Фільм «Джузеппе Москатті. Зцілення любов’ю»

№6 (165), червень-липень 2014 _ о. Тарас РИСЕЙ
Друк
Епізод фільму
Фільм «Джузеппе Москатті. Зцілення любов’ю»
Драматична кінострічка режисера Джакомо Кампіотті «Джузеппе Москатті. Зцілення любов’ю» розповідає глядачеві про святого мужа Римо-Католицької Церкви, який, віддаючи себе самого до кінця, жив і ревно трудився задля Христа і ближніх на зламі ХІХ-ХХ століть в Італії (Неаполі). Він був талановитим лікарем, науковим співробітником, професором університету… Протягом свого служіння Москатті постійно декларував, як словом, так і ділом, що головною силою, котра здатна творити дива, перевертаючи не лише гори, є ЛЮБОВ. Згідно його переконань, навіть просте людське співчуття здатне зцілити недужого хутчіше, аніж довге і сумлінне, однак байдуже та холодне виконання лікарем особистих обов’язків. Свої християнські ідеали він намагався прищепити і власним учням, котрі, придивляючись до постаті святого чоловіка, подивляли його щоденний подвиг. Ясна річ, що така безкорислива поведінка Москатті не могла подобатись сильним світу цього (різноманітним князькам), котрі привикли розглядати пацієнта лише як засіб власного збагачення або об’єкт наукових досліджень. Вони, отруєні заздрістю, постійно намагались дискредитувати Джузеппе, позбавити його заслуженого авторитету, усунути зі своєї дороги раз і назавжди, однак всі їхні злі плани дуже швидко розбивались об той же самий камінь з іменем ЛЮБОВ…

ДИСКУСІЯ
О. Тарас Р.:
Те, що ми мали змогу зараз побачити у святковому гуртку, є нічим іншим, як християнським ЖИТІЄМ – словесною іконою, споглядаючи яку, можна сповна наситити власне єство. Пригадуєте, що говорив Господь, навчаючи людей всередині храму? Давайте ще раз прочитаємо ці слова: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є! Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!» (Йо. 7, 37-38). Саме таким спраглим був Москатті. Він скористався своєю життєвою нагодою і підійшов якнайближче до Джерела – Христа, щоб тепер течіями живої води освіжити всіх нас – дітей ХХІ століття… Погоджуєтесь?

Ірина С.:
О так, це правда! Сьогоднішній вечір нагадав мені старозавітну подію, коли вибраний народ разом із Мойсеєм втомлено крокував пустинею до Обітованої Землі. Сили щораз то більше покидали людей. Їх мучила-терзала велика спрага, а поблизу ніде не було води. Однак на межі відчаю і безумства вони стають очевидцями Божого чуда. Зі скали починає бити джерельна вода – така бажана і потрібна… Наш світ – теж пустиня, по якій ледве-ледве плетуться каравани втомлених і спраглих людей. Однак, їм бракує не води чи їжі, а любові. Саме її і розливав щедро святий лікар Москатті всім, хто цього потребував, забуваючи себе остаточно…

О. Тарас Р.:
Як гадаєте, коли Джузеппе отак ділився Христовою любов’ю направо-наліво з пацієнтами, чи відчував він страх перед майбутнім? Напевно, хочеться сказати, що ні, адже в наших очах цей чоловік – майже супермен. Однак, це не зовсім так. У першу чергу, святий лікар був людиною. Він боявся втратити дівчину, яку кохав – Елен. Вона не розуміла його світлих мотивацій, ревнувала, ставила свої ультиматуми, врешті – покинула і вийшла заміж за іншого… Його серце обливалось кров’ю – без сумніву, однак, боязнь втратити Елен, поставивши крапку на мріях про затишне сімейне гніздечко, не могла бути більшою, ніж страх образити тих, хто надіявся на нього: недужих, убогих, Христа…

Оленка В.:
Дивлячись на сміливий вибір Москатті – служити цілковито Богу і ближнім, розумієш, що святість без жертви – просто немислима. І якось стає страшно, адже вузький шлях до Царства Божого, про який говорить у Євангелії Ісус Христос, насправді такий важкий і тернистий. Щоб досягти цієї планки, потрібно безнастанно нести хрест – і свій, і, можливо, чужий. Господь вірить у нас, що ми витриваємо до кінця… А я у собі сумніваюсь… Не знаю, чи зможу…

Іринка П.:
Не треба сумніватися! Поглянь, на прикладі Москатті яскраво справджується всім відомий принцип – «хто дає, той знаходить». Як казав хтось зі святих: «Коли ти жертвуєш щось заради ближнього у любові, то сам Господь стає твоїм боржником, а у Нього є все для повноти людського щастя». Пригадай, що говорить зухвалий лікар Джордж святому Джузеппе: «Я здобув все, а ти нічого!» Натомість чує дуже смиренну і, водночас, правдиву відповідь: «Якраз у тому нічому я і віднайшов все…»

О. Тарас Р.:
Молоду людину, яка починає пізнавати світ християнської святості, часто атакує такого роду спокуса: побачити героя, захопитись ним, а потім, важко зітхнувши, сісти на диван, склавши руки, і заявити: «Я б так не зміг ніколи!» Цей помисел від лукавого, а тому його необхідно гнати далеко-далеко, як гнійну муху. Щоб дізнатися, можу я чи ні зробити щось у справі власного освячення, потрібно бодай спробувати. Для цього нам бракує, як стверджує Феофан Затворник, всього одного – РІШУЧОСТІ! Сьогодні ми отримали мотиваційний імпульс – побачили, що святість – це не щось далеке та ефемерне, яке досягали одиниці лиш у давнину; цей скарб – поруч, тож варто потрудитись, щоб його віднайти…