Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні, у неділю по Вознесінні ГНІХ, Церква святкує пам’ять Отців І Вселенського Собору, який відбувся у далекому 325 р.Б. У євангельському читанні ми почули слова молитви Ісуса Христа. Це – Його «архиєрейська» молитва заступництва за людський рід, якою Він не перестає звертатися до Небесного Отця. Перед Тайною вечерею, як зазначає євангелист Йоан, любов Ісуса до своїх знаменує прихід Його години: «Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця» (Йо. 13,1).Перед Ісусом предстоїть ще боротьба з князем цього світу, коли всі Його покинуть, тільки Отець буде з Ним (пор. Йо.16,32). Ісус шукає прослави Отця і задля прослави Отця віддає своє життя, виявляючи цим також свою любов до людського роду. Ісус говорить про свою «владу над усяким тілом», яку Він отримав від Отця з цією єдиною метою: «Дарувати життя вічне тим, яких Отець передав йому» (пор. Йо. 17,2). Ісус прийшов до всього людства, для спасіння світу, що є виявом любові Отця, але не всі Його приймають і тільки ті, хто в Нього вірують і прославляють Отця отримують життя вічне. «А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного істиного Бога, і тобою посланого — Ісуса Христа» (пор. Йо.17,3). Таким чином Ісус Христос, дає нам можливість брати участь у славі самого Бога: «Бо жива людина є славою Божою», — пише святий Іриней Ліонський і відразу додає: «а людське життя полягає у спогляданні Бога».
Отож сьогодні тут серед нас, зібраних на Божественній літургії, невидимим чином присутній Господь. І тому наша молитва отримує особливу силу, бо з нами у Святому Дусі до Небесного Отця молиться Ісус Христос (пор.Мт.18, 20). Ось чому такою важливою є спільнотна молитва і наша присутність у храмі. Ось чому християни збираються разом. Ось чому ми готуємо для нашого молитовного зібрання особливе приміщення – Божий храм. Ми будуємо його величним, надаємо йому гарної форми, прикрашаємо його найкращими витворами мистецтва – все це тому, що він є не тільки можливістю нашої зустрічі між собою, а ще й місцем нашої зустрічі з Господом, Котрий серед нас перебуває.
Євангелист Йоан також пригадує нам, що спочатку учні належали до світу, бо Син вибрав їх від світу, а Отець відділив їх від світу (пор. Йо. 15,19). Однак вони мають бути у світі, який їх ненавидить, тому що вони належать Христові. Ісус вже більше не у світі, тому молить Отця за своїх учнів. Ісус молиться за учнів і тому, що вони справді прийняли Його слово, зрозуміли, що все, що Він чинить – походить від Отця. Вони зрозуміли і повірили, що їх учитель, Ісус з Назарету, справді вийшов від Отця (пор. Йо.17,10). Учні, приймаючи і об’являючи Ісуса своїм свідченням, щораз більше входять у Його таїнство і прославляють Його у світі. Отець дав їх Синові, а тепер Син доручає їх Отцеві. У своїй молитві Ісус просить в Отця про три речі для своїх учнів: берегти їх («Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми»! – Йо.17,11); захистити їх («щоб зберіг їх від лихого» - Йо.17,15); освятити їх («освяти їх у твоїй істині: слово твоє – істина» – Йо.17,17). Радикальна відмінність між учнями і світом підкреслює радикальність вимог християнської благовісті. Мова йде ні про що інше, як про входження у життя Пресвятої Тройці через участь в любові Сина до Отця. В цій радикальності любові неможливі компроміси зі світом, неправдою, з гріхом.
Дорогі брати та сестри! Людина є покликана до святості, щоб бути творцем оновленого світу у Божій славі. Християнин, через страждання, смерть і воскресіння нашого Господа стає свідком надприродної надії, яка допомагає людині в її земній подорожі, яка часто позначена випробовуванням та терпінням. У постановах ІІ Ватиканського Собору Церква пригадує нам, що всі християни, будь-якого стану та професії, є покликані до повноти християнського життя і до досконалої любові. Віруючі люди є покликаними до того, щоб завдяки святості свого життя ставати світлом для інших на дорогах цього світу (пор. Світло народів, 40).
На жаль, наша епоха видається більше епохою технічних відкриттів, глобалізації та секуляризації, аніж епохою святих. Однак якщо людина духовно не удосконалюється через внутрішнє уподібнення і наближення до Христа, всі її досягнення не мають жодного значення і навіть можуть бути небезпечними. Саме тому, що сьогодні загальнопоширеним є прагнення до певної особистої реалізації, світ потребує святців. Наша епоха вимагає зрілих людей, які зрозуміли б значення святості і старалися б втілювати її у щоденному житті.
Приглядаючись ближче до сучасного суспільства, можемо зауважити, що воно глибоко відчуває потребу у святих, тобто потребу людей, які завдяки тісному зв’язку із Богом можуть в певний спосіб зробити доступною Його присутність і передавати Його благовість. На жаль, є досить багато людей, які, хибно розуміючи ці потреби, підпадають під захоплення магією або пробують за допомогою зірок відчитати своє майбутнє. Забобони і магічні практики притягують чимало осіб, які шукають простих і швидких відповідей на життєві проблеми. Однак потрібно берегтися від цієї небезпеки. Насправді, безпечним і легкодоступним прикладом для нас є життя святих, вони вказують нам шлях у правильному напрямку.
Святкуючи неділю Святих Отців І Нікейського Собору, ми літургійно споминаємо їх і молитовно єднаємося з ними. Вони захистили правдиву віру від лжеучителів, зберегли її і передали нам у спадщину через Символ Віри. За цю віру страждали мільйони мучеників у всі часи. Сьогоднішнє свято пригадує нам про обов’язок берегти її, відважно свідчити Божу правду у сучасному світі, бо й сьогодні залишаються актуальними слова, що ми чули в читанні апостола: «Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада» (пор. Ді.44, 29). Нехай це наше молитовне зібрання сьогодні скріпить нашу віру, щоб світ пізнав правдивого Бога, в Якому ми живемо і спасаємось – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Маємо зробити живою нашу християнську віру, котру ми прийняли від прабатьків, і, збагативши її власним щирим християнським життям, служінням Богові і ближнім, передати її як скарб прийдешнім поколінням. Навчімося відваги від перших християн, щоби і ми були добрими християнами всюди, де Бог нас кожного дня посилає, чи то вдома, чи на місцях нашої праці, тощо.
У четвер ми відсвяткували свято Вознесіння. Після того як учні Христові розстались із своїм Учителем на Оливній горі, вони пішли молитися в зачиненій горниці, очікуючи дарування Святого Духа. В Апостольських діяннях про це читаємо: «Тоді вони повернулися в Єрусалим, з гори, що зветься Оливною ...і всі вони пильно і однодушноперебували на молитві разом з Марією, Матір’ю Ісуса, та з його братами» (пор. Ді.1, 12-14). Отож наша подячна молитва відбувається у тому час, коли Церква молитовно готується прийняти дар Святого Духа, якого Господь наш Ісус Христос обіцяв зіслати на учнів після свого вознесіння на небо. Разом із Церквою про дар Святого Духа молиться Марія, яка впродовж всього свого життя, від першої його хвилини, досвідчувала дію Святого Духа. Своєю молитвою вона випрошує у Сина дар П’ятидесятниці для Церкви. Прихід Святого Духа – це відповідь на терпеливу молитву Церкви разом з Матір’ю Ісуса. Першість молитви – це євангельський закон, якого навчилися і який зберігали також Христові апостоли і саме тому після Його вознесіння, вони не почали відразу діяти, проповідувати, а пішли молитися.
Молитва Церкви в сіонській горниці має кілька особливостей, що вказують на те, якою повинна бути справжня молитва. Перша властивість цієї молитви полягає утому, що вона є однодушною. Ця умова залишається актуальною завжди, а особливо у наш час роз’єднання і ворожнечі. Апостольська Церква була міцною та успішною у проповіді Євангелія тому, що мала Духа єдності, однодушності. Перед викликами сучасного світу ми повинні зробити все, що від нас залежить для того, щоб усунути з наших родин, з наших парафіяльних спільнот, з Церкви поділи, ворожнечу і непорозуміння. Христос перед своїми страстями благає Небесного Отця про дар єдності для своєї Церкви «Щоби всі було одно, як Ти, Отче, в мені, а я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані» (Йо. 17, 21). Зуміймо цей дар віднайти і не втратити, бо саме він є запорукою нашої здатності прийняти Святого Духа і Ним жити.
Ми бачили, що молитва апостольської спільноти, об’єднаної довкола Марії, була пильною і тривалою. Це аж ніяк не був хвилевий душевний порив, але терпеливе, молитовне очікування, яке потребувало самовіддачі і мужності в подоланні різноманітних перешкод. Цією молитвою були охоплені не тільки їхні серця, але і воля. Тут маємо перед собою приклад настійливої молитви, якої нелегко навчитися. Як часто ми розчаровуємося, зневірюємося, коли не отримуємо відразу того, про що просимо у своїх молитвах? Іншою трудністю є також те, що ми не завжди знаємо, про що просити, деколи бажаємо для себе того, що не є корисним для нашого спасіння і вічності.
І ще на одну властивість молитви бажав би звернути вашу увагу. А саме, молитися слід з Пречистою, Преблагословенною, Славною Владичицею нашою Богородицею і Приснодівою Марією,адже вона – Мати Церкви. Її молитва очищує, освячує, стяжає Святого Духа. Діва Марія, яка колись з апостолами молилася про дар Святого Духа для Церкви, молиться про Його прихід також сьогодні, разом з нами. Образ Церкви, яка молиться разом з Марією, підкреслює першість і виняткове значення молитви. Просімо Богоматір, щоби була разом з нами, щоб навчила нас молитися, щоб прийняла наші молитви і донесла їх Синові своєму і Богові нашому, щоб Він спас душі наші.
Наприкінці роздумів над сьогоднішнішнім євангельським читанням хотів би звернути увагу на слова молитви, яку Ісус промовляв до Отця: «Я тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання (…). Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти від світу передав мені їх, і зберегли вони слово твоє. Нині збагнули вони, що все, тобою дане мені — від тебе; слова бо, тобою мені дані, я їм дав, і сприйняли вони їх, і справді збагнули, що від тебе я вийшов, і увірували, що ти мене послав» (пор. Йо. 17, 4-8). Ісус вимовив ці слова у день перед стражданнями. Для нас, які сьогодні над ними роздумуємо, кілька днів після Його Вознесіння, ці слова мають дуже велику актуальність, адже виявляють характер цієї молитви як постійного заступництва за Церкву Христову, засновану на апостолах, за нашу Церкву: «Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких ти передав мені, бо вони - твої.(…). Я вже більш не у світі, а вони у світі, і я до тебе йду. Отче Святий! Заради імени твого бережи їх …» (пор. Йо. 17. 9-11).
Дорогі у Христі! Нехай наша молитва з Христом і через Христа допоможе нам достойно приготуватися до празника Святої П’ятидесятниці та стати причасниками благодатних дарів Пресвятого Духа. Бажаю всім вам повернутися з цього Божого храму духовно оновленими, збагаченими відчуттям материнської любові Пресвятої Богородиці. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.
+ Ярослав
31 травня 2020 року Божого
м. Дрогобич