Вибір добра – шлях до свободи
Що ж таке насправді свобода? Дуже часто у сучасному світі поняття «свобода» помилково плутають із поняттям «вседозволеність», проте для християнина свобода – це насамперед слухатися Бога. Для християнина справжня свобода – це свобода від гріха. «Сьогодні багато хто пов'язує слово «свобода» з ліберальними рухами, а не з Церквою, а в Біблії це слово – центральне», – вважає отець Ансельм Ґрюн. Адже «Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні», – пише апостол Павло до галатів (Гал. 5, 1). А це означає, що Бог хоче, аби наше серце завжди було вільним і Він дарує нам таку можливість.
Блаженний Іван Павло ІІ сказав, що кожен раз, коли людина робить вибір, вона за нього відповідає. Іван Павло ІІ особливо підкреслював, що справжня цінність свободи полягає у здійсненні істини про добро: «Якщо свобода втрачає зв'язок з істиною і намагається узалежнити її від себе, вона закладає передумови для згубних моральних наслідків, розміри яких іноді важко передбачити». Схожої думки про розуміння поняття «свободи» дотримується і віденський Кардинал Крістоф Шенборн, який зазначає, що справжню свободу можна віднайти тільки у Христі. Богослов вважає, що у сучасному світі сьогодні домінують два погляди на свободу, які викривлюють її значення. Перший погляд – це недооцінка свободи. Деякі люди зранку спершу заглядають у гороскоп у газеті, аби довідатись, що говорять сьогодні зірки про любов і щастя. Інші стверджують, що людина генетично запрограмована від народження. Ще дехто вважає, що обумовлюється середовищем, яке робить нас залежним, а є й такі, котрі переконані, ніби ми залежимо від інстинктів, так що для свободи не залишається вже місця. Другий хибний погляд – це тенденція істотно перебільшувати свободу. У думці сучасного світу з'явилася спокуса тлумачити свободу як щось повністю позбавлене зобов'язань. Тоді свобода означає, що я є той, ким я сам хочу бути. Я сам себе створюю. Я не зв'язаний ніякими умовами. Це розуміння свободи як свавільної самореалізації є доволі поширене в наші часи. Ми або переконуємося, що страшенно невільні, або ж іноді схильні вважати, що свобода – це таке собі: «геть усі зобов'язання»! Свобода ж насправді – це Божий дар, дорогоцінне благо, умова моральності. Наша свобода – це не щось, що може нас узалежнити, це також і не щось, цілком позбавлене зобов'язань. Справжня свобода – це не вседозволеність, це відповідальність, це не лише права, але й обов'язки.
Також сьогодні у світі часто домінує така думка, що свобода – це насамперед можливість обирати і чим ширший у тебе вибір, тим більшою є твоя свобода. Вищезгаданий кардинал Крістоф Шенборн вважає, що свобода – це не просто можливість вибирати, справжня свобода – це вибір добра. І хоча ми є вільні грішити, але гріх не робить нас вільними. Як пише у Святому Письмі: «Кожний, хто чинить гріх – гріха невольник! ... Отже як Син вас визволить, справді будете вільні!» (Ів. 8, 34;36). Тому, чим більше ми чинимо добра, тим вільнішими стаємо, а вибір непослуху і зла є зловживанням свободою і провадить нас до рабства гріха.
Також відомий християнський письменник Жак Філіп влучно наголошує, що свобода – це не лише обирати, але й приймати те, чого ми не обирали! Бо як парадоксально би це не звучало, але насправді вільним можна стати лише тоді, коли приймаєш те, чого не бажаєш. «Хто хоче за будь-яку ціну зберегти й захистити свою свободу, втратить її; а хто приймає те, щоб свободу втратити, вкладаючи її з довірою в руки Божі, – той врятує її: вона буде йому повернена, безконечно прекрасніша і глибша, як прегарний подарунок Божої любові». Оце і є справжня свобода, яка вивільняє серце християнина від усього зайвого і дарує людині істинне відчуття щастя, яке поза Христом є неможливим.
Бути вільним – це вміти любити.
Свобода взаємин у розумінні отця Ансельма Ґрюна
«Справжньою неволею є поневолення власним егоїзмом і гординею», – вважає християнський письменник Славомир Бєля. І справді лише та людина може відчути себе вільною, яка вміє любити, яка безкорисливо присвячує свій час для ближнього і живе для когось. Свобода і любов є тісно взаємопов'язаними між собою, тому що без майстерності любити не можна навчитися мистецтва бути вільним. Для християнина любов і небайдужість є важливими складовими істинної свободи, бо де Господь і любов – там є і свобода.
Кожна людина, яка живе у суспільстві, має безперечно потребу у любові та спілкуванні. У людини завжди є прагнення відчувати моральну безпеку. Вона потребує прийняття іншими у соціумі, вона прагне прихильності і підтримки. Але іноді ця соціальна потреба переростає у надмірне прив'язання до інших людей. Ми тоді страждаємо від того, що на нас не звертають уваги, хочемо мати людей лише для себе, прагнемо любові, але не даруємо її. І це, звичайно, робить нас невільниками. Тут не слід забувати, що бути вільним – це також насамперед вміти цінувати свободу іншої людини. Адже істинна свобода не передбачає прив'язаності до когось.
«Коли я належу Богові, а не людині, то це дає мені свободу у стосунках з іншими людьми. Деякі подруги претендують на те, щоб їхній партнер належав тільки їм. Звичайно, вони разом ідуть спільним шляхом і ступили на нього назавжди. І все ж одне одному не належать. Радше кожен належить Богові. Кожен безпосередньо стоїть перед Богом. Це дає людині справжню гідність і водночас свободу», – слушно зауважує о. Ансельм Ґрюн. Якщо хочемо самі бути вільними, не можемо «привласнювати» собі іншу людину, бо кожна людина є творінням Божим і може повністю належати лише Йому. Подібно богослов пише і про дружбу. На його думку, дехто плутає дружбу з вимогою, що друг повинен завжди бути поруч, ніби цілковито йому належати, і не звертатися до нікого іншого. Така дружба може перетворитися у пута, вона обмежує і робить невільником. Справжня дружба завжди знає про свободу друга, мені ніхто цілковито не належить, а ми всі належимо Богові.
Також Ансельм Ґрюн підкреслює, що багато хто замінює дружбу і стосунки взаємним узалежненням: кожен когось потребує, одному бракує іншого. Так вони стають взаємно залежними. Коли ми відчуваємо якесь полегшення у присутності іншого, то ми вже залежні від нього. Коли відчуваємо себе бадьорими лише поблизу іншого, то це суперечить нашій гідності. Ми тоді живемо не самі, а з ласки іншого. Бути обдарованим з боку іншого – це прекрасно. Але відчувати себе нездатними жити самостійно і завжди лише чекати, поки прийде хтось інший, щоб ми себе відчули собою – це веде до тотальної залежності. І така залежність руйнує нашу гідність. Проте, як вважає отець, людині не варто засуджувати себе за те, що вона так глибоко пов'язана із кимось, адже будь-яка залежність завжди дає шанс відкрити і розвинути у собі нові грані. Чим більше людина інтегрує у своє життя те, що її захоплює у іншому, тим вільнішою вона стає від іншого. Та все ж людина може відшукати справжню свободу насамперед у Господі, бо тільки Господь не узалежнює нікого, Він навпаки звільняє!
Лише Бог, який є Правдою, завжди залишатиметься гарантом нашої свободи, шляхом до нашого особистого внутрішнього визволення, бо Ісус Христос нас запевнив: «Пізнайте правду, і правда визволить вас!» (Ів. 8, 32). Отож зуміймо відкинути від себе усі залежності, які так часто тривожать наше серце, і завжди шукаймо ту істинну свободу, яку щедро, з безмежною любов'ю щодня дарує нам Господь!