Педагогічна, фольклорна та письменницька діяльність Григорія Івановича Грушевського

№3 (172), березень 2015 _ Тарас ШАФРАН
Друк
Краєвид
Чигиринщина
150 років від дня народження Г. І. Грушевського (1865-1922),українського письменника, фольклориста

Сучасна українська та зарубіжна історіографія по-різному оцінює культурне й громадське життя в Україні в кінці XIX – першій третині XX століття. Взагалі упродовж тривалого часу всі питання, що стосувалися будь-якої діяльності представників роду Грушевських, з ідеологічних міркувань або фальсифікувалася, або замовчувалися. Життя та діяльність багатьох осіб з роду Грушевських залишаються малодослідженими. Їх імена та нечисленні факти з їх біографій знаходимо в листах чи публікаціях Михайла Сергійовича Грушевського. Серед таких особистостей, чиї життя й діяльність потребують належного наукового опрацювання, є двоюрідний брат Михайла Сергійовича Грушевського – Грушевський Григорій Іванович.

Григорій Іванович Грушевський народився 22 лютого 1865 року в селі Пирогів на південних околицях Києва в родині Івана Федоровича Грушевського – диякона місцевої Хрестовоздвиженської церкви – та його дружини Марії Олександрівни. Батька Григорій не пам’ятав, бо той помер 10 грудня 1865 року, тобто коли Грицькові не виповнилося й одного року. Його мати у 22 роки залишилась удовою з двома дітьми. Проте невдовзі вдруге вийшла заміж за свого ровесника – 23- річного Стефана Богдановича, дзвонаря київського Софійського собору, який пізніше став пирогівським дияконом. Зовсім мало маємо відомостей про дитячі та юнацькі роки Григорія Грушевського. Лише напевно знаємо, що до 1889 року він навчався в Київській духовній семінарії, де, як сирота, був на казенному утриманні. Саме під час навчання в семінарії Григорій познайомився, а невдовзі й потоваришував зі своїм двоюрідним братом Михайлом Грушевським, на той час студентом Університету св. Володимира. Зараз важко детально з’ясувати, як починалося це знайомство. Немає сумніву, що Михайло знав про свого покійного дядька Івана Федоровича та його сина Григорія з багатьох розповідей своїх родичів.

Фактичне підтвердження цього знаходимо у спогадах Михайла; учений, зокрема, згадує, як першим зробив крок до знайомства і відшукав свого брата. Проте архівні матеріали дають змогу вважати, що те знайомство відбулося завдяки обопільному прагненню до нього обох двоюрідних братів, і певні рухи, аби те знайомство сталося, робив і Григорій Грушевський. Про це, приміром, свідчить лист Грушевського-семінариста до Михайла Сергійовича від 11 травня 1887 року, написаний у характерній для того часу ввічливо-церемонній манері: «Вважаю потрібним відрекомендуватись перед Вами, Михайле Сергійовичу! Я, племінник Вашого батька, і Ваш двоюрідний брат, якого, я думаю, ви знаєте. Я давно збираюся до Вас прийти, але ввесь час щось заважає. Інколи мені здається, що прийду, а Вас немає вдома. У зв’язку з цим повідомляю, що зайду до Вас у неділю. Якщо мій вчинок є нескромним, то прошу вибачення». Водночас серед родинного листування Грушевських знаходимо свідчення про зацікавлення Михайлових батьків у цьому знайомстві. «Нам дуже приємно, що ти з Григорієм зійшовся», – читаємо в листі Глафіри Захаріївни до сина від 1 березня 1887 року. Уже через Григорія Грушевського молодий студент Михайло Грушевський вийшов на цілий ряд «дальших родичів з батьківської лінії, що проходили різні стадії своєї семінарської науки», серед яких Олександр Гнатович, Григорій Миколайович і Марко Федорович Грушевські. Це були відповідно двоюрідний, троюрідний і чотириюрідний брати Григорія і Михайла. Разом з двома останніми Михайло Сергійович долучився до діяльності патріотично орієнтованої семінарської Громади. Грушевські почали відвідувати Громаду десь із 1888 року, а незабаром Михайло очолив цю організацію.

Участь у Громаді помітно вплинула на становлення Григорія Грушевського як особистості, зокрема, на формування його світогляду й літературних уподобань. Не можна не помітити, що залучення до семінарської Громади істотно вплинула на свідомість Григорія Грушевського, виплекала в його душі закоханість у рідний край і повагу до національних святинь. Григорій виріс у селі, і тому він, за оцінкою Михайла Грушевського, «глибоко відчував поезію українського села, запально любив українську пісню, кохався в українській поезії, і сам компонував». Можливо, Григорій Грушевський став би добрим письменником, якби він здобув пристойну освіту або закінчив би семінарію. Але, як згадував Михайло Сергійович, вчився він погано, а тому семінарії не закінчив, бо науці перешкоджав «роман» «з гарною і солідною швачкою» – киянкою Анастасією Калениківною Денисовою, з якою Григорій Грушевський одружився 1890 року в Києві.

Григорій Грушевський вирішує присвятити себе нелегкій педагогічній праці, не полишаючи при цьому й літературної діяльності, і 1889 року влаштувався працювати вчителем у церковнопарафіяльну школу с. Нова Гребля Уманського повіту. Слід зауважити, що, залишивши семінарію, Григорій не припиняв займатися самоосвітою. І в цій справі неоціненну допомогу він мав від двоюрідного брата Михайла. Вони були не тільки братами по крові й по духу. Їх об’єднувала справжня багаторічна дружба. Григорій увесь час листувався з Михайлом, ділився своїми думками, питався його порад. Так само він продовжував підтримував спілкування зі своїми товаришами по Громаді.

Він любив свою працю і в навчання дітей вкладав усю свою душу й віддавав усі сили. Діяльність Григорія Івановича на педагогічній ниві не залишалась не поміченою. Із листів Григорія Грушевського також дізнаємося, що він викладав не лише дозволену в той час російську мову та літературу, але й намагався вкласти в дитячі душі зернини знань української мови та культури.

У родині педагога Григорія Грушевського та його дружини Анастасії народилося троє дітей: Марія (1892–1963), Олександр (1894 – близько 1919) і Наталія (1899–1991). Усі вони були хрещениками Михайла Грушевського, про що неодноразово згадував Григорій Іванович у листах до Михайла Сергійовича. Знаємо, що хрещений батько намагався матеріально підтримувати родину свого брата, адже надто скромною була учительська платня.

Хоча Григорій Іванович жив небагато, проте він не зосереджувався на матеріальних питаннях. Головними для нього завжди залишалися духовність, моральність, просвітництво, культура. Так, працюючи у Стремигороді, під впливом Михайла Грушевського він почав записувати польські народні пісні. Проте фольклористика виявилася нелегкою і ризикованою справою. На жаль, місцеве населення не розуміло вчителя-дивака. З листів Григорія до Михайла Грушевського бачимо, що вчителю-сподвижнику був притаманний характерний для роду Грушевських дух патріотизму, любові до Батьківщини, велике прагнення служити народові, нести йому освіту. Він відчував необхідність розвитку рідної мови, літератури.

Письменницька спадщина Григорія Грушевського наразі залишається не дослідженою. Літературні твори він почав друкувати під псевдонімом Грицько Чулай. Спершу це були поезії. З листів Григорія Івановича дізнаємося, що його вірші публікували в «Киевском слове», у львівських часописах «Правда» і «Зоря». Як зауважував Михайло Грушевський, свої поезії Григорій писав з невеликим успіхом, а тому більше приділяв уваги роботі над прозовими та драматичними творами. Ми ж з листування знаємо, що для Григорія Івановича  Михайло Грушевський став учителем, і саме йому він колись «палко присягався бути вірним, правдивим сином Матусі нашої Вкраїни. Але я певен, що ти і без моєї клятви вірив і будеш вірити мені у цій святій правді».

Використання архівних документів та листів між двоюрідними братами дало можливість реконструювати маловідомий образ Григорія Івановича Грушевського як педагога, фольклориста та письменника, одного із численних сподвижників, які у складних соціально-історичних умовах працювали заради ідеалів українського національного відродження.