День Святого Валентина

№2 (131), лютий 2011 _ Степан БОБЕР
Друк
Квіти, сердечка, валентинки, подарунки… що це? Чому усі люди починають про це згадувати після свят? Однозначно, відповіддю на ці запитання є наближення свята закоханих. Чи не найпрекрасніший день у році для молодих людей. Таке враження, що усіх охоплює лихоманка і усі метушаться, як білки у колесі. Але це не дивно, адже назва цієї хвороби – ЛЮБОВ. Звідки пішла традиція святкування цього дня? Хто дав початок цьому?

День святого Валентина, як свято закоханих, розпочали святкувати у Європі з ХIII ст. Про життя того, хто започаткував святкування 14 лютого, майже нічого не відомо. До нас дійшли лише суперечливі легенди. Наприклад, розповідають, що Валентин народився в III ст. н.е. у Римській імперії і був єпископом свого рідного міста Терни. Він робив для закоханих людей різні послуги: мирив тих, що посварилися, дарував квіти молодому подружжю і т.д. Але з часом його арештували. Це було спричинено нібито тим, що римський імператор Юлій Клавдій II не дозволяв солдатам імперських легіонів закохуватися і одружуватися, натомість Валентин таємно вінчав легіонерів. Коли Валентин сидів у в'язниці, він закохався у сліпу дочку свого наглядача і зцілив її. Правда, інші легенди говорять, що все було навпаки: наглядач попросив Валентина вилікувати дочку, а та закохалася у священика. Перед стратою він залишив їй прощальну записку і підписався: "Твій Валентин". Звідси і відкритки - "валентинки", і саме свято.

У цей день ми можемо почути чи не на кожному кроці, «я тебе люблю». Чуючи слово «Любов», нам пригадуються книги із гарними романтичними сюжетами чи фільми на цю тему. Це «люблю», неначе червоною ниткою, проходить через полотно наших почуттів. Видається, що вже не маємо чого більше додати до роздумів на цю тему. Однак незважаючи на велику кількість літератури і фільмів, можемо побачити однорідність у висвітленні теми любові. Проте її сприймають по-різному. Одні любов возвеличують і підносять до небесних висот, а інші приземлюють та знецінюють її.

Кожен закоханий(-на) із впевненістю може сказати, що знайшов(-ла) свою половинку одним лише поглядом. Адже саме з погляду і починаються наші стосунки. І на підтвердження цього наведемо усім відомі фрази: «Я покохав її з першого погляду; я зрозуміла, що це мій майбутній чоловік, лише поглянувши на нього». Усі ми знаємо історію про створення Адама і Єви, а особливо те, що сказав Адам, а саме: «Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла» (Бут. 2, 23). Така зустріч поглядів є даром Бога. Як бачимо, з одного лише погляду Бог може запалити в наших серцях любов. Натомість у людини є вибір: розвивати цей дар чи ні. Якщо ми відповідаємо згодою на Божий дар любові, то наступає етап зустрічей. На цьому етапі є певна особливість, на якій варто заакцентувати. Вона полягає в тому, що є багато молодих пар, котрі думають, що їм, ще не одруженим, вже можна жити інтимним життям. Проте люди, які не зводять любов до «ліжка», розуміють, що вона є чимось більшим, ніж просто задоволенням. Тому виникає запитання: звідки навчитись такого глибшого, інакшого сприйняття любові? Однозначно, що цьому неможливо навчитися на дискотеці, у нічному клубі, у барі чи в колі ровесників. Найпершою вчителькою любові є сім’я. Саме сім’я є місцем, де дитина, як на словах, так і на прикладах батьків вчиться любити. Тому в батьків є велике і дуже відповідальне завдання - навчити дитину любити себе, ближнього і Бога.