Як вважає більшість дослідників, свою казку Шарль Перро написав на основі легенд і переказів, якими була оповита справа маршала Жіля де Ре. Отож, хто такий Жіль де Ре? Французький лицар (1404-1440), учасник Столітньої війни, у 1433 році за свої військові подвиги (варто сказати, що вони у нього були реальними, а не вигаданими) отримав від короля Карла VII звання маршала і великі землеволодіння у Бретані. Він не одружувався аж шість разів, як це подано у казці, і не вбивав своїх дружин. Однак лицаря звинуватили в інших злочинах. У 1440 році його було заарештовано за звинуваченням у сатанізмі. Вів його справу королівський суд, але також паралельно розслідував діяльність Жіля де Ре й інквізиційний трибунал. Остаточно, крім участі у сатаністичних оргіях, колишнього маршала звинувачували у ритуальних убивствах аж 140 дітей, а також у гомосексуалізмі. За вироком суду його повісили, а потім спалили у тому ж таки 1440 році.
А до чого ж тут синя борода? Згідно з розповідями очевидців, упродовж останніх років життя Жіль де Ре носив чорну бороду, яка мала темно-синій відтінок. Через це його місцеві селяни й назвали - Синя Борода. На сьогодні є ряд істориків, які твердять, що Жіль де Ре був звинувачений фальшиво і приписуваних йому злочинів не скоював. У 1992 році була здійснена спроба його реабілітації, яка так і не увінчалась успіхом, бо юристи не змогли домовитися, який орган повинен провадити цю реабілітацію. На разі справа Жіля де Ре залишається дискусійною в історичній науці.
Дехто з читачів, напевно, запитає, для чого про цю історію пише церковний часопис? Уся справа в тому, що в біографії Жіля де Ре був ще один цікавий момент, але вже доведений, а саме: у 14291430 роках він був особистим охоронцем Жанни Д’Арк. У багатьох людей ця інформація, напевно, шокує: як свята могла мати своїм помічником такого страшного чоловіка? По-перше, вище вже йшлося про те, що питання провини Жіля де Ре залишається відкритим. А по-друге, припустімо, що усі приписувані йому злочини насправді мали місце. Але чи могло це бути перешкодою для святості Орлеанської Діви? Ні, бо вона не здійснювала цих злочинів, і не підтримувала їх. Хочеться наголосити,що коли відбувався реабілітаційний процес Жанни, а також, коли проходила її беатифікація і канонізація, то питання про реабілітацію Жіля де Ре навіть не піднімалося. У його провині ніхто не сумнівався. Однак у той же час ніхто не бачив у цьому перешкоди до канонізації Орлеанської Діви, тому що святий ще не означає всевидючий або всезнаючий. Так, Жанна мала від Бога пророчий дар і не раз знала такі речі, про які чисто природнім шляхом дізнатися неможливо (про це конкретніше див. «Анекдот чи воля Царя небесного?, «ЖВ», №10-2006 р.). Але й тут слід пам’ятати слова зі Святого Письма: «Частинно знаємо і частинно пророкуємо» (І Кор. 13, 9). Тому якщо навіть хтось і має пророчий дар, то це ще не означає, що Бог відкриває йому всі таємниці, а тільки ті речі, які необхідні для того часу і тих осіб.
І ще одне уточнення: свої злочини Синя Борода не здійснював у той час, коли виконував свою службу при Жанні Д’Арк, а вже після її смерті.
А тепер перейдемо від справи Жіля де Ре до дещо ближчої історії. У наш час дуже багато робиться спекуляцій довкола сексуальних скандалів у Католицькій Церкві. Зрозуміло, що це є злочини і з цими явищами потрібно боротися. Інаша справа, що багато хто використовує ці скандали не для боротьби з явищем як таким, а для боротьби з Церквою. Одні посилаються на факти, що мали місце, як головний аргумент проти канонізації Папи Івана Павла ІІ, а інші - як на аргумент проти святості Католицької Церкви загалом. Спробуємо розібратися, наскільки логічними є ці аргументи. Однак на початку хочемо зауважити один момент. Деякі мас-медіа гарно вміють смакувати скандальними фактами в Католицькій Церкві, але при цьому забувають вказати одну деталь: який все ж таки відсоток духовенства був причетний до цих речей? Хоча ніяким секретом це не є - 0,2% (див. «Скандал вокруг сексуальных домагательств в Католической Церкви», https//ru.wikipedia.org//... скандал_вокруг_се...).
Зрозуміло, що від того зло не перестає бути злом. Але, як бачимо, масштаби зовсім не ті, які намагаються подати. Чи можуть ці скандали бути закидами проти канонізації Івана Павла ІІ? Як ми вже побачили, справа Синьої Бороди не стала перешкодою у канонізації Жанни Д’Арк. Тим паче, що Жіль де Ре був одним із її охоронців. А з тих духовних, хто був причетний до сексуальних скандалів, жоден з Іваном Павло ІІ безпосередньо не співпрацював. Крім того, багато з тих злочинів мали місце ще до початку понтифікату «Слов’янського Папи». А твердження, начебто і сам Папа, і кардинал Йозеф Ратцінгер - майбутній Папа Венедикт XVI умисно приховували ці злочини, виявилися фальшивими і вже давно були спростовані.
А чи можуть ці факти бути аргументом проти святості Церкви? За такою логікою можна звинуватити і самого Ісуса Христа. Адже всі знають, що одним із Його апостолів був Юда-Іскаріот, який не лише вкінці став зрадником, але й, будучи апостолом, займався злодійством (Йо. 12, 4-6). До речі, сам Юда становив 8,3% від числа всіх апостолів. Як бачимо, навіть більший відсоток у порівнянні із новітньою ситуацією.
І вже зовсім нерозумно виглядає використання сексуальних скандалів як аргумент проти віри в Бога загалом. У США найбільше звинувачень у справі педофілії було висунуто не проти священиків, а проти вчителів. Тоді не будемо посилати дітей до школи, поставимо під сумнів сферичність земної кулі або той факт, що два помножити на два означає чотири, адже усього цього навчають педагоги, серед яких також можуть траплятися злочинці.
Тепер уявімо собі ще й таку ситуацію: у колективі, де хтось із нас працює або навчається, знайдеться чоловік, який здійснить ганебний, а то й протизаконний вчинок. Ніхто з нас не дасть гарантії, що такого ніколи не станеться. А якщо станеться, то як би ми себе почували, коли б після того пальцями показували на нас, начебто ми у цьому винні? То ж якщо нам це не подобається, тоді пригадаймо відоме «золоте правило»: «Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть і їм - це ж бо закон і пророки» (Мт. 7,14). А також: «Яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють» (Мт. 7,2). Ці цитати взяті з Євангелія, але вони вважаються універсальними принципами. Люди різних переконань, включаючи й атеїстів, твердять, що з цими словами погоджуються. А якщо так, то звинувачувати загал через провини одиниць аж ніяк не личить. Це стосується і справи Синьої Бороди, і недавніх скандалів у Католицькій Церкві, і багатьох інших проблем.