участь в хіротонії взяв також високопреосвященний Іван (Юркович), Апостольський Нунцій в Україні, єпископи УГКЦ, численне духовенство та вірні єпархії.
Про значення єпископського служіння в Церкві говорить Катехизм Української Греко-Католицької Церкви «Христос — наша Пасха». Єпископство — це найвища ступінь Тайни Священства. Основними обов’язками єпископа є «навчання Божого Слова, провід Божого народу та його освячення». Апостольське наступництво історично пов’язує кожного єпископа з гроном Дванадцяти апостолів.
У своєму історичному дослідженні «Апостольське переємство в Українській Греко-Католицькій Церкві: сьогодення» ієромонах Мануїл Пишкович зазначає, що Блаженніший Любомир, а відтак і єпископи, яких він святив, належать до константинопольсько-київської лінії апостольського наступництва. Ця лінія сягає київського митрополита Михаїла Рогози (1589-1599), який в 1589 році у Вильні (сьогодні Вільнюс, Литва) був висвячений на єпископа константинопольським патріархом Єремією ІІ.
Варто зазначити, що два святителі владики Ярослава: владика Юліан і владика Михаїл — були єпископами підпільної УГКЦ. Тому не випадково Блаженніший Любомир під час хіротонії згадав про стійкість духу єпископів УГКЦ, які встояли перед викликами 1946 року, та змогли зберегти вірність Богові впродовж підпільного періоду.
Історія пам’ятає ще три єпископські хіротонії, які відбулись на території Самбірсько-Дрогобицької єпархії перед 2006 роком. Згадані хіротонії відбулись на початку XVIIIст. в короткому проміжку часу. Усі вони були здійснені київським митрополитом Юрієм Винницьким (1710-1713), що водночас перебував на перемишльській катедрі. 21 червня 1710 року в монастирі св. Спаса (сьогодні с. Спас на Старосамбірщині) митрополит Юрій висвятив на єпископа Львівського ієромонаха Варлаама Шептицького, тогочасного ігумена Унівського монастиря. Відтак в своєму родинному селі Уріж на Дрогобиччині 9 листопада 1710 року митрополит здійснив хіротонію ієромонаха Сильвестра Пешкевича, що став полоцьким архієпископом. Третя хіротонія відбулась 15 березня 1711 року в Самборі в храмі Різдва Пресвятої Богородиці (цей храм було розібрано перед 1738 роком, а натомість збудовано сьогоднішній мурований). Цього разу єпископські свячення отримав єпископ-номінат Володимирської єпархії, майбутній київський митрополит Лев Кишка (1714-1728).
ФОТОРЕПОРТАЖ про єпископську хіротонію владики Ярослава
о. Олег Чупа,
прес-секретар Самбірсько-Дрогобицької єпархії