Бог довіряє своє життя людині

Ікона

Різдво Христове

Коли говоримо про Різдво, то передусім думаємо про Ісуса і Марію: саме вони є в центрі ікони Різдва і наших колядок. Однак якщо трохи краще придивимося до Євангелія від Матея, то зможемо зауважити, що практично в центрі цілої розповіді про «Народження Ісуса» (Мт 1,18-25) і його перші «кроки» на землі (Мт 2,1-23) не є ані Він, ані його мати, а Йосиф - отой скромний і працьовитий тесля, який у цілому Євангелію не вимовить ані одного слова. Це він прийме Марію як свою жінку і разом з нею пуститься в далеку дорогу з Назарету у Вифлеєм; це він дасть ім'я Ісус синові, якого Марія породить, і врятує йому життя, ховаючи його з матір'ю в Єгипті від вбивчої люті Ірода, а відтак забезпечить їм дім і опіку в Назареті.

Так, як євангелист Лука змалював нам у Благовіщенні (Лк 1,26-38), у відвідинах Марією Єлисавети (Лк 1,39-45), але зокрема в словах «Величає душа моя Господа» портрет Діви Марії, Матері Ісуса (передання говорить про те, що Лука і намалював першу
ікону Марії), євангелист Матей подає нам портрет Йосифа - батька Бога на землі, а тим самим і зразок кожного батька і чоловіка.

Великий і всемогутній Бог потребує згоди Діви Марії, щоб стати людиною. Великий і всесильний Бог потребує Йосифа, щоб цей захищав його від ворогів і опікувався ним. Тільки подумаймо: Бог довіряє своє життя людині! Не легіони ангелів мали захищати Ісуса і Марію від Ірода, а скромний і працьовитий тесля. Йосиф - не надлюдина і не посідає надприродних якостей. Він - звичайний чоловік зі своїми бажаннями, планами, страхами. Проте він перемагає свої страхи і сумніви, коли приймає Марію як жінку; він наважується на неможливе, коли дає своє ім'я (ми б сказали, своє прізвище) отій дитині, яка не його, і любить її як свого рідного сина, тим самим стаючи батьком Бога на землі; він не боїться ані відповідальності, ані ризиків, пускаючись на чужину й опікуючись щоденно дитям і його матір'ю.

Сьогодні, коли цьогорічне Різдво вже стало надбанням історії, в часи, коли різні іроди чигають на життя дитяти і його матері, берімо приклад з Йосифа. Він багато не говорить (Євангелія, зрештою, не подають навіть одного його слова!), але він прислухається до свого внутрішнього голосу, через якого Бог промовляє до нього і діє, не опускаючи рук перед страшною загрозою, а бере своє життя і життя своїх рідних у власні руки. Ми теж покликані сьогодні прийняти в наше життя Марію - Церкву. Нема народження без матері, нема Різдва без Церкви! Бо лише вона несе в утробі Спасителя світу, лише вона є Матір'ю Слова життя! А коли народиться дитятко, даймо йому наше ім'я - нашу історію і нашу теперішність - і назвімо його Ісус - «мій Спаситель»! Бо якщо є правдою, що Бог хоче, щоб ми його прийняли в наше життя, опікувалися ним і захищали його, правдою є також, що це Він - наш Спаситель, який врешті-решт спасає нас від наших ворогів і дарує нам життя і свободу.