Блаженні миротворці…

№8 (177), жовтень 2015 _ Юліана ЛАВРИШ
Друк
Ілюстрація
Україна
Три роки тому писала колонку про події у Сирії. Пам'ятаю назву матеріалу - «Молитва за Сирію». Якраз тоді у цій країні розпочинався збройний конфлікт, мене вражав його перебіг, особливо до глибини душі зачіпали звірства ісламістів стосовно християн. Пам'ятаю, як з обуренням писала про відео у Youtube, де католицькому священикові відтинають голову, яке набрало величезної кількості переглядів. Люди дивилися на війну, ніби на шоу, не розуміючи, що невдовзі вона і до них постукає у двері.

Події останніх двох років – наче нескінченний матеріал із назвою «Молитва за Україну». Спочатку – біль втрати Небесної Сотні, анексія Криму, а потім цілі полки Ангелів Світла. Відчуваю по собі, що ми стали більш вразливими, схильними до переживань, але водночас і байдужими до війни. Ми звикли, що блоки новин розпочинаються повідомленнями із українського сходу, наше око дуже добре сприймає людей у камуфляжі, а у повсякденній лексиці вміло прижилися військові терміни. Війна ввійшла у наше життя, але чи присутня у нашому серці?

Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. Протягом двох останніх років разом із розумінням війни у нашому серці з'явилося непереборне бажання віднайти Мир. Недаремно пишу «Мир» з великої літери, оскільки для мене це слово мало завжди сакральний характер, уособлювало найбільший дар. Радянське минуле привило нам приказку – «за мир во всем мире». І ця фраза була, на мій погляд, більш ніж банальна, оскільки саме пропонований Союзом «мир» був черговою брехнею на кшталт путінського «перемир'я». Історичним фактажем, який це засвідчує, була «холодна війна» між СРСР і США.

Згадаймо лише приклад життя святого Папи Івана ХХІІІ. Папа Іван ХХІІІ (кардинал Анджело Ронкаллі) завжди хотів бути звичайним сільським священиком. Ще у дитячому віці він відчув це покликання, проте сім’я Ронкаллі була надто бідною і не могла дозволити собі оплатити навчання сина. Проте дядько фінансово допоміг хлопчикові, і вже у віці 12 років Анжело успішно вступає до семінарії, а далі проходить всі щаблі церковної ієрархії.

Обираючи 1958 року Анджело Ронкаллі на пост намісника святого Петра, кардинали вважали, що італійський Папа для верхівки буде «компромісною кандидатурою», тимчасовим варіантом, бо вже старий і хворий, тому довго не проживе. Та Папа Іван ХХІІІ виявився абсолютним новатором, його рішення викликали нерозуміння, розчарування та осуд. Основна ціль його понтифікату — мир. І забезпечення цього миру було важливим як у політичному, так і церковному світі.

У 1960-х, під час Карибської кризи, Папа попередив тисячі, а то й мільйони смертей. Знаючи про перебіг холодної війни між СРСР та США, Іван ХХІІІ зателефонував президентові Кеннеді та написав телеграму Микиті Хрущову. До речі, текст телеграми від Папи було опубліковано на передовиці газети «Правда», що на той час вже виглядає чудом!

1962 року Папа Іван ХХІІІ скликає ІІ Ватиканський Собор, який триває до 1965 року. Пізніше чимало дослідників назвуть цей час періодом «провітрювання Церкви», а водночас процесом налагодження мирних стосунків у міжконфесійному і міжрелігійному сегменті. Папа вперше за багато років запросив на Собор представників східних церков, серед яких — українська делегація на чолі з Патріархом Йосипом (Сліпим), якого звільнили з радянських таборів саме стараннями Папи.

Для багатьох українських греко-католиків постать святого Івана ХХІІІ викликає велику любов. Під час заслання митрополит УГКЦ Йосип (Сліпий) написав листа Папі, у якому описав всі тортури переслідувань радянської влади українського духовенства. Папу схвилювало це послання, тому він зробив все для того, щоб звільнити Патріарха Йосипа, тим самим зберігши спільноту Церкви і дозволивши розвиватися їй у Римі через творення Українського католицького університету та храму святої Софії. Мабуть, найкраще весь сентимент зустрічі Папи Івана ХХІІІ та Патріарха Сліпого передано у фільмі «Іван ХХІІІ. Папа миру», який знято 2002 року.

Чому я пишу про святого Папу Івана ХХІІІ? Тому що його життя є чудовим рецептом для подолання викликів у рішеннях віруючої людини. Кожен із нас, християн, впродовж своєї земної стежини змагає до святості. Папа Іван ХХІІІ засвідчив, що Мир – це один із інструментів цього прагнення, адже він породжує у серці щирість, нівелює будь-які стереотипи стосовно сприйняття інших, відкриває моє «Я» на «Інших». Перебування у Мирі допомагає виконувати Божі заповіді з простотою і легкістю, без будь-яких важких рішень. Бо основа Миру – це Любов, яка не знає умовностей і поділів!

 Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться… А й справді – ті, хто творить Мир, ділиться Любов'ю, водночас захищає Правду і Справедливість. Вони – апостоли. Наші військові, що сьогодні боронять Мир на сході країни, - Божі сини. Так, на жаль, чимало з них не вірять у Бога, дехто впродовж подій навертається, але кожен із них є тим миротворцем, який  навіть не підозрює, наскільки ця місія важлива.

Ми часто говоримо, що там йде війна, а у нас – мирна ситуація. Проте інколи заходиш у громадський транспорт чи бачиш на вулиці, у наших робочих колективах агресію, образи, біль, сварки і непорозуміння. Війна починається тоді, коли егоїстично ставимо себе на перше місце і заплющуємо очі на потреби інших, стаємо черствими до чужого болю, байдужими і апатичними.

Маємо розуміти, що війна не тільки політична – зі зброєю, обмундируванням, гаслами. Навіть тут, у затишному місті із звичним життям, маємо боронити Мир і продовжувати місію військових на сході. Дуже просто відмежувати себе вже сьогодні клішованими «Слава Україні!» чи «Герої не вмирають», треба самому стати учасником цього невидимого фронту. Бо війна не там, де стріляють, а там, де ненавидять! І ця ненависть у серці і думках є більш небезпечною, ніж зброя…