Владика Мирослав Іван Любачівський

№6 (165), червень-липень 2014 _ Мар'яна КЕКОШ
Друк
Фото
Патріарх Мирослав Іван Любачівський
У червні цього року відзначаємо 100-ліття від народження Блаженнішого Владики Мирослава Івана кардинала Любачівського. Саме його постать завжди пов'язують з воскресінням нашої Української Греко-Католицької Церкви. Напевно, багато вірних нашої єпархії згадують величну Святу Літургію за участю Мирослава Івана Любачіського у Дрогобичі, що було небаченою до цього подією, зібравши тисячі вірян погожого квітневого дня.

Народився майбутній владика 24 червня 1914 року в містечку Долина на Івано-Франківщині. Його батьки — Євстахій Любачівський та Анна Олійник — мали трьох синів, з яких Мирослав був найстаршим. Саме дбайливе родинне й релігійне виховання стало ґрунтом для подальшого духовного зросту Мирослава. Закінчивши з відзнакою гімназію в Стрию, він поступив у 1934 році до Львівської Греко-Католицької Богословської Академії. Навчався на факультеті філософії, а далі – на факультеті теології. Згодом Мирослав продовжив навчання в Інсбруку (Австрія).

Вересень 1938 року став незабутнім – Мирослав приймає ієрейські свячення з рук Митрополита Андрея Шептицького. Це відбулося в каплиці митрополичих палат катедрального собору св. Юра у м. Львові. Перші роки священослужіння о. Мирослава припали на важкий період ІІ Світової Війни. Водночас він захищає магістерську працю з біблійних студій і докторат в Римі. Далі навчається в Григоріанському університеті й здобуває ступінь магістра філософії, студіює медицину.
Після трагічної сторінки в житті нашої церкви, насильницької ліквідації, у 1947 році о. Мирослав Любачівський виїхав до США для співпраці з українськими емігрантами-католиками в Стемфорді. Він був призначений у церкву свв. Апостолів Петра і Павла та опікувався школою в Клівленді. Тут розпочалася його діяльність як священика і письменника. Серед ранніх творів о. Любачівського є, зокрема, переклад “Катехизму Тридентійського Собору”. Найвідоміші його твори – “Десять Заповідей Божих” та “Ранішні розважання”.

У 1968 році о. Мирослав став духівником Української Католицької Семінарії св. Йосафата у Вашингтоні. У березні 1980 року, після засідання Синоду українських католицьких єпископів він отримав призначення на Коад’ютора Верховного Архиєпископа з правом спадкоємності, а 7 вересня 1984 року став Главою Української Греко-Католицької Церкви. 25 травня 1985 року Папа Іван Павло ІІ призначив Блаженнішого Кардиналом.

Активну працю над відродженням та становленням нашої Церкви Блаженніший розпочинає після повернення в Україну 30 березня 1991 року. У березні 1994 року з його подання відновлено діяльність Львівської Богословської Академії. За час його невтомної діяльності в Україні було розбудовано необхідні для подальшого життя Церкви структури, створено чотири нових єпархії, висвячено сотні священиків, налагоджено катехитичну працю. Соціальна праця Церкви отримала поштовх для свого подальшого розвитку як із відновленням лічниці Митрополита Шептицького, так і з заснуванням в Україні міжнародної благочинної організації “Карітас”.

Помер Блаженніший Мирослав Іван Любачівський 14 грудня 2000 р. Похований в крипті собору св. Юра м. Львова. Після себе він залишив велику кількість наукових праць, статей, підручників та перекладів. Владика видав 3 книги своїх проповідей (1884–1990) в Українському католицькому університеті ім. св. Папи Климента у Римі. Його діяльність у справі відновлення українського Патріархату стала одним з найвизначніших вкладів у визначенні самобутності нашої Церкви.

Святіший Отець, папа Іван Павло ІІ при призначенні Івана Мирослава Любачівського Предстоятелем Української Греко-Католицької Церкви зазначив: «Після довгої застанови і призивання помочі Господа в молитві, прийшов я до висновку, щоб іменувати як коад'ютора з правом наслідства для Блаженнішого Кардинала Йосифа Сліпого Преосвященнішого Кир Мирослава Івана Любачівського, Митрополита Філадельфійського для українців. Для цього високого завдання його чинять достойним його непересічна побожність, його пастирська ревність, його наукова підготовка і гарні прикмети лагідності і покори, що скращують його вдачу. Йому належить моє довір'я і мої побажання – дуже щирі й сердечні» (Слово до українських владик, 27 березня 1980 р.).