Слава Ісусу Хритсу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Пацлавська ікона Пресвятої Богородиці і ця благословенна земля розповідають нам про непросту історію нашого народу, коли вітрила нашої держави були спущені, коли наша земля перебувала під владою різних окупаційних режимів, а одинокою, заступницею та покровителькою українського народу була Пресвята Богородиця. Наші предки йшли на Кальварію до Пресвятої Богородиці з великою довірою, тому Пацлавська ікона й стала чудотворною – це була надприродна відповідь і дар Богоматері своїм молільникам…
Історія цього місця сягає початку п’ятнадцятого століття. Вже шість століть паломники линуть сюди, аби просити заступництва у Богоматірі, прославленої на цьому місці у Пацлавській іконі. Сьогодні на древню Пацлавську Кальварію прибули і ми, у дуже скорботний час війни коли звуки від російських бомбардувань широкомаштабної військової агресії за допомогою засобів масової інформації облетіли весь світ.
Сьогодні наш народ переживає свою Голготу, але ми віримо, що Бог виведе нас до славного воскресіння. Попри всі виклики й жорстокість, які приносить із собою війна, перед її обличчям наш народ об’єднався, став монолітом і поруч зі своїм військом відстоює свою свободу. Сьогодні ми є свідками, як наші воїни, волонтери, люди патріоти доброї волі перемагають жахіття війни любов’ю до своєї Батьківщини, солідарністю з нашими воїнством, страждаючими, зрозумінням і любов’ю до тих, кого вона найбільше зранила.
Сьогодні ми прибули на цю прощу до Пресвятої Богородиці прославленої у Пацлавській іконі, щоб молитися за тих, хто в ці хвилини на передовій, стримує ворога-окупанта, бо завдяки їхній боротьбі підступні задуми агресора були знищені. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу.
Улюблені прочани кожного разу, коли ми приходимо на прощу, найперше приходимо для того, щоб перевірити, чи ми ідемо добрим шляхом у своєму житті, бо слухаючи читання Євангелія, ми щоразу чуємо Слово живого Бога, який до нас промовляє. І євангельське читання сьогоднішньої неділі повчає нас про це. Властиво, воно є іконою життя Церкви, світу, кожної людини в сучасних обставинах.
Тож у сьогоднішній євангельській благовісті взаємно переплітаються дві головні теми. Перша є свідченням про надприродну діяльність Ісуса Христа, в іншій спостерігаємо труднощі життя у вірі, які властиві Його учням і нам. Старозавітні пророки Мойсей, Ісус Навин, Ілля та Єлисей — всі вони чинили чудеса, пов’язані з розділенням вод — моря або Йордану. Проте єдиним, про кого священне Писання розповідає як про Того, Хто ходив по воді, – Господь наш Ісус Христос. Cьогоднішня ж євангельська благовість свідчить, що по воді йде людина – апостол Петро. Це стає можливим завдяки надзвичайній присутності та благодаті слова Ісуса Христа, який на сумніви та переляк учнів відповідає: «Заспокойтесь, - це Я не страхайтеся!» (пор. Мт 14,27).
Після розмноження хлібів Ісус спонукав учнів увійти до човна і переправитись на інший бік моря, тим часом як Він відпускав народ, який наситився хлібом (пор. Мт 14, 22-34). Учні залишили Ісуса на березі, коли відчалили за Його розпорядженням, а Сам Він пішов на гору молитися на самоті. Тим часом на морі піднялась буря, човен на якому перебувають учнів кидають хвилі, не вщухає супротивний вітер, який перешкоджає щоб дійти до тихої пристані. «Чи Ісус знає про нашу небезпеку: смерть чигає на нас?» – питали себе учні. «О, якби Ісус був тут!» – часто ці слова є й на наших устах. Втрата довіри до Бога є найбільшою трудністю в часі тривог – бурі нашого життя. В дні нещирості та переживань, коли ми обтяжені проблемами, і весь світ виглядає похмурим, ми говоримо: «Якби Ісус був тут!». У моменти тривоги, коли ми не знаємо, як жити далі, ми говоримо: «Якби Ісус був тут!». У дні найважчих випробувань, коли ми почуваємось безсилими проти руйнівних обставин нашого життя, ми говоримо: «Якби Ісус був тут!».
Але Господь завжди є біля нас, ближче, аніж ми думаємо. Тієї ночі, коли Ісус молився серед пагорбів, Він також бачив посеред розбурханих хвиль своїх учнів. Христос бачив слабкий човен, який кидало по морю, відчув всю небезпеку тієї бурі, добре знав, в якій загрозі знаходяться його друзі – апостоли. І, як говорить євангелист Матей, о четвертій сторожі ночі Ісус прийшов до них, ступаючи морем (пор. Мт 14, 26).
І ми не раз зустрічаємо Христа серед хвиль свого життя – таких же ж бурхливих, як і на Галилейському озері. Коли життя подібне до бурхливого моря, повного проблем, Господь є поруч. Серед цього мороку Він особисто здатний прийти до нас і принести нам мир і спокій.
Однак присутність Ісуса в нашому «човні» не означає, що буря не відбудеться. Це дивує багатьох людей, які вірять, що присутність Христа означає майже магічну відсутність критичних становищ, гіркого досвіду й небезпечних ситуацій. Коли Ісус є присутнім біля нас, це не означає, що ми не можемо мати багато викликів, непередбачуваних труднощів. Але Його присутність у «човні», поряд з нами, змінює те, як ми переносимо цю бурю нашого життя – різного роду труднощі.
Ісус на горі молиться, але човен учнів – посеред моря, його кидають хвилі, бо вітер був супротивний. А в четвертій сторожі ночі, вже над ранком, Ісус іде по воді. Учні злякалися, думали, що це привид. Ісус каже до них: «Заспокойтесь, це я! Не страхайтеся!». Ідучи по морі, Ісус Христос виявляє учням, що Він є Богом, Творцем Вселеної. Все Йому підкорене, і Він ступає по морю, як по суші. Очевидно, що учні, побачивши Христа в такому надприродному дійстві, налякалися.Тоді апостол Петро, намагаючись випробувати божество Ісуса Христа, каже: «Учителю, якщо це Ти, дозволь мені прийти до Тебе». Насправді не апостол, а Господь випробовує його довіру до Бога.
Святі отці і вчителі Церкви говорять, що чуда і знаки, які Ісус здійснював, щоб підтвердити своє месіанське посланництво і прихід Царства Божого, тісно пов'язані із закликом до віри людини у Бога. Цей заклик має подвійне значення: віра передує чудові, більш того — є умовою його виконання. В свою чергу, що віра є відповіддю людини на слово Божого об’явлення.
І ось Петро починає іти по воді, його погляд зосереджений на Господі. Його віра єднає обмежену людину і Всемогутнього Бога, вона є тим мостиком, який дає можливість переступити власні людські межі. Віра – це особистий стосунок між людським – обмеженим і Божественним – Всемогутнім. Це – невимовна можливість бути сильним Божою силою і на межі своєї обмеженості досвідчувати не хаос і смерть, але Всемогутню Божу присутність. Навіть тоді, коли Петро почав сумніватися, коли цей зв’язок між Богом та людиною почав розриватися, Ісус не відступається від нього. Подає йому руку, витягає з моря і каже до нього: «Маловіре, чого ти засумнівався?» Тоді Петро разом з Христом іде по воді і входить у човен, а буря втихає, бо там, де є присутній Бог, там є мир.І учні вклонились Йому, і сказали: «Ти істинно – Син Божий!».
Ця подія на морі сталась на початках християнства, коли Церква ще була «маленьким стадом». А сьогодні море – це цілий світ; човен – Церква по всіх куточках земської кулі. І сьогодні у розбурханому морі – світі, хто вагається у вірі або уповає лише на свої сили, той потоне. Хто ж не дивитися на бурхливі хвилі, але на Ісуса Христа, той спасеться. Ця подія додавала для первісної Церкви конкретний зразок: зоставатись у човні і разом з апостолами визнавати свою віру у перемогу страждаючого і воскреслого Христа.
Ці самі слова, що Ісус сказав Петрові, він говорить до нас сьогодні: «Підійди, Ти можеш ходити по розбурханих хвилях свого життя навіть у час війни агресора». Ця сама влада, ця сама віра, той самий Христос, який допоміг Петрові пройти по розбурханих хвилях Галилейського моря, є поряд з нами сьогодні. Саме Ісус дає нам силу переносити бурі нашого життя та проходити повз розбурхані хвилі до перемоги.
Потопаючого у хвилях апостола Петра можемо легко ідентифікувати зі собою. Життєві хвилі випробовування є часто зависокі для нас. Охоплені страхом та тривогою, ми в критичних моментах часто взиваємо: «Боже, спаси мене, я потопаю». Як часто ми, як і Петро, потопаємо у хвилях сумніву, тривоги, страху, нещирості, спокус тощо. Однак сьогоднішнє Євангеліє запевняє нас: за будь-якої бурі та життєвих хвиль Божа присутність залишається незмінною. Сам Христос, який був з потопаючим апостолом Петром, продовжує бути з нами. Його присутність може все поміняти в нашому житті.
Застановімось, як Христос відповів на крик апостола Петра про допомогу у небезпеці. Негайно! Коли Ісус подивився на море і побачив своїх учнів у загрозі, Він негайно пішов до них. Коли ж побачив потопаючого Петра, негайно простягнув cвою руку, щоб його врятувати. Це є найважливішим посланням сьогоднішнього Євангелія. Коли наше життя стає подібне до бурхливого моря, повного труднощів та викликів, Господь є поруч з нами. Саме Він здатний нам допомогти, принести нам мир і спокій у наше життя.
Сьогодні в обставинах сучасної війни, яку на нашій землі нав’язала московія, ми вкотре переживаємо те саме, що й апостоли серед розбурханого Галилейського моря. Сьогодні ми стоїмо серед бурі нашого українського буття. Шукаймо з вірою спасаючу руку нашого Господа і одразу ж її знайдемо. Жодна людська сила, жодні міжнародні перемовини і дипломатія не дадуть нам тієї сили, щоб пройти шляхом до правдивої свободи і гідності. Тою дорогою нас перевести може лише Господь. Той мир, який ми сьогодні хочемо випросити у нашого Господа – мир у наш Український човен – походить від Бога, який тут у ці хвилини є разом з нами на цій Божественній літургії.
На цьому відпустовому місці на Пацлавській – Кальварії молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де наша людська сила є безсилою. Нехай божественна благодать торкне кожного з Вас і наповнить тим відчуттям близькості Христа та Його Небесного Царства. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви усіх нас до Її Сина, а відтак відкриє для нас Його вічне милосердне, добре, визволяюче обличчя, для нашого воїнства, для нашого народу, для нашої многостраждальної України. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.
+ Ярослав
с. Губичі,
14 серпня 2022 року Божого
- Проповідь на двадцять другу неділю після Зіслання Святого Духа
- У с. Медвежа на Дрогобиччині понад 1000 днів триває цілодобове молитовне стояння за перемогу і справедливий мир [фото]
- Владика Ярослав здійснив душпастирські відвідини парафії св. Миколая у м. Старий Самбір [фото]
- Про святкування Ювілейного року
- У Дрогобичі відбулось засідання Пресвітерської ради [фото]