Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Ми продовжуємо нашу великопісну мандрівку, прямуючи за Христом, уважно вслухаючись у Його слово та стаючи свідками Його спасительних чудес. Євангельське читання другої неділі Великого посту розповідає нам про оздоровлення розслабленого. Ми спостерігаємо, як Христос дорогою до Капернауму зупиняється в одному домі, де зібралось дуже багато людей. Євангелист Марко додає, що Господь увійшов в переповнений дім і «проповідував до них словом» (Мк. 2,2). Ревність слухачів Господнього Слова була щедро винагороджена, бо вони з волі Божої стали свідками і очевидцями нового чуда, яке ще більше скріпило їхню віру, надію і любов до Спасителя.
Будинок, про який розповідає нам Євангеліє, належав Симону Петру (пор. Мк. 1,29; 3,20; 9,33). Святий Марко благовістує нам, як Ісус вперше прийшов в Капернаум і в суботу, після проповідування в синагозі зцілив одержимого (Мк.1,21-26). Увечері того ж дня біля будинку Петра зібрався великий натовп людей, які шукали зцілення Ісусом: «Почали приносити до нього усіх недужих та біснуватих. Усе місто зібралося перед дверима» (Мк. 1,32-33). У сьогоднішньому епізоді подія повторюється; натовп здається ще чисельнішим. Це пояснює і второпність чотирьох чоловіків, які принесли розслабленого: «А що із-за народу не могли донести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, й отвором спустили ліжко, на якому лежав розслаблений» (Мк. 2,4).
Дім Симона Петра завдяки присутності Христа стає священним місцем, в якому Ісус «промовляє до них словом» (Мк. 2,2), тобто звіщає добру новину про спасіння, прощає гріхи і зцілює розслабленого. Все це є передчуттям і образом того, якою буде Вселенська Церква під проводом апостола Петра в усіх куточках світу – «вселенським таїнством спасіння», за словами Отців ІІ Ватиканського Собору (Lumen gentium, п. 48), тобто місцем примирення та спасіння, домом втіхи та надії для всіх людей на землі.
Чотири друзі несуть розслабленого до Ісуса, одухотворені сильною вірою у Нього, яка полягає у цілковитій впевненості в його чудотворній силі. Із такою вірою вони не зважають на осудження людей, бо те, що вони шукають і що їх веде — це бажання фізичного зцілення для їх друга. Ісус відповідає на їх віру ласкавим зверненням до хворого: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мк. 2,5). Таке дарування прощення в той час, коли очікується зцілення, може спантеличити. Однак це пояснює, чому нераз стаються хвороби. Вони тісно пов’язані з гріхом і є або його прямим наслідком, або нагодою для виходу з нього.
Коли принесли розслабленого до Ісуса, то перші слова, які розслаблений почув від Ісуса були: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мк 2,5). Ісус сказав ті слова прощення тому, що розслаблений так дуже потребував їх почути. У тих словах прощення він так сильно відчув в серці любов Ісуса Христа до нього, що став на рівні ноги і розпочав нове життя.
Сьогодні Слово Боже показує нам велике Боже милосердя. Гріх загніздився в людині, спаралізував її, учинив нездатною до того, до чого вона є сотворена – до творення добра. Гріх учинив людину своїм в’язнем. А чудо стається, як про це ми сьогодні почули, при зустрічі з Господом, коли прямуємо до Нього наполегливо, зі свідомістю, що тільки Він є спроможний відпустити людський гріх, розірвати окови гріха. Для цього потрібно зробити перший крок – визнати свої гріхи. Не завжди це є легко. Повсюди в світі люди заперечують гріх. Говориться навіть, що найневинніший у світі є сам світ, бо він проголошує, що гріха нема. Про гріх говориться з усмішкою й іронією, люди перестали боятися гріха. Бояться забруднення середовища, бояться невиліковних недуг, пандемій, бояться ядерної війни, але не бояться гріха як порушення своїх стосунків з Богом, смертельної хвороби, яка їх нищить.
На жаль, людина втрачає почуття гріха, вразливість сумління. Гріх діє на неї як наркоз, так що вона не розпізнає межі добра і зла. Так зло поволі проникає в людське серце, роблячи його своїм невільником. Дехто каже: «Маю чисте сумління». Таким варто відповісти: «Чи не тому, що невживане?». Інші ж: «Я не маю викидів сумління, щонайвище – психічний дискомфорт». Такі постави замикають наше серце на Ісуса, на дар Його спасіння. Що більше, не визнаючи гріха, ми чинимо Бога «неправдомовним», за словами Св. Йоана Богослова ( І Йо. 1,10). Не забуваймо, що Ісус дає життя своє на викуп за багатьох (Мт. 20,28). А святий апостол Павло пригадує, що «всі згрішили» і потребують визволення (Рим. 5,12). «Христос помер за наші гріхи» (І Кор. 15, 3) і прагне визволити нас з неволі гріха. Але якщо ми кажемо, що не маємо гріха, то самі собі закриваємо дорогу до спасіння.
Пізнати гріх означає усвідомити його злобу і нищівну силу для нашого теперішнього і вічного життя. Усвідомити, що він є найбільшим нещастям і злом. Тому коли впродовж Великого Посту молимося словами Молитви Св. Єфрема Сирійського: «Господи, дай мені бачити гріхи мої», то просимо не тільки зауважити свою гріховність, але пізнати її як трагедію нашої неволі, усвідомити паралізуючу силу гріха в нас і довкола нас.
Христос-Господь і сьогодні приходить до наших міст і сіл, до наших храмів, щоб промовляти до нас словом своєї спасенної науки і довершувати нові чуда. Він – наш вічний Учитель, Світло, Правда і Життя, Він той самий вчора, сьогодні й навіки (Євр. 13,8). Він єдиний всемогутній лікар, що знає всі недуги наших «душ і тілес». Але свої ласки і дари Він дає найперше тим, хто докладає своїх зусиль і старань, щоб їх у Нього отримати. Двері Храму – Дому Отця, де навчає, зціляє і освячує Христос, є завжди ласкаво для всіх відчинені. Потрібно лише увійти і пізнати безмежну Божу любов. Ту любов, яка потягує за собою, яка робить нас усіх братами і сестрами.
Усі ми потребуємо почути слова прощення, бо ми всі грішники. Усі ми потребуємо духовного зцілення, бо усі ми прогрішили проти Бога, проти ближніх і проти себе. А те Боже прощення, що людське серце так потребує відчути в окремий спосіб, приходить до нас через святу Тайну Сповіді. Що властиво потрібно до доброї сповіді? Глибокої свідомості, що ми грішники, що ми віддалилися від Бога і від людей, що у нас є ще багато самолюбства, різних пороків і гріхів, а також довір’я до безмежного Божого милосердя. Свята Церква повчає нас про п’ять умов доброї сповіді: зробити щирий іспит совісті; збудити в собі жаль за гріхи; постановити поправитися; визнати гріхи перед священиком у сповіді; відбути покуту, яку завдав сповідник.
Щоб відчути мир, спокій, і зцілення, що приходять до нас через прощення гріхів, мусимо перше щиро признати, що ми бідні, немічні грішники, що ми самолюбством нашим образили Бога й ближнього, і тим дуже пошкодили собі. Ми мусимо признати, що ми духовно хворі і потребуємо божественного зцілення.
Людина не може сама собі відпустити гріхи. Немає значення наскільки часто вона каже собі, що її гріхи не є серйозні, вони все ж таки продовжать переслідувати її. Слова, які Господь сказав паралітикові: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи», мають прозвучати і для нас у цей Великий піст. Тому покаймося і визнаймо наші гріхи перед Ісусом. Завдяки прощенню Божому ми також можемо піднятися з паралізованого шлюбу, думок, пристрастей, паралізованих відносин і піти в нове життя, життя повноти і здоров’я.
Дорогі в Христі! Минув рік відкритої повномасштабної агресії московії проти нашого народу. Ця наша Страсна п’ятниця триває цілий рік! Для нас вона стала немовби хлібом насущним, і ми не знаємо, коли настане світлий день перемоги над злом, ненавистю й насильством. Пролито ріки крові і сліз. Проте народ живе, народ бореться, народ молиться. І саме Господь закликає нас не сумніватися в перемозі світла над темрявою, життя над смертю, істини над брехнею, бо Він запевняє нас у Своїй любові та милості. Від Нього, нашого Спасителя, черпаємо силу в теперішніх стражданнях. Він – джерело нашої надії. Тож разом з апостолом Павлом сьогодні кажемо: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії…» (2Кор.4, 8).
Великий піст – це особлива нагода для нас чинити милосердя для ближнього. Станьмо для наших воїнів, поранених, приятелями з сьогоднішнього євангельського читання. Приносьмо їх у наших молитвами до найбільшого Лікаря – Христа, який, як колись в домі Петра, продовжує перебувати у своїй Церкві. Молімося, нехай Боже милосердя буде силою України, нехай воно єднає нас з Богом, дасть нам внутрішню живу, здорову силу перемагати. Нехай Боже милосердя зцілить рани України, яких сьогодні нам завдає ворог.Нехай слова: «Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому» (Мр. 2, 11) — будуть словами Божими, які подарують нам перемогу на своїй рідній, Богом даній, українській землі. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.
+ Ярослав
12 березня 2023 року Божого,
м. Дрогобич
- Владика Ярослав здійснив душпастирські відвідини парафії св. Миколая у м. Старий Самбір [фото]
- Про святкування Ювілейного року
- У Дрогобичі відбулось засідання Пресвітерської ради [фото]
- Владика Ярослав: Одного дня Ісус Христос прийде знову і воскресить усіх померлих
- Проповідь на двадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2024)