У 2011 р. відзначається 1000-річчя заснування Софії Київської. Так було вирішено на конференції ЮНЕСКО. Хоча ця дата і суперечить літописним звісткам, які згадують рік заснування Софії як 1017, так і 1037, але тим не менш вона має під собою серйозні підстави. 1011 рік як час заснування собору стояв у написах над головним входом та під центральним куполом аж до нових часів. Згідно однієї версії, будівництво собору розпочав ще Володимир Великий, згідно ж іншої - церква була побудована при його синові, Ярославу Мудрому. Можливо, зведення собору велося у два етапи. Імена будівничих собору невідомі, але, оцінюючи деякі архітектурні особливості, вчені припускають, що будівництвом собору займалися візантійські будівничі, що прибули з Константинополя.
Навколо Софійського собору стояли кам'яні храми, боярські тереми, житла городян, а подвір'я митрополії було огороджене муром. Софійський собор у давнину був не тільки головним духовним осередком, але й важливим громадським та культурним центром держави. Тут князі сходили на престол, тут відбувалися прийоми іноземних послів, церковні собори; біля стін собору збиралося Київське віче. При соборі велося літописання і була створена Ярославом Мудрим перша відома в стародавній Русі бібліотека. Ця бібліотека складалася виключно з церковної літератури. З часом вона перетворюється на освітній центр Київської Русі, в ній з'являються численні книги з астрономії, географії, історії, філософії, юридичні трактати, публіцистика. Загалом у бібліотеці нараховувалося до 900 томів рукописних книг – величезна для середньовіччя кількість. Подальша доля бібліотеки невідома. Одні вчені вважають, що частина її книг напередодні монголо-татарської навали розійшлася по бібліотеках різних соборів і монастирів, а решта згоріла 1240 року при спаленні Києва. Інші сподіваються, що книги вдалося сховати десь у київських підземеллях.
Софійський собор відомий своїми стародавніми мозаїками та фресками. Мозаїкою оздоблювали лише центральну частину храму, передусім вівтар. Решту прикрашали фресками. Вважається, що роботою щодо розписів собору керував київський митрополит Іларіон. До наших днів дійшла лише частина ранніх мозаїк та розписів. Усі мозаїки виконані на сяючому золотому фоні. Їм притаманні багатство барв та відтінків. Шедевром мистецтва мозаїки вважається зображення Оранти – Пресвятої Богородиці, руки якої підняті в молитві. Мозаїка має 6 метрів у висоту. Унікальність зображення полягає в тому, що воно виконане на внутрішній поверхні куполу собору і з різних точок Оранта виглядає по-різному – стоячи, схилившись у молитві чи на колінах.
На стінах собору були виявлені графіті – надряпані написи, що розповідають про державних діячів та важливі події. Кількість малюнків та графіті (близько 300) свідчать про високий рівень писемності в Київській Русі. Софійський собор був також місцем поховання легендарних київських князів. До наших днів збереглися поховання Ярослава Мудрого та його дружини Ірини. Всі інші поховання, серед яких і останки Володимира Мономаха, було втрачено.
У 1934 р. територія Софійського монастиря була оголошена державним історико-архітектурним заповідником. У 1990 р. собор занесено до переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Протягом свого існування собор зазнав руйнівних нападів та пограбувань. У ХХ ст. над Софійським собором, як і над багатьма іншими церквами, нависла загроза знищення. На початку 30-х років було прийняте рішення про руйнування собору, однак він дивом вистояв у буремний час війн та революцій.
Князь Ярослав Мудрий після завершення будівництва церкви на Золотих Воротах виголосив промову і привселюдно віддав під опіку Матері Божої весь український народ. Відтоді Богородиця Оранта єднає, просвітлює і береже всіх українців. І поки за нас заступаються Христос і Пречиста Діва, жодне лихо не зможе здолати наш народ.