Фільм «Міст в Терабітію»

№ 1 (130), січень 2011 _ спільнота
Друк
Всі люди на землі з радістю згадують своє дитинство, коли з легкістю могли уявляти собі найдивовижніші речі. Головні герої фільму «Міст в Терабітію», десятирічні однокласники, хлопчик Джессі Ааронз (Джошуа Хатчерсон, на фото) та дівчинка Леслі Бурке (Анна Софія Робб, на фото), власне, і є такими, що з головою поринули у світ власних фантазій. Втікаючи від сірих буднів дорослого життя, де стільки зла, штучності та брехні, вони створюють свою, казкову країну із назвою Терабітія.
А все почалося з того, що якось після шкільних занять діти забрели до лісу, де знайшли  прив’язану до дерева стару мотузку, яка звисала над потічком. З її допомогою вони дісталися іншого берега, який і стали вважати своїм королівством. Тут на них чекають фантастичні пригоди: боротьба із силами зла, зустріч із справжнім гігантським тролем, тощо. Цей уявний світ так споріднив школярів, що вони вже більше не могли бути одне без одного. Та ось у світ прекрасної казки вривається нещастя. Дівчинка іде до лісу одна; канат, за допомогою якого вони переправлялись на ту сторону річки, обривається і вона гине. Що робити, як жити далі і чи жити взагалі? Ось питання, які задає собі хлопчина у відчаї, однак вирішує не здаватися, даруючи світ казки своїй молодшій сестричці Мей Белл.

 

Дискусія

О. Тарас Р.:
Стрічку, яку ми щойно переглянули, я б, без сумніву, позначив особливим титулом: «Лише для дорослих!». Здивувалися? Так, зазвичай цей ярлик чомусь чіпляють до кіновитворів якогось розпусного характеру, мовляв, дітям це не можна переглядати – ще замалі, а, значить, воно призначене для повнолітніх, яких оголеними тілами особливо не приголомшиш. У нашому випадку все навпаки: здивувати малюків Терабітією просто неможливо, чого не скажеш про дорослих, котрі, втратили здатність безкорисливо мріяти, уявляти, до безтями бігти назустріч вітру… Тому цей фільм саме для них. Що скажете?

Наталя Л.:
Особисто мені цей фільм не надто сподобався, оскільки він мимоволі наштовхує на такий висновок: якщо батьки не можуть приділити власним чадам належної уваги, вони залишаються один на один зі своєю розбурханою уявою, творять візуальних химер, а це, згодіться, починає межувати із таким явищем, як шизофренія.

Іван Г.:
Можливо, зі сторони все так і виглядало, однак коли задаєшся питанням, а якими стали б головні герої, якби не віднайшли цієї країни, стає геть невтішно – вони просто перетворились би на таких, як усі, сидячи перед екранами телевізора з пультом в руках. Тому інакше, як єдино здоровою альтернативою, це не назвеш!

Надія Г.:
Погоджуюсь з Іваном на всі сто! Хто з присутніх бачив колись дітей з психічними розладами? Вони виглядають точно не так, як наші герої! У хлопчика та дівчинки немає нічого спільного із шизофренією!!!

Хтось із присутніх:
Надійко, а ти часто в побуті бачиш тролів і втікаєш від них? (всі голосно сміються)

Наталя М. (шкільний психолог):
Насправді жодного відхилу від норми тут нема. Діти здатні власний світ уяви трактувати як реальність і переносити його у сьогодення. Згадайте себе у цьому ж віці! Переконати ровесника, що ти бачив вранці НЛО чи поздоровкався на вихідних з американським президентом, було не так вже і важко…

Таня Я.:
Як на мене, то цей фільм має за мету виразно показати, настільки життя дорослих різко контрастує з життям дітей, ось і все…

О. Тарас Р.:
Отож, мовою буденності, давайте спробуємо підсумувати: діти з Терабітії були нормальними чи ненормальними?

Іван Г.:
Ясна річ, що вони були ненормальними! Але так можна висловлюватись лише у тому разі, коли ми для себе чітко уточнимо, що мається на увазі під поняттями «нормальний-ненормальний». Норма для світу – це те, чим живе більшість зі своїми штампами і стереотипами. Це якась форма, у яку всі масово бажають влитися. Хто робить хоч найменші спроби вирізнитися, вилазячи поза ці рамки, очевидно, наражатиме себе на небезпеку несприйняття. Тому сьогодні і про справжнього християнина мало де можна почути, що він – нормальний.

О. Тарас Р.:
Завдання кожної людини, власне, і полягає в тому, щоб вирватись із тієї матриці світського (читай, гріховного) бачення норми. Святі Отці говорять, що нормою є зовсім не те, ким ти є зараз, а те, ким ще можеш стати! А кожен повинен прагнути до одного – стати святим. Верхньою планкою нашого внутрішнього зростання завжди був, є і буде Господь, адже ми створені на Його образ і подобу. І хто, як не Він, є тим Фантазером з великої букви? Хто ж іще міг би так викласти гармонійно Всесвіт, нарисувати на небозводі дивними «черпачками» сузір’я Великої та Малої ведмедиці, влаштувати усі фізичні закони? Напевно, творячи людину, Всевишній мріяв і про те, що й ми власними витворами уяви будемо доповнювати світ красою та добром. Однак людина вибрала гріх, а потім цей хворобливий стан назвала дорослістю. Тож нехай благий Господь допоможе нам звільнитись від цього полону «норми» та знову стати вільними і творчими дітьми уже не Терабітії, а Царства Небесного!