Проповідь на неділю про Блудного сина (2021)

28 лютого 2021
Друк

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі брати і сестри!

У сьогоднішньому євангельському читанні ми чуємо чудову благовість Христа – притчу про блудного сина. Хоча зміст цієї притчі всім нам добре відомий, проте щоразу вона відкривається перед нами з новою силою у благодаті Святого Духа. Як пише апостол Павло, «Слово Боже живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного» (Євр. 4,12). Воно – мов «гострий меч» або ж «добірна стріла» (Іс. 49,2), а тому постійно проникає щораз глибше, перетворюючи наше земне буття відповідно до Божих задумів. Тому вкотре пригадаймо собі, чого за допомогою цієї притчі Господь хоче нас навчити.

Притча про блудного сина, або, краще, про милосердного батька, з одного боку, відкриває перед нами тяжкий та гіркий досвід темряви гріха, а з іншого – Боже милосердя. Тому-то ця розповідь є дуже актуальною в цей період підготовки до спасенного і покаянного часу Великого посту. Вона представляє нам не тільки трагедію та наслідки людського гріха, а й покаяння та радість навернення, але перш за все – образ милосердного Батька, образ безмежної доброти та глибини любові всепрощаючого Бога. Цією притчею Бог запрошує нас пройти дорогою покаяння, з глибокою скрухою серця прийти до Нього зі словами: «Я був неправий». Три часто найважчі слова, які треба сказати собі, Богові та іншим. Тоді до людини, яка має достатньо хоробрості, щоб їх промовити, повертається прощення, мир, сила і нове право на життя.

«І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його» (Лк.15,20). Ці слова вводять нас у серце притчі, демонструють суть батьківської постави, який бачить повернення свого сина. Батько не чекає аж поки син наблизиться до його дому, але сам вибігає йому назустріч. Це свідчить про те, що блудний син є бажаний і що на нього чекають. Але батько вибігає із дому не тільки задля цього сина. Радість батька не була би повною без присутності старшого сина, тому він виходить назустріч також і йому, запрошуючи на трапезу. Однак, здається, що старшому синові не до вподоби святковий бенкет; йому не до вподоби батькова радість з приводу повернення молодшого сина, який розтратив родинний маєток, він називає його не «своїм молодшим братом», але каже батькові: «Цей твій син». Для нього його брат залишається втраченим.

Усі люди є дітьми Небесного Отця, але у відносинах з Богом вони здебільшого уподібнюються до двох синів з сьогоднішньої притчі, які представляють дві можливості наших відносин з Богом. Перша – це бунт та прагнення бути «вільним», самому вирішувати, що є добре, а що зле, самостійно скеровувати свої дороги. Друга можливість – нещира близькість з Богом, служіння Богові лише поверхово, частиною серця. Постава ж батька до двох синів відкриває повноту милосердя Бога до своїх дітей, свого творіння. Батько називає грішну людину: «Мій син». Бог проголошує людину своїм сином і вона стає ним (1Йо. 3, 1).

Євангелист Лука полюбляє залишати притчі незавершеними. Ми так і не дізнаємося, чи старший син увійшов додому і взяв участь у трапезі, чи йому потрібно було також багато часу для зрозуміння, що він є улюбленою дитиною свого батька, хоч і забув про це, а тому потребує навернення.

Отці Церкви в алегоричній формі в обох синах притчі вбачають людину, яка в той чи інший спосіб віддалюється від батька який уособлює Небесного Отця. Однак Небесний Отець має Єдинородного Сина який завжди є Йому вірний. Ісус живе вповні радістю Отцівського дому. “Усе, що Отець має – моє” – каже Ісус (Йо.16, 15). Ця Божа радість не стирає Божого болю. Ісус, Син Божий, є людиною страждань, але теж і повної радості. Проблиск цієї правди можемо бачити, коли зауважимо, що у хвилині свого найбільшого страждання, Ісус ніколи не відокремлюється від Отця. Навіть у хвилині, коли він «почуває себе» покинутим (Йо. 15,9-11).

Дорогі у Христі! Сьогодні ми вшановуємо восьму річницю переставлення блаженної пам’яті владику Юліана (Вороновського). Він прожив нелегке життя – під трьома різними чужими політичними режимами, і лише в останній третині виділених йому Господом років втішався даром, який Господь послав народу, який він так любив, - незалежною Україною. Владика Юліан щиро вболівав за долю українського народу, часто промовляючи: «Я готовий терпіти, лише б моєму народові було добре».

Владика Юліян наслідував те Боже милосердя про яке благовістує нам сьогоднішнє Євангеліє, він був для нас «образом лагідності». Кожен, хто зустрічався з владикою найперше зауважив його щирість, простоту, відкритість і цілковите уповання на Бога. Саме тому він був для нас таким доступним, дорогим і близьким. Цією простотою, лагідністю та непохитною вірою в Божу всемогутність у цьому житті владика здійснив чимало.

Життя владики Юліяна – це книга Божої любові, яка була відкрита і доступна для кожної людини. Гортаємо в нашій пам’яті сторінки життя Владики Юліяна і зауважмо, як сильно перегукується це життя із Божим словом про Любов: «Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усе перетерпить. Любов ніколи не минає» (1 Кор, 13, 4-8). Це все – про нього. І в цій любові – справжня його велич. В першу чергу – любов до Бога, до Церкви, до рідного народу, до кожної людини.  

Кажучи словами Апостола Павла, блаженної пам’яті архиєрей Юліан «боровся доброю борнею, біг скінчив – віру зберіг» і тепер йому приготований «вінок справедливости» (пор. ІІ Тим.4,7-8). Молячись за упокій цього мужа молитви, ми одночасно благодаримо Господа за ті великі діла, які Він через подвиг віри нашого дорогого владики здійснив для нашої Церкви та Самбірсько-Дрогобицької Єпархії. Сьогодні його немає серед нас фізично, але ми віримо, що він разом з нами молитовно предстоїть перед Престолом Всевишнього на Небесній Літургії. Ми молимось за нього, але одночасно звертаємось до нього, просячи, щоб він не переставав бути таким же ж ревним молільником за свій народ, яким він був і під час свого земного життя. Амінь.

+ Ярослав

28 лютого 2021 року Божого,
м. Дрогобич

Теми: Ярослав (Приріз)

Інші публікації за темою