Мамина коляда

№ 1 (130), січень 2011 _ Микола ГЕРЕТА
Друк
У китиці спогадів з минулих літ світить, мов Вифлеємська зоря, спомин про Святий вечір на селі під рідною стріхою. У хаті панує святковий настрій. Ось Дідух з добірного жита з великою дерев’яною ложкою за перевеслом воцарився на покуті кімнати. На столі розстелене духм’яне сіно, а на ньому красується білий обрус з конопляного полотна, витканого в сосонку. Від нього віє літнім теплом, бо вибілене воно у променях сонця на зеленому лузі біля річки. Посеред столу макітра з кутею, в глиняних мисках святвечірні страви, приготовані з плодів, що Бог вніс в руки хлібороба на городі й на полі.

Урочиста благоговійна тиша Святого Вечора така, що чути навіть, як тремтливо потріскує велика біла свічка – символ Вифлеємської зорі. Все оповите серпанком таємничості. На стінах відбиваються якісь тіні… Мати каже, що це душі наших покійників прийшли спожити з нами кутю. Стає моторошно, аж мороз іде по тілі. Батько вітає всю родину з Різдвом Христовим традиційним віншуванням:

- Віншую вас цим святим Рождеством Христовим, щоб ми сі свята в здоров’ї і щасті пересвяткували і других свят дочекали і так з року на рік, доки нам Господь призначив вік…

Після Вечері починається колядне дійство. Першою іде коляда над колядами - «Бог Предвічний». Співали ми цей хорал з особливим піднесенням . Слово «предвічний» формувало в нас розуміння споконвічності Бога Творця, що сотворив такий прекрасний світ. Проста мова і проста композиція коляди в усій повноті відтворює євангельську розповідь про народження  Сина Божого, що
«…прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь
І утішив вся».

І все так гарно укладено, що зміст коляди розуміє кожен. Мелодія коляди плавно-урочиста, розлога й легко співається. Тому-то Іван Франко  недаром так захоплювався цим хоралом:

- Найкращою з усіх наших пісень церковних я вважаю звісну коляду «Бог предвічний». Се правдива перла поміж нашими піснями церковними.
І це справді так. Зі скромністю додаємо: коляда «Бог предвічний» - це наш український народний Тропар Різдву Христовому.
А далі мати бере кантику, перегортає сторінки і лунає коляда за колядою. Цілий розмай благоговійних мелодій! І всі вони, коляди, повідають про те, як «Слово Отчеє взяло на Ся тіло», як «З неба ангели злітають, з Сином Божим прославляють Марію», а «… тріє цари принесли Новорожденному Цареві – Вселенния Господеви – ливан, мира, злато дари», і ми

«хоч не багаті, золота в дарі не можем дати,
Но дар цінніший  несем від мира,
Се віра серця і любов щира».

Поволі пломеніє святвечірня свічка, вже й за північ береться, і скоро перші півні запіють, а ми співаємо. «А щесь мо не колядували «Ликующе, возіграймо днесь», - каже мати, - і лунає прекрасна, тепер призабута коляда.

Серед того сойму коляд радувала нас своїм грайливим приспівом старовинна коляда «Бог натура»: «Ударяймо во кимвали дзень-дзень-дзень, і в бряцали – брень-брень-брень (що, звичайно, ми співали з притиском!), На весь світ, висше літ: Слава Рожденну!». Співаючи цю коляду, ми якось не задумувались над латинським словом «натура». Згодом це слово у кантиках переклали українським іменником «природа», і вийшла недоречність, адже Бог – творець усієї природи, Він прийшов  на нашу землю, щоб спасти  люд увесь, тобто підняти людину з гріховного падіння. Річ у тім, що латинський іменник «natura» багатозначний і одним з його смислів є «людина». Про це непорозуміння  у перекладі  Іван Франко писав: «бухнули таку дурницю, що Бог зійшов на землю, щоб самому воцаритися на троні. Ні крихітки поетичного дару… Адже Бог прийшов на землю, щоб людину воцарити, а не себе».

Колядували ми з мамою гойно, щиро. Багато тих коляд залишилось хіба в кантиках. Виникали нові коляди, хоч тепер їх коло дуже звузилось, та віримо, що вони оновляться  у новій силі та величі.

Гряде Різдво Христове, за висловом Івана Франка «найпоетичніше свято у слов’ян, ба й в усіх народів християнських». Ми знову колядуємо. І в трепетних спогадах бринить мамина коляда – молитовна, свята, незабутня.