А в цей час десь під типовим хмарочосом зібралися його мешканці на якусь нараду. Їхні брови були насуплені, а очі виблискували роздратуванням. Що ж трапилося? Якою була причина їхнього обурення? Ви не повірите, але нею була Пасха Христова! Справа в тім, що в одній із квартир цього будинку православні християни влаштували храм, де і збирались на свої богослужіння. Терпіти різні співанки посеред дня ліберальним мешканцям дому було ще терпимо. Найжахливішою ж виявилася пасхальна ніч! Щоб покарати порушників і поставити край їхнім «злодіянням», необхідно було зібрати побільше підписів. Бракувало їм автографа лише одного впливового мешканця – старого рабина. Сусіди звернулися до нього такими словами: «Невже ви не чули, як страшно шуміли і вигукували цієї ночі ті фанатики? Не дають спати, негідники! Потрібно їх негайно виселити! Підпишіться отут!». Єврейський дідусь подивився на них з-під лоба, махнув рукою і сказав: «Ні-і-і, друзі, від мене підпису не діждетеся ніколи!». «Але чому? – Не вгавали вони. – Ви ж юдей, а ми – атеїсти! Що спільного може бути у нас із цими недолюдками?!». Рабин погладив сивий пейс, поправив окуляри і відповів: «Я їх чудово розумію. Якби мені хтось сказав, що на землю прийшов Месія, я б скакав, кричав, співав не менше, ніж оці! Тож – Христос Воскрес, атеїсти!». Сказавши це, він тихо прикрив двері.
Кожного року, теж навесні, ми маємо можливість спостерігати справжнє диво… У гробову темряву пасхальної ночі, яку, здається, неможливо нічим і нікому розвіяти, раптово вривається тихе світло Христового Воскресіння! Від маленької іскорки запалюється справжнє сяйво, перед яким меркнуть усі найпотужніші прожектори сучасної цивілізації, рвуться ланцюги гріховного рабства, зникає страх перед майбутнім та обставинами життя… Одним словом, все могильне зло починає танути, неначе віск перед лицем вогню… Очі наповнюються сльозами невимовної радості, а уста мимоволі рвуться до безнастанної подяки. Усмішку щастя малює одна звістка про те, що Ісус Христос «смертю смерть подолав», а безмежна вдячність накочується лиш від усвідомлення того, що цією перемогою Він усім нам, «що в гробах, життя дарував». Аж хочеться, вслід за святителем Йоаном, його ж золотими устами почати сміливо дражнитися так: «Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога! Воскрес Христос – і ти звалений!» І дійсно… Влада диявола геть померкла… Неначе важкохворий, він лежить у непроглядній німій комі, не маючи зовсім сили зробити кривду дітям Бога живого. Однак… Допоки є свобідна воля, люди можуть піти на все… Навіть втратити голову, поставити свій підпис під смертю і збудувати для самих себе грандіозну могилу, вищу за хмарочос – на заздрість древнім вавилонянам та на часткове підняття дияволу. Недаремно ж старець Паїсій Святогорець так часто говорить про те, що «тангалашка» має над нами рівно стільки влади, скільки ми самі йому даємо! Отож відкиньмо всяке зло і гучно заспіваймо: «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!».