Як купа літ-століть тому, так і тепер ми переживаємо власний час народження, а також і наших ближніх, друзів та навіть неприятелів. І все це об'єднує маленьке застілля, стіл. Про нього тепер не лише чуємо і читаємо, але маємо нагоду споглядати і навіть дивитись та слухати думки інших про наше застілля. Ось наприклад фрагмент розмови двох персонажів-ювелірів, один з них родом з Індії, а інший - хасид:
«- А індуїстам теж не можна їсти м'яса?
- Ми не індуїсти, ми джайністи. Індуїзм для нас є надто матеріалістичним, ні м'яса, ні риби. А вам чого не можна їсти?
- Свинини і ракоподібних... а Вам чого ще?...
- Часник і цибулю...
- Разом молока і м'яса...
- Помідорів і різних коренів...
- Нічого не освяченого...
- Нічого гострого, бо прянощі збуджують почуття ...
- А християни все їдять. Вони подібно до китайців набивають своє черево по ресторанах...
- Тому їх немає в нашому бізнесі, адже як можна довіряти тому, хто їсть все».
На перший погляд банальна річ про нас. Але чомусь ця банальність стає занадто буденною. Чи часом причина цього не криється у нас? А, можливо, в Тому, через Кого з'явились ми? Гадаю, тоді б утворилось три партії: тих, хто стверджуватиме «через нас», тих, хто акцентуватиме на «через Нього», ну і, звісно, найактивніші пасивісти, тобто «утримайли» або «навсеволебоженки».
І хоча формально ми часто є відсутніми в чомусь чи десь, але неформально ми присутні всюди. Нашу реальну відсутність ми завжди можемо компенсувати віртуальною присутністю. Ми віртуальні емігранти чи іммігранти різних царств-держав-компаній-товариств-зібрань... Дехто скаже, добре, що це не про мене... Чесно кажучи, і я з цього радію, що воно не про мене, але чи це так?! Скільки? Як часто? Де саме? Від кого ми чуємо слова, які не лише продовжують життя, але й надають йому нового змісту? Які з них спонукають до пошуків нових засобів-знарядь з метою показати усю красу та благословення нашого туземного життя тим, хто від нього начебто постраждав.
Кожного дня у нас свято. Кожна пора містить свій святковий шарм. Кожне свято є або підготовкою до іншого, або його логічним продовженням чи завершенням. Не було б Христа, не було б Миколая. Коли б і
з'явився філантроп, то врешті-решт за іронією долі просвітника Петрарки він почав би поділяти людей за сортами потреб. Але цього разу нам не загрожує «якбитологія», адже в конкретний час, у конкретному місці з'явився Той, хто змінив життя.
Народжений не в люксусових апартаментах, без конкретної прописки, у приміщенні, яке обігрівалось тваринами. За харчування буду мовчати, бо про нього мало хто говорить. Та й навіщо, воно робитиме нас надто заземленими. Не в сенсі «геть харчі», а в сенсі відчуття потреби щось перекусити чи спробувати, як це смакувало колись. Банально, але Різдво, як і більшість свят, звелось до того, що потрібно скуповувати акції різних продфірм-фабрик. А про життя зась, ну хіба вже так притисне, що залишається нарікати і на життя, і на Того, Хто є на Небесах, і ... не писатиму далі, щоб, як казав один герой серіалу, «пригадувати чи давати ідей» для нарікань.
Зараз, тобто сьогодні, завтра і через місяць, і... ми є в такому періоді нашого життя, коли потрібно вдруге пропустити через себе день нашого народження та проаналізувати наше життя. Що вже доброго зроблено, а що потребує конкретних дій.
Народження Христа, як і наше народження, - це своєрідний «пазл повноти» усього життя. Навіть банальний пафос святкувань не зможе затьмарити сенс Різдва. Заберуть ясла та
інші аксесуари, заберуть Його зображення, але вислів «Радісного Різдва» все одно вказуватиме на Нього. Але без конкретного, тобто релігійного та таїнственного пережиття такого дару життя, наш святвечір у своїй суті нагадуватиме такий, про який співається в одній коляді «про святвечір в 1946-ому році».
Не потрібно шукати надемоцій чи інших мегаефектів, щоб пережити сокровенність цього свята. Народження Христа, святкування цієї події може стати зразком справжніх святкувань уродин чи хрестин «дітей людських», тобто на самих. Звісно, можна це звести до банальності, «провінційності духа», але саме тверезе, містичне, благоговійне та благодійне пережиття таїнства народження нової людської особи відродить повагу як до власного життя, так і до життя інших.
Радіймо нагоді по-новому пережити наш День народження, нагоді, коли Господь зійшов із Небес, щоб ми могли зійти на Небеса.