У 374-му році в Медіоляно (теперішній Мілан на півночі Італії) помер єпископ Авксентій, що був аріянином. Звісно ж, постала проблема обрання нового архиєрея на осиротілу катедру. Коли духовенство та вірні зібралися у храмі, щоб звершити остаточний вибір, то серед них був і Амвросій, високий імператорський урядник. Однак не лише висока посада при цісарському дворі зобов'язувала його до участі в елекційному зібранні. Амвросій користувався неабияким авторитетом як у місцевої громади, так і далеко поза містом. Він народився у місті Трір (найдревніше німецьке місто, яке у свій час було резиденцією імператорів Західної Римської імперії; ще й дотепер у ньому зберігся амфітеатр від римських часів). Батько його був префектом Галлії, тож вважав за потрібне відправити сина на правничі й ораторські студії до Риму.
Після закінчення навчання Амвросій отримав фах адвоката і за призначенням імператора став намісником Північної Італії з осідком у Мілані. Саме в такій іпостасі він переступив поріг церкви у той день, коли йому судилося не лише змінити своє покликання, але й визначити перспективу церковного життя у тому місті.
Дитячий голос із натовпу закликав, щоб саме Амвросія обрати меделянським єпископом. Люди були байдужими до того, що сорокарічний урядник не мав богословської підготовки і навіть не був охрещеним. Для них було важливим інше: він був взірцем у житті і умів ревно захищати справедливість. Спочатку Амвросій прийняв Таїнство Хрещення, а далі - усі свячення аж до єпископських включно. І усе це вмістилося у якихось 9 днів! Відтоді провадив медіолянською церквою майже чверть століття. Студіював богослов'я, вивчаючи твори святих отців, передусім грецьких. Був добрим адміністратором у церковному житті. Захищав Церкву перед поганством і, як уже вище відзначалося, давав відсіч аріянам. Водночас Амвросій був дорадником імператорів. У ставленні його як архиєрея до державної влади дотримувався принципу, що у справах віри єпископи мають судити християнських імператорів, а не імператори єпископів.
А тепер - про випадок, який є показовим щодо стосунків між церковними і світськими достойниками. Влітку 390-го року у Солуні (теперішня Греція) вибухнуло повстання. Жертвою протесту став комендант військової залоги. Непокора повстанців викликала гнів у імператора Теодосія. Цісар віддав наказ зібрати мешканців у цирку. Мовляв, будуть показувати якісь ігрища. Насправді ж імператор у такий спосіб вирішив зібрати людей, щоб знищити їх. Амвросій, довідавшись про підступний намір Теодосія, запротестував. Однак зупинити побоїща не вдалося - і від рук римських воїнів загинуло близько семи тисяч осіб. Серед них були жінки і діти. Реакція Амвросія не забарилася: Теодосія було екскомуніковано, тобто виключено з Церкви.
Як добрий батько, звертався Амвросій до імператора з проханням визнати свою провину. Той довго противився. Архиєрей обіцяв йому прощення, якщо той покається. Пройшов не один рік. аж поки у 390-му грізний і могутній імператор Теодосій, переживши відчай і докори сумління, покаявся. Божий допуск був на те, щоб це сталося у різдвяну ніч. Імператор, скинувши з себе світлі цісарські шати і зодягнувшись в одежу покутника, прийшов на майдан Мілану. Там він висловив свій жаль та велике нестримне бажання бути включеним до Церкви. Акт покаяння імператора Теодосія став ще одним знаком перемоги Церкви, яка через тверду поставу і сильну віру одного зі своїх слуг - Амвросія Медіолянського - утверджувала свою ходу і долала труднощі, утверджуючись на руїнах поганської цивілізації.
До речі, Святий Амвросій першим з числа латинських Отців удостоївся гідності бути проголошеним Учителем Церкви.