До речі, не беруся судити про інших наших читачів, але саме Кир Юліян був одним із тих, хто читав «Живу Воду» від першої сторінки до останньої. І це не могло не тішити... При всьому тому, що саме читачі, прості і щирі у спілкуванні, завжди допомагали редакторському колективу творити лице газети, ми як видання прагнули вийти поза межі уподобань виключно наших номінальних парохіян. Тому вдалося достукатися до серця і розуму студентів, увійти в певні кола наукової інтелігенції, заохотити до читання чимале коло педагогів.
Два десятки років перебування в інформаційному полі України - не є аж такий великий здобуток, якщо оцінювати його чисто кількісними параметрами.
«Жива Вода» ніколи не вирізнялася великим тиражем, вона так і не спромоглася стати передплатним виданням, а справа розповсюдження залишається прерогативою єпархіальних деканів і священиків, які у ставленні до нашого видання часто сповідують принцип: «І нести важко, і кинути шкода». Бо ж багато інших обов'язків є у наших священиків. Але вони встигли полюбити газету, а попри те навчили шанувати друковане слово й тих, хто з рамена єпископа є їхньою паствою. Тож слід подякувати найперше духовним отцям за те, що вони підтримують «Живу Воду» вже від самих початків її існування.
Якщо вже бути точним, то найбільший наклад ми мали якраз на пограниччі двох тисячоліть. А спеціальний номер, присвячений приїзду в Україну Папи Івана Павла ІІ, став рекордним. Тоді, наприкінці червня 2001 року, «Жива Вода» вийшла накладом 10 000 примірників. Не без присмаку певного розчарування констатую, що теперішній тираж - майже втричі менший. За плечима редакції - досвід співпраці з друкарнями Дрогобича і Стрия, Львова і Тернополя. Наші дописувачі (а серед них є насправді чимало знаних у читацьких середовищах імен) слідкують за тим, що відбувається у релігійному житті України у всіх його проявах. Вони бувають учасниками мистецьких акцій, музейних виставок, досліджують архівні джерела, долучаються до благодійних акцій. А це якраз дозволяє зробити газету більш читабельною.
Що ще змінилося?..
Розширилася географія читачів нашого видання. Змінилося коло дописувачів. За двадцять років газету встигли прочитати Папа Іван Павло ІІ і професор Дмитро Степовик, львівські студенти і дрогобицькі семінаристи, учасники велелюдних прощ і багатотисячних протестних мітингів... Про неї знають у Криму і на Закарпатті, в Києві і в Мюнхені, в Австралії і в США. Вона зайняла місце в каталогах загальноукраїнських видань, чергового номера чекають у громадських читальнях і державних бібліотеках. Але найперше вона приходить до наших читачів-мирян у містах і селах Бойківщини. Вона стукає у двері помешкань звичайних бойків, аби донести правду про людей, які творили героїчну історію нашого краю. Вона будить свідомість читачів, розповідаючи про новітніх героїв України. Вона вчить поважати трагічну минувшину Української Греко-Католицької Церкви, вчить любити сьогодення і бути готовим, щоб належно зустріти виклики майбутнього. Разом із «Живою Водою» до відновлених монастирів і новозбудованих храмів прийшли сотні, а навіть і тисячі паломників, щоб на Кальварії і в Грушеві, у Зарваниці і в Самборі стати свідками чуда, свідками особливої благодаті, яку отримує кожен, хто щиро просить.
З її сторінок до читачів зверталися парафіяльні священики і відомі богослови, знані в Україні і поза її межами політичні й громадські діячі і представники творчої інтелігенції, ватиканські дипломати і архиєреї різних християнських конфесій. Щиро дякуємо їм за те, що вони не знехтували можливістю поділитися своїми роздумами, своїм досвідом богошукання і практикою християнського свідчення. Водночас дякуємо тим, хто подбав про технічне переоснащення нашої редакції, хто задля вчасного виходу газети у світ виконує копітку комп'ютерну верстку, стоїть за друкарським верстатом, сидить за кермом автомобіля і поспішає вчасно привезти черговий тираж. Але найперше дякуємо читачам.
Слід констатувати, що у порівнянні з початками 90-х років минулого століття зазнала певної трансформації суспільна опінія щодо можливостей релігійної газети бути актуальною і цікавою. Тож розуміємо, що і надалі мусимо змагати за «свого читача». Сьогодні він, цей читач, не позбавлений можливості отримувати великий обсяг інформації завдяки найновітнішим мас-медійним засобам, а тому є більш вимогливим. Він претендує на право мати свою думку і висловити її, він, як і кожна людина, хоче бути почутим. Нас, видавців, це зобов'язує робити усе, щоб не залишитися на узбіччі дороги, що веде до істини. Потрібно як ніколи бути відкритим до діалогу. «Ісус Христос - вчора, сьогодні і повіки той Самий», - читаємо в Посланні апостола Павла до євреїв (13:8).
Виходячи з цього і належно виконуючи настанови церковного проводу, намагаємося робити усе, щоб правда про Спасителя не лише була почута у найвіддаленіших куточках Самбірсько-Дрогобицької єпархії, а проросла у серцях наших вірних добрими справами, свідченням віри, надії і любові. І нехай Господь, який серед інших у своїй земній мандрівці зустрів самарянку і розповів їй правду про живу воду, допоможе й нам творити щиру молитву і, читаючи єпархіальну газету, Богові «у дусі і правді поклонятися».
о. Іван ГАЛІМУРКА, головний редактор часопису львівської Архиєпархії УГКЦ «Мета».
Двадцять років - це вік зрілості, вік усвідомлення власної гідності. Час виходу, зростання і вдосконалення випав Вам, друзі, надзвичайний. Про цей час говорить Господь: «Багато пророків і царів хотіли бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули» (Лк. 10, 24). Це - час національного зриву, це - час воскресіння нашої Церкви, це - час становлення нашої Держави. У цих обставинах гартувалася Ваша журналістська позиція, формувався Ваш християнський дух, кристалізувалася Ваша громадянська ідея. З нагоди Вашого чудового ювілею ми, працівники часопису «Мета» курії Львівської Архиєпархії, щиро здоровимо Вашу редакцію, котру від початків очолює і надихає власним прикладом о. МихайлоБучинський. Нехай Ваша «Жива вода» ніколи не маліє, нехай живить парохіян Вашої єпархії життєдайним словом Божої правди і оживляє тих, хто ще не зумів прийти до нашого Спасителя. ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Леся ФЕДІВ, журналістка, кореспондент газети «Жива Вода» у 1995-1997 роках.
... Згадуючи роки праці в редакції «Живої води», відчуваю вдячність - за можливість чи не щодня спілкуватися зі світлої пам’яті Владикою Юліяном, за надійне плече колег по редакції - передусім головного редактора отця Михайла Бучинського, за зустріч із непересічними людьми, які стали героями моїх матеріалів. Вдячна за досвід, який отримала, працюючи в «Живій воді» - професійний, життєвий, духовний.
Не так багато газет витримують випробування часом. Газети живуть доти, доки вони потрібні читачеві. Тому 20-річчя «Живої води» - це досить поважний ювілей. Тож нехай процвітає «Жива вода», хай більшає в неї читачів, а натхнення і запал ніколи не полишають редактора, авторів, коректорів, верстальників - усіх причетних до творення газети.
о. д-р Михайло ДИМИД
«Час даний нам Богом для того, щоб ми навчалися з Нимспілкуватися!
Газета «Живавода» намагаласяпротягом двадцяти років вказувати нам сотки різних способів спілкування із Богом! Подавати приклади різних проявів Божого промислу, який завжди діє, де і як хоче і зокрема в широкому світі поза стіна ми храмів - це є особлива роль християнських мас-медіа. Лише із таким відкритим духом ми зможемо рости я індивідууми і як спільноти, ми зможемо зустрічати інших, слухати думки які відмінні від наших. Такі зустрічі нам допоможуть скористатися із дарів які Бог нам передає через інших. Лише тоді ми станемо багатшими і краще будемо спілкуватися із нашим Сотворителем також у своїй Церкві. І надалі бажаю газеті «Жива вода» бути таким справжнім помічником Духа Святого».