Колись хтось якось сказав, хтось записав, а хтось поширив тезу - людина живе за пакетними законами. Зокрема у форматі «три в одному». Живемо тепер із гірким присмаком минулого та солодом майбутнього, чи просто присмак минулого надихає або породжує надію посмакувати майбутнім. Тут маю на увазі, що у майбутнє ми дивимось із перспективою покращення наших минулих діянь чи їхніх плодів. Можливо, хтось це робить по-іншому, але як тоді пояснити принципи моніторингу, аналізу та взагалі зібрань-нарад-соборів з метою побудови різних ефективних планів. Хочу підкреслити – «ефективних». Отже, формат трійки – природна річ.
Під час уже «застиглого» святкування акції «Репортери надії» одна із учасниць овального кола подала тезу формату З-D: добро, допомога, довіра. Цього разу хочу трохи обдумати іншу трійку: Бог, безкорисливість, благодійність. Щоби дехто не перемкнув свій мозковий пульт із надмірного взивання імені Господнього, пропоную кожному зосередитись на двох останніх словах, які неодмінно пов'язані із нашим Небесним Отцем і таким поняттям як філантропія. Коли ж для декого останнє слово виявиться новим, тоді слід звернутись до того, хто майже «все знає і в ньому майже все є» - до «ҐуҐла».
Гадаю, що, оминаючи взивання імені Господнього та марного пояснення, якою корисною для нас є безкорисливість, нам краще скерувати хід наших думок у бік благодійності. Відразу можна зазначити - вона зносить гори, будує родини, продовжує та покращує життя і, взагалі, є панацеєю від більшості бід. Чого варте саме діяльне життя усім відомого благодійника святого Миколая чи радше наслідки від цього.
Відтак, користаючи із додаткових матеріалів, листка із текстом притчі про багача та нотаток на аркуші паперу, намагатимусь поділитись із вами частиною того, що назбирав під час участі в реколекціях, які двічі на рік проводить духовно-пасторальний Відділ УКУ для працівників та студентів Університету. Отож, що ж такого цікавого надумалось за ці дні віднови духа, душі та тіла в контексті євангельських текстів, притчі про багача і самарянина та бесід із реколектантом.
Наперед зазначу, що життя багатьох із нас знаходиться на межі реальної і потенційної благодійності. Нашими заробленими грошима, затратою часу, працею (волонтерством) на благо громади, життям заради інших та навіть молитвою ми робимо внесок у підтримку благодійництва. Благодійництво - благо діяти - благі діла - добрі діла... Звідси благодійництво закорінене у добрі, а абсолютним Добром є Господь - Джерело Добра, Правди і Життя. Благодійництво також пояснює суть відносин між мною та моїм ближнім.
Вибачайте, але тематика дороги ніяк не може мене покинути, можливо, тому, що й наше життя - це-дорога. Ми мандруємо як різними звивистими шляхами, так і через мости. Дехто їх переходить, хтось залишається на середині, а інший зупиняється ще перед мостом. Відтак кожна дорога має свою конкретну мету, а не виглядає лише легкою затяжною прогулянкою.
Адже вирушаючи виключно для прогулянки та отримання певних вражень, у результаті ми приходимо до того стану, в якому перебувала одна людина перед початком її нового життя. Її шлях пролягав від глибокої депресії до сповненого оптимізмом життя. Гадаю, що гарним прикладом служитиме одна розповідь реколектанта. Тому намагатимусь коротко передати зміст...
«Вечір... На мості стоїть юнак, який вирішиє цього вечора спалити усі свої життєві мости... Підготування підходять до кінця... Тіло вже готове до «всепалення» чи «занурення»... Але зненацька підходить жебрак і запрошує юнака зробити милостиню... Парубок віддає свій гаманець, бо йому він вже не буде потрібним... Жебрак дивиться на нього і звертає увагу, що гроші потрібні не йому, а сиротам, котрі живуть неподалік... І ці кошти повинен юнак особисто їм принести... Останній, певний час вагаючись, вирішив виконати прохання жебрака, бо й так пізніше може здійснити свій задум... Але, щоразу віддаляючись від ' місця невиконаної «дії», він поступово усвідомлював потребу інших у ньому... Завітавши у благодійне місце, він так і не повернувся до вечірнього моста...».
Як не дивно, але кожна людина на нашій життєвій дорозі є нашим ближнім. У випадку юнака його ближнім став жебрак, опісля сироти, а відтак він став ближнім для них. Поряд з тим, турбуючись про інших, ми турбуємось і про себе. І тому головне не осліпити себе ще до офіційного передсмертного прикриття повік. Адже сліпий не бачить не лише іншого, але й себе. Відносини «я та інший» визначаються також мірою дарувань один одному. У притчі про багача поважний газда багатів для себе, внаслідок чого позбавився всього.
Напевно ті, хто вважає себе бідним чи тим, хто перебуває на межі фінансового життя, чи радше не вважає, що має усього вдосталь, зрадіють цій притчі. Проте тут з'являється колізія щодо «багатіти в Бога». Її якраз вирішує благодійництво як підтримка, як участь, як життя. Одним із наріжних каменів розвитку нашого суспільства є благодійництво, мистецтво дарувати. Завдяки таким діянням можливий розвиток суспільства, конкретної локальної громади, та й кожного зокрема. Діяння Миколая породили надію для інших, укріпили віру у завтрашній день, дали різні знаряддя підсилювати людську волю задля благої праці.
Дарувальником може бути кожен, і навіть у певному сенсі раз на тиждень він є - так звана таца у храмі чи збірки на певні потреби. Проте воно також має міру. Міра визначається кількістю дарувань. Від них і вимірюється наш рівень добробуту та життєвої позиції. Проте від справжніх благодійників віє свободою, життєвою мудрістю, незгасаючим оптимізмом та вірою у кожну людину. Не вірите - поспілкуйтесь із такими і на собі відчуєте таке благодійне цунамі.
Коли ж людина перестає дарувати або взагалі відмовляється це робити, апелюючи до свого стану капіталізації, то тим вказує на свою убогість, розчарування життям тощо. Часом забуваємо, що чим більше даємо, тим більше отримуємо. Також сучасному благодійництву притаманні дві риси - одна рука знає, що дає інша, і водночас обидві знаходяться у незнанні щодо благодіянь обох. Незважаючи на це, завдяки йому, ми можемо подивляти сучасний стан розвитку суспільно зорієнтованих організацій, які працюють задля розвитку благ своїх суспільств.
Отже правило трьох «Б» дає надію, яка допомагає людям вірити у майбутнє, знаряддя для творення кращих умов життя та волю, яка спонукає до росту і процвітання.