Сам Господь наш Ісус Христос навчав про те, що коли хтось, прийшовши до храму, щоб скласти жертву Богові, пригадав собі, що його ближній має образу проти нього, нехай іде перше і примириться з ним, і аж тоді приходить скласти Богові жертву і вона буде прийнята. Кожен з нас в часі Великого посту хоче скласти приємну Богові жертву: молитви, поклони, стриманість від поганих звичок, від гучних забав та м'ясних страв, від нагоди до гріха... Все це є добре. Але щоб Господь прийняв ці наші жертви, потрібно їх принести на «полумиску» прощення. Бо лише чистим серцем можемо Бога побачити, як говорить про це Ісус Христос у Блаженствах. Прощення ближнім є умовою і нашого прощення перед Богом. Про це ми молимося в Господній молитві «Отче наш»: «...і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим...».
Роблячи іспит сумління згідно Чину прощення, пригадаймо собі людей, яких ми коли-небудь і чим-небудь образили. Перепросімо їх і Бога за це все: «Прости мені, брате і сестро!». Пригадаймо собі людей, які нас коли-небудь і чим-небудь образили і скажімо щиро: «Бог простить і я прощаю!». І вже тоді з чистим і вільним від образ серцем приступаймо до подальших духовних подвигів.
Нехай наші добрі наміри не залишаться лише у планах і постановах, але хай сповняються у нашому житті щодня і всюди.
Одна двадцятилітня дівчина записала у своєму щоденнику такі роздуми: «Ми є людьми майбутнього, отже, повинні покращити ситуацію. Найгірше нічого не робити і дивитися, як цей бідний світ котиться у прірву. Кричимо: хай живе мир, - але проводимо війну. Говоримо: геть наркотики, - але ще більше торгуємо ними. Проголошуємо: ні тероризму, - але вбиваємо невинних людей і ненароджених дітей. Хіба ж неможливо припинити все це? Робімо хоча б щось для покращення цієї ситуації, і вірмо, що світ стане кращим!..».