Всесвітліші та всечесніші отці!
Преподобні ченці та черниці!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
З Божою допомогою та за активної участі духовенства, монашества та мирян ми провели VI сесію нашого Єпархіального собору, яка відбувалася з 16 по 18 жовтня 2014 року Божого у м. Дрогобичі. Соборові дискусії проходили в руслі Синодальної стратегії розвитку УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Кожен делегат привіз на Собор “цінну перлину”, а саме: думки, побажання і мрії своїх братів і сестер по вірі, з якими в процесі підготовки до Собору випала нагода поспілкуватись на парафіяльному та деканальному рівні. Тому хочу висловити щиру вдячність усім делегатам, а також кожному, хто впродовж кількох місяців допомагав готувати наш Єпархіальний Собор, беручи участь у серії заходів й ініціатив, зокрема у реколекціях та регіональних зустрічах представників кожної парафії.
Кілька десятиліть тому Українська Греко-Католицька Церква переживала період зневаги, нищення та заперечення її існування, а 25 років тому пережила свою весну воскресіння. Тому єпархіальний Собор, який ми проводимо у рік чвертьсотлітнього ювілею легалізації нашої Церкви, підводить певний підсумок того, що нам вдалося здобути від часу виходу з підпілля. Водночас ми свідомі того, що в нових умовах ХХІ ст. ми зустрічаємося з новими викликами та небезпеками. Тому під час пленарних засідань та в робочих групах делегати Собору вивчали та обговорювали три основні теми: Боже слово і катехизація, Літургія і молитва та Служіння ближньому або Дияконія, намагаючись проаналізувати труднощі, з якими зустрічаються наші парафіяльні громади, знайти способи розв’язання існуючих проблем та накреслити шляхи розвитку, оптимальні для умов Самбірсько-Дрогобицької єпархії.
На Єпархіальному соборі всі ми вкотре усвідомили, що повноцінне зростання християнина у вірі неможливе без зв’язку з християнською спільнотою – парафією. Тому нам слід пожвавити життя наших парафіяльних громад, щоб вони стали «місцем зустрічі з живим Христом». Кожна людина покликана пережити цю зустріч і нею перемінити своє життя. У важливості цього переконуємось з євангельської оповіді про подорож Воскреслого Христа зі своїми розчарованими та зневіреними учнями до Емаусу (Лк. 24,13-35). Ця подія є надзвичайно глибокою і промовистою, тому пропоную на ній коротко застановитись.
Серед викликів сучасного світу людина нагадує учнів з цієї євангельської оповіді – вона розгублена і часто розчарована, бо її уява про релігію, Церкву і Самого Живого Бога можуть в один день виявитись неспівмірними з дійсністю, яка її оточує. Може трапитися, що через різні ворожі до себе обставини, людина сьогодні вже не бачить Того, кого пізнала і в Кого увірувала вчора. Однак у таких ситуаціях Сам воскреслий Господь стає поруч та супроводжує її. Як Христос не мовчить по дорозі до Еммаусу, так Він не мовчить і сьогодні, оскільки Його голос лунає через Церкву. За до допомогою проповіді і читання Слова Божого Він лагідно вступає в розмову і йде разом з людиною, супроводжуючи її до пізнання Істинного Бога. Він промовляє до її серця, щоб воно почало горіти, картає її за малу віру, вияснюючи Писання то що. Оскільки наші парафії покликані бути “живими”, то нам слід зосередитись на всьому, що пов’язане з кращим пізнанням Слова Божого та правд християнського життя.
Кульмінаційним моментом спілкування учнів з Христом є момент Ламання Хліба. Це є наче метою і вінцем Його дороги втаємничення, бо саме тут учні прозрівають, впізнають свого Воскреслого Учителя і навіть міняють напрямок своєї подорожі. Тому євхаристійна трапеза, тобто Божественна Літургія, є найважливішим місцем богоспілкування, найвищою молитвою, найпевнішою істинною зустріччю з Христом. У ній християни віднаходять сенс своєї власної історії – переживають досвід Бога і разом з тим відкривають тайну власного серця та своєї власної ідентичності. Зв’язок і спілкування з Богом маємо не тільки тоді, коли як парафіяльна спільнота збираємося довкола Євхаристійного престолу та “споживаємо Тіло і Кров” Єдинородного Сина, Ісуса Христа, але й тоді коли перебуваємо на молитві. Ось чому Церква гаряче заохочує вірних до пожвавлення участі у спільнотних богослужіннях, особливо моліннях Часослова (Вечірні, Утрені, Часів й інші.), а також до особистої молитви. Тому у намаганнях зробити наші парафії “живими” маємо звертати більшу увагу на все, що відноситься до літургійного життя та нашого особистого молитовного життя.
Пізнавши Христа при ламанні Хліба, учні повернулися з Емаусу до Єрусалиму, розповівши своїм друзям про те, що вони досвідчили (див. Лк. 24,33-35). Вони щедро діляться зі спільнотою почутим і побаченим. Їхній особистий досвід спілкування з Воскреслим Христом впливає на їхнє життя у світі. Апостол Яків нагадує нам: «Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва» (Як. 2, 26), тому християнська віра має бути потверджена і засвідчена в щоденних ділах. Вона має стати для християнина джерелом любові до ближнього та основою праведного християнського життя. Практично виявити свою християнську віру можемо через соціальне служіння, тобто у служінні ближньому або дияконії. Коли ми допомагаємо нашим ближнім, то таким чином виявляємо свою любов до Бога. Ставлення до потребуючих є дзеркалом нашої духовної зрілості, тому плекаймо на наших парафіях чесноти християнського милосердя, щоб очима віри вміти розпізнати у нашому ближньому лик Христа. Не можемо нехтувати цим аспектом при розбудові “живої парафії”.
Дорогі у Христі! Зараз, оглядаючись на пройдений шлях, можемо сміливо сказати, що наш Єпархіальний Собор відбувся, але не завершився. Ми всі повинні усвідомити, що нас чекає нелегка праця з втілення його напрацювань в життя. Заохочую духовенство, монашество і мирян нашої єпархії відповідально поставитись до цього завдання. За підсумками VI Сесії Собору Самбірсько-Дрогобицької Єпархії закликаю усіх активізувати зусилля з розбудови живої парафії як місця зустрічі з живим Христом. В цьому мають допомогти Соборові резолюції, уважно вивчивши які, я проголошую та прошу віддано працювати над їх втілення в життя. Не знеохочуймося перед евентуальними труднощами, бо кожна наша парафіяльна громада, незалежно від того, чи вона велика чи мала, де вона розташована і якими засобами володіє, - має нескінченні перспективи зростання та дозрівання. Пам’ятаймо, що від першого крихітного насіння, яким була християнська громада в Єрусалим дві тисячі років тому, виросло могутнє дерево Церкви, яку «пекельні ворота не подолають» (Мт. 16, 18). Нехай допомагає нам у цій відповідальній місії благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа!
владика ЯРОСЛАВ,
Єпископ Самбірсько-Дрогобицький
Дано у Дрогобичі,
при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,
у Празник Собору Архистратига Михаїла й інших безплотних сил
21 листопада 2014 р.Б.
- Архиєреї Самбірсько-Дрогобицької єпархії привітали вірних з Різдвом Христовим [відео]
- Владика Ярослав: Віра є настільки могутньою, що здатна творити великі дива, по–людськи неможливі речі
- Проповідь у неділю перед Різдвом Христовим (2024)
- Різдвяне послання владики Ярослава (2024)
- Владика Ярослав: Кожне запрошення від Бога є актом любові та милосердя, що руйнує будь-які бар'єри