Впливати на духовність наших дітей ми повинні ще до їхнього народження. Це відбувається через наше поглиблене релігійне та церковне життя. Щоденна молитва (спільна – обох подругів та особиста – тата і мами) за щасливе народження нашої дитинки, часта участь у Святих Тайнах (Сповіді та Євхаристії), активна участь у Божественній Літургії в неділі й свята, практика діл милосердя для душ і тіл наших ближніх (відвідати хворого, нагодувати голодного, потішити сумного...) – усі ці речі мають великий вплив на духовний світ ще не народженої дитинки.
Звичайно, що цими «вступними» діями обмежитись не можемо. Наша спільна молитва біля ліжечка дитини, яка ще сама не вміє розмовляти, плавно переростає у спільну молитву з дитиною – спочатку найпростішу, наприклад, до Ангела Хоронителя, чи якісь інші «дитячі» молитви, а пізніше – у традиційні щоденні молитви (можна з додаванням особистих прохань кожного).
Від самого народження дитя спостерігає за тим, що роблять батьки, а вже десь після року намагається їх наслідувати. Тому інколи мало лише вчити дитину молитися, треба власним прикладом показувати, як це практикувати.
У ранньому віці дитина дуже швидко і багато вчиться. Десь за 1-2 роки вона вчиться мови, якою спілкуються її батьки (мало хто з дорослих може похвалитися здатністю вивчити незнану мову за такий короткий час). Тому вже від самого народження приклад батьків, які моляться, ходять до церкви, виявляють свою любов одне до одного, чинять діла милосердя, стає наочним посібником для їхніх дітей, котрі намагаються у всьому наслідувати тата й маму.
Як навчити дітей релігійних практик? Самого лише наказу, чи, ще більше, примусу, не достатньо. Усі прохання належить супроводжувати поясненнями (мабуть, для того, щоб пояснити, треба спочатку самому переосмислити).
Можна, наприклад, заохочувати дитину не дивитися в піст телевізор. Але не просто заради того, щоб навчитися від нього утримуватися, а, можливо, щоб в цей час разом з батьками читати Святе Письмо або якусь іншу цікаву книжку. Можна не купувати чогось у піст, але теж не задля самої ідеї аскетичної вправи, а щоб на заощаджені кошти придбати іграшки в сиротинець, або просто кожен раз, коли хочеться на вулиці купити собі «снікерс», натомість купити пиріжок голодному, який сидить на вулиці з простягнутою рукою...
Отож, ми всі добре розуміємо, що добре виховати дітей – це нелегка справа, проте дуже важлива і бажана. Великий митрополит Андрей Шептицький часто на цьому наголошував, а в одному із своїх послань сказав зокрема таке: «Найважніша справа для Церкви, народу й родин – щоб діти були добре виховані. Коли людина від дитинства навчиться боятися Бога, заховувати Його святі Заповіді, дбати про Божу благодать, стерегтися гріха, тоді й у житті буде добрим, совісним чоловіком, правдивим християнином та принесе батькам, Церкві та Батьківщині потіху й славу і буде працювати з хісном для Бога й ближніх... Тому збільшується обов'язок родичів подбати про те, щоб діти були добре виховані й навчилися від дитинства правд святої віри.
Щоб той обов'язок виховання дітей як слід сповнити, пам'ятайте на мою усильно, так часто повторювану раду: спільно молитися рано й ввечір, на голос, по змозі з молитвослова. При них і мала дитина, яка ще нічого не розуміє, привикне до молитви, вслухається в слова Отченашу й Символу віри. А кожне слово важне, кожне слово є дверми до Неба».