SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

Владика Ярослав привітав учасників науково-практичної конференції "Шоста академічна школа з педіатрії" [фото]

04 березня 2020
4 березня у м. Трускавець розпочалась міжнародна науково-практична конференція «Шоста академічна школа з педіатрії», яка завершиться 6 березня. Організатором заходу є Міністерство охорони здоров’я України, Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, Асоціація педіатрів України та м. Києва разом з Міжнародною асоціацією медицини (ГО МАМ), в рамках реалізації Національної стратегії МОЗ України щодо безперервного професійного розвитку лікарів. Детальніше...

Слово на відкритті науково-практичної конференції «Шоста Академічна школа з педіатрії»

04 березня 2020
Дорогі медичні працівники, учасники конференції, гості! Слава Ісусу Христу! У ці дні першого тижня Великого посту дозвольте мені привітати усіх вас на теренах Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ – славному місті Трускавці. Це напевне знаково (адже у Бога нема нічого випадкового), що у цей особливий період, духовного паломництва до Пасхи, Ви зібралися, щоб обговорити питання тілесного здоров’я людини. Оскільки лікування людських душ було і залишається однією з основних місій Христової Церкви, то як священнослужитель, я вдячний організаторам конференції за простір для Бога у вашій зустрічі. У Священному писанні читаємо такі слова: «Сину, в недузі твоїй не побивайся, лиш молись до Господа, і він тебе оздоровить. Провину відкинь, свої руки випростай, від усякого гріха очисти своє серце. А й лікаря примісти, бо й він Господом створений: хай тебе не полишає, бо й його ти потребуєш; стається не раз, що одужання в їхніх руках перебуває. Та й їм слід так само до Господа молитись, щоб ними він зволив подати полегшу і принести одужання для рятунку життя» (Сир.37,9-14). Медицина в усі часи була пов'язана з релігією, а релігія з лікуванням. І це не випадково, оскільки і релігія, і медицина стоять біля витоків життя і смерті людини. Медицина приділяє увагу тілу людини в його хворобливому стані. З нею також тісно пов’язане піклування про попередження хвороб. Сьогодні професійна і наукова спеціалізація в медицині значно зросла, але в той же час, незважаючи на всі наукові досягнення, справжній фахівець розуміє власну обмеженість і неостаточність власних зусиль та знань. Ми щораз більше усвідомлюємо те, про що говорить Святе Письмо і Святі Отці Церкви: людина - не просто біологічний механізм, який покликані «ремонтувати» лікарі, замінюючи або виправляючи окремі «деталі і вузли». Людина не обмежується лише тілом, а має й безсмертного духа та душу. Все частіше причини багатьох хвороб людини фахівці намагаються виявити в сфері свідомості і волі, тобто в тому, що становить її глибші основи. В нинішньому технологічному світі людина вимагає ставлення до себе саме як до взаємопов'язаного і єдиного цілого, в якому фізичні, психічні та духовні начала неможливо розглядати як ізольовані сфери життєдіяльності. Тому і лікування людини не може обмежуватися лише тілом. Таким чином, молитва про оздоровлення не суперечить медичній опіці а навпаки допомагає. Водночас, маємо пам’ятати, що навіть коли зусилля лікарів безсилі і людина здавалося б приречена на смерть, завжди є надія на Боже зцілення. І, переконаний, багато з вас тут присутніх знаєте багато випадків чудесного зцілення. Але навіть, якщо видимого оздоровлення не стається, маємо пам’ятати, що найвищою цінністю все таки залишається дух людини і її вічне життя. Християнське розуміння людини виходить з Божественного задуму про неї: людина були покликана до вічного життя в гармонії з Небесним Отцем, до гармонії між фізичним і духовним світами, до гармонії з собі подібними. Навіть в невиліковній хворобі людина має нагоду отримати шанс на спасіння і блаженне життя у Господі. Тому прошу Вас, дорогі лікарі, пам’ятати про це і, роблячи все від Вас залежне для лікування людини, якщо бачите, що Ваших зусиль недостатньо – уповайте на Господа. Церква осмислює терпеливо переносиме страждання як шлях духовного зцілення. Але це не означає, що вона заперечує лікування! Навпаки, спираючись на численні біблійні описи випадків зцілення, Церква не схвалює відмову від лікування і зневагу медичною допомогою. Вона лише нагадує про те, що коріння хворіб, першопричини захворювань - завжди слід шукати глибше від їх фізіологічних проявів. Церква також нагадує, що християнин покликаний не тільки до особистого спасіння, але і до служіння світу і ближньому, яке вимагає сил і, зрозуміло, здоров'я. Можна назвати чимало прикладів, коли багато лікарів, теоретиків і практиків, поєднювали і продовжують поєднювати в собі глибоку християнську віру і медичну діяльність. Серед лікарів знаємо чимало святих - тут можна згадати хоча б Євангелиста Луку, лікаря за професією; цілителів Пантелеймона, Косму і Дам’яна, Агапіта Печерського та інших. Тому бажаю успіхів, дорогі лікарі, у вашому важливому служінні на благо ваших пацієнтів. Бажаю вам бути не просто добрими фаховими спеціалістами медичної справи, а й носіями християнської духовності. Вам, педіатрам, напевне по-особливому важко буває якось пояснити собі дитячі страждання, адже, як кажуть, терпіння невинного – хрест, на якому розпинається людський розум. Тому бажаю Вам просвічення Божим розумінням у трудні моменти вашого служіння. Віруючий лікар, якщо він не тільки хороший фахівець, але і добрий християнин, не просто полегшує страждання і докладає зусиль для того, щоб перемогти хворобу. Його ставлення до хворого є більш глибоким і всеосяжним, бо він бачить перспективу життя, не підвладного фізичній смерті. Нехай ваша робота, дорогі лікарі, а радше служіння, у сфері педіатрії освятиться гарячою молитвою, присвятиться Богові та принесе щастя у земному та нетлінний скарб у небесному вимірах!  Нехай ця спільна міжнародна науково-практична конференція буде для всіх вас можливістю зібратися разом та обговорити найбільш актуальні проблеми сучасної педіатрії та напрями її майбутнього розвитку в Україні, щоб діти в нашій країні росли здоровими та щасливими, щоб система охорони здоров’я дитячого населення відповідала сучасним світовим стандартам, а вітчизняна педіатрична наука розвивалася на гідному світовому рівні. Бажаю всім учасникам конференції плідної співпраці, цікавих зустрічей, ефективного обміну думками та практичним досвідом. Дбаючи за наших дітей, ми разом зміцнюємо основи нашої держави і державності. Ще раз дякую вам за вашу відданість справі майбутнього покоління громадян України, а отже, творенню нашого спільного майбутнього та прикликаю на вас Боже благословення Всемогутнього Бога Отця, і Сина, і Святого Духа, нехай перебуває з вами завжди, нині і повсякчас і навіки віків. Амінь. 4 березня 2020 року Божого,м. Трускавець Детальніше...

Владика Ярослав: Глибинне значення посту — смиритися перед Богом, щоб увійти більш глибші відносини з Ним, прийняти Його прощення, Його благодать

02 березня 2020
1 березня, у Сиропусну неділю, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь у Неділю Сиропусну

02 березня 2020
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Впродовж попередніх чотирьох тижнів Церква приготовляла нас до Великого Посту. Для всіх християн ця пора має стати черговою нагодою до справжнього духовного обновлення і навернення. Сьогоднішньою Сиропусною неділею ми вступаємо в благодатний час Великого Посту. Нинішнє євангельське читання безпосередньо впроваджує нас у Великий піст, подаючи критерії посту, який подобається Господеві: прощення, щирість, милостиня, що є скарбом на небі. Ісус закликає, щоб піст був звернений тільки до Бога і ніякими зовнішніми ознаками не виявляти його перед іншими. Глибинне значення посту – смиритися перед Богом, щоб увійти більш глибші відносини з ним, прийняти Його прощення, Його благодать. Своє навчання про піст Ісус подає як сповнення Закону і пророків. У біблійному розумінні піст насамперед є виявом навернення до Бога та послуху Його волі. Тоді зрозумілою стає критика посту пророками, позаяк він часто ставав формальним (відмова від їжі), та їх заклик до правдивого посту, який полягає у праведних вчинках та братній любові (Іс 58, 1-12; Зах 7, 5-10). Вслухаймося в ці слова пророка Ісаї: «Таж ви в день посту виконуєте ваші справи, гнобите всіх робітників ваших. Ви постите на те, щоб правуватися та сваритись і немилосердно бити кулаком. Не так ви нині постите, щоб голос ваш було чути на небі. Хіба такий піст мені довподоби, день, коли хтось умертвлює себе? - Схиляти голову, немов тростина, вереття і попіл під себе підстелювати, - чи це назвеш ти постом та днем, Господеві вгодним? Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв'язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись. Тоді візвеш, і Господь відповість, ти крикнеш, і він скаже: - Ось я! Коли ти викинеш із-посеред себе утиск, перестанеш погрожувати пальцем і безбожно говорити, коли голодному ти віддаси хліб твій, наситиш пригніченого душу, тоді засяє твоє світло в пітьмі, тьма твоя буде, немов південь» (Іс 58,3-10)». Цей уривок з Книги пророка Ісаї, хоча і написаний кількасот років перед Христом, ніби пояснює Його слова. В сьогоднішньому Євангелії Христос вказує на ознаки угодного Богові посту: він поєднаний з молитвою і знаходить своє автентичне вираження у милостині, допомозі бідним. Піст, як і молитва та милостиня – це підвалини, на яких основуються наші відносини з Богом та ближніми. Ісус наголошує, щоб їх практикування було щире, без лицемірства, щоб не знецінити посту так, як це роблять книжники і фарисеї. Христос навчає, що найперше з чим має провадити боротьбу його учень – це з лицемірством, щоб не фальшивити у своїх відносинах з Богом, які він переживає у глибині серця. Піст повинен стати наверненням та наближенням до Бога, а не приводом до слави від людей. Саме тому піст і інші добрі вчинки мають бути не на показ, щоб вони не стали каменем спотикання. Не розголошувати – це справжня риса доброго вчинку. Бо вчинок справді добрий лише тоді, коли виходить з любові до Бога, а не до власної слави. Також і піст має виходити з любові до Бога, інакше він не принесе користі, але, навпаки, шкоду.  Вчора у літургійних текстах Вечірні і Утрені ми згадували про Райський сад, який людина втратила через упадок Адама і Єви. Зі Святого Письма знаємо, що людина була створена для життя в раю, аби бути щасливою, щоб бачити Бога і спілкуватися з Ним. Книга Буття розповідає, що наші прародичі згрішили, бо не послухались Господа і спожили заборонений плід. Цей біблійний епізод традиція пояснює так: Адам і Єва згрішили, бо не постили. Таким чином їх гріх непощення позбавив людину райського життя і тому наше існування на землі зробилось вигнанням. Як і Адам і Єва, сучасна людина часто зосереджує свою увагу не на Бозі і Його заповідях, а на матеріальному «плоді», який вабить погляд. Матеріальні засоби, на яких зосереджується надмірна увага, починають відігравати в очах людини надзвичайну роль. Це приводить до хибного висновку: чим більше їх маю, тим більше захищеним є моє життя. Тоді починається гоніння за їх нагромадженням. Ще у Старому Завіті Господь перестерігає людину перед захланністю, коли після виходу з Єгипту, хоч і дарує ізраїльтянам манну, по-суті рятуючи їх, але ця манна є поживою для них лише певний період доби, потім псується, а тому нема сенсу її нагромаджувати (Вих 16, 14-21). На жаль, часто ми забуваємо, що матеріальні речі є дарами від Бога. Ось чому у Євангелії читаємо, що слід шукати «скарб правдивий», до якого не зможуть дістатися ні міль, ні хробаки, ані злодії. Цей скарб – той, що не нагромаджується для себе, але дається потребуючому, бо «хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, і він йому відплатить за його добродійства» (Прип 19, 17). У Книзі Сираха читаємо: «Милостиню замкни у себе в коморах – вона тебе вирятує від усякого нещастя» (Сир 29, 11-12). І апостол Павло навчав: «Більше щастя – давати, ніж брати» (Ді 20, 35). Прихід Христа, Спасителя світу, на землю відкриває знову двері до раю кожному, хто йде за Ним. А Церква, показує нам красу Царства Божого, заохочує всіх нас іти цією прощею до небесної Батьківщини. Ця дорога це перш за все дорога щирого покаяння і очищення. Без покаяння немає очищення, а без очищення немає спасіння. Покаянням виправдався митар, через покаяння прощено грішницю, покаяння відкрило розсудливому розбійнику райські двері, покаяння апостола Петра повернуло йому апостольську гідність. Сьогоднішню неділю також називають Неділею прощення. Про те, наскільки важливою є ця чеснота, ми дізнаємося навіть з молитви, якої нас навчив Господь – «Отче наш» (Мт 6, 9-13). «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», - молимося щодня, навіть кілька разів на день. Христос наголошує на прощенні, щоб наголосити на щирості слів, якими звертається людина у молитві до Бога-Отця. Прощати гріхи ближнім — це закон Євангелія, це веління Самого Господа. "Якщо ви, — говорить святе Євангеліє, — прощатимете людям їх провини, то і вам простить Отець ваш Небесний, а якщо не прощатимете людям провин їх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших" (Мт.6,14-15). Тільки у взаємному смиренні, взаєморозумінні і всепрощенні можливо для людини знайти душевний мир і вступити на шлях покаяння, наближаючись до Бога. Важко є прощати, але можливо, ще важче – просити прощення. Наш страх перед впокоренням, але ще більше наша гордість противляться тому, щоб просити прощення. Все ж фразу «Прощаю і прошу прощення» не можна розділити! Якщо не простимо ближньому, тоді ми нездатні визнати Бога як Отця (Лк 15, 25-32) і прийняти від Нього прощення своїх гріхів. Якщо не простимо, тоді не маємо досвіду, що таке прощення, а отже не знаємо що просимо у Господній молитві. Також наш, навіть найстрогіший, піст не буде вгодним Богові, якщо не примиримося з ближніми. Важливо пам’ятати, що правдивому покаянню передує одна необхідна умова — прощення образ і примирення. «Прости і зазнаєш миру», – сказав святий папа Іван Павло ІІ в одному зі своїх послань і звернувся до всіх людей доброї волі з закликом, щоб намагалися осягнути мир на дорозі прощення. Він каже: «Цілком здаю собі справу з того, що прощення може здаватися суперечним з людською логікою, однак прощення черпає своє натхнення з логіки любові, тієї любові, якою Бог обдарував кожну людину, кожну націю та кожен народ, цілий людський рід». Бог нам завжди готовий простити наші безчисленні провини, тому й сподівається від нас, що й ми будемо охоче прощати нашим ближнім. Дорогі в Христі! Вступаючи в період Великого посту, спробуймо стати терпеливими один для одного. Чим ближче ми підходимо до Царства Небесного, тим більше наближаємося до живого Бога і один до одного. Ворожнечу між нами породжує гріх, з яким необхідно боротися. Як часто на шляху всепрощення зустрічається багато перешкод. Головна з них — наша самолюбність і гордість. Тому, усвідомивши це, відкиньмо зі свого серця усілякі образи і від душі пробачмо наших ближніх і тоді справді зможемо гідно прийняти Боже прощення у Святій тайні Сповіді. Стараймося, дорогі брати та сестри, у ці спасительні дні Великого посту, намащувати наші голови згідно сьогоднішнього Євангелія, пахучими маслами правдивої побожності, любові до ближнього, доброчинності до потребуючих. Вмиваймо обличчя наших душ від злих помислів та лукавого діла і від нечистоти, яка затемнює душі наші. Здержуймося не тільки від м’ясних страв, але й від гріхів. Тоді, напевне, наш піст буде прийнятний і Богові милий. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 1 березня 2020 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Духовенство і вірні Самбірсько-Дрогобицької єпархії помолились на могилі владики Юліяна Вороновського [фото]

29 лютого 2020
28 лютого духовенство і вірні Самбірсько-Дрогобицької єпархії прибули до Унівської Свято-Успенської лаври, щоб пом’янути свого першого єпарха — владику Юліяна (Вороновського), який відійшов до вічності 7 років тому. У головному монастирському храмі владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні владики Григорія, єпископа-помічника, ієромонаха Аліпія Федуна та близько 80 священиків із Самбірсько-Дрогобицької єпархії відслужив Чин парастасу. Детальніше...

Викладачі й студенти вишів Дрогобича з молитви розпочали ІІ-й семестр [фото]

28 лютого 2020
27 лютого у Катедральному соборі Пресвятої Трійці відбулася спільна Літургія з нагоди початку другого семестру навчального року для викладачів та студентів навчальних закладів міста Дрогобич. Свята Літургія пройшла у супроводі народної хорової капели «Гаудеамус» під керівництвом директора інституту музичного мистецтва професора Степана Дацюка. Детальніше...

Владика Ярослав: Сенсом і мотивом нашого життя є любов

23 лютого 2020
23 лютого владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь у М’ясопусну неділю

23 лютого 2020
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Неділя за неділею Свята Церква приготовляє нас до спасенного і благодатного часу Великого посту. На прикладі притчі про митаря та фарисея ми вже почули про велике значення покори в нашому житті; дізналися також про безмежну любов Небесного Отця до грішника в особі блудного сина, котрий шукає Божого прощення та милосердя. Сьогодні також Євангельська благовість, котра є книгою життя для християн, відкриває перед нами важливі правди для нашого духовного життя. Перед благодатним періодом Великого посту – важливою нагодою для самооцінки та духовного очищення – сьогоднішня неділя своїм євангельським читанням та богослужбовими текстами передовсім нагадує нам, що прийде день, коли всі ми постанемо перед обличчям Живого Бога, Який у своїй славі прийде судити живих і померлих. Ось чому М’ясопусна неділя ще має назву Неділі про Страшний суд. Однак у сьогоднішньому Євангелії такого вислову не зустрічаємо, а радше чуємо розповідь про прихід Сина Чоловічого у славі. Його перший прихід був в убогості, а другий буде у славі. Ісус тут постає як могутній Суддя, Цар і Володар, якого супроводжують ангели небесні та на голос Якого постають усі народи в усіх поколіннях. Крім євангельського читання, темі суду присвячені стихири сьогоднішніх богослужінь Вечірні та Утрені. Сцена Страшного суду не є притчею, хоч має багато образів схожих до тих, що у притчах. «Як же прийде Син Чоловічий у своїй славі…» (Мт.25,31) - тут не йдеться про уявні персонажі, як у притчах, – це буде реально. Йдеться про те, що настане при кінці часів, після того як Євангеліє буде проповідуватися всім народам. Ісус говорить про себе як про Сина Чоловічого, але вже не як про того, хто буде страждати, а як про того, хто прийде у славі. Тоді Христос постане як Цар і Суддя. Після всього цього опису зазначається, що перед ним будуть зібрані всі народи. Це заповідали пророки, що Бог вкінці збере всі народи: «Я знаю їхні діла й думки їхні. Я прийду, щоб зібрати всі народи та язики, і вони прийдуть та узріють мою славу» (пор. Іс 66, 18). Часто люди говорять, що не знають, як любити Бога, як Йому вірно служити? Відповідь проста – через ближнього. Апостол Йоан виразно стверджує, що якщо хтось говорить, що любить Бога, а ненавидить свого брата, то цей неправдомовець (пор. І Йо.4,20).Бог не вимагає від нас чогось, що є понад наші сили та можливості. Нема потреби витрачати величезні кошти, потрібно лишень бути відкритим на просту поміч людям у їх щоденних справах. Сьогоднішня благовість найкраще показує правдивий шлях навіть найпростішим людям до слави. З сьогоднішнього євангельського читання дізнаємося, що настане час, який ми часто називаємо Страшним судом, проте найперше це буде час справжнього торжества правди та світла. Християни покликані очікувати зустріч із Богом не із панічним почуттям страху, а жити правдивою вірою, приправленою ревною та діяльною любов’ю, сповнюючись надією на Боже милосердя та доброту. Бог не є тим, хто підстерігає нас, щоби тільки осудити за злі вчинки. Ми станемо перед Богом, Який є сама Краса, Добро та Світло і тільки тоді зрозуміємо наскільки ми нівечили Його образ в нашій душі. Перед світлом тієї Безмежної любові ми зрозуміємо наскільки ми мало любили. І це може бути гіркий самоосуд та оплакування втраченого. В день суду і слави промине час віри, тому що віра – це впевненість в речах невидимих, а в цей день ми будемо споглядати блиск Божої слави, бачити Його, як ніколи перед тим. Час надії також пройде, адже тоді все сповниться, це буде справді восьмий день – останній день становлення і перший день вічності. І на цьому порозі ми будемо стояти. Тому сьогоднішнє Євангеліє спонукує всіх нас задати собі запитання: з чим ми постанемо на цьому порозі вічності? Яким буде плід всього життя як кожного із нас окремо, так і всіх нас у спільності. Не як маси розгублених осіб, але як містичного Тіла Христового, що об’єднує тих, які хрещені в Його ім’я та покликані Святим Духом бути єдинородними та вірними синами Божими. І тоді, коли віра та надія пройдуть єдине, що залишиться це любов. Тому сьогоднішня притча говорить не стільки про жах та страх, котрі наповнюватимуть наші серця, як про іспитування кожного, наскільки впродовж нашого земного життя ми усвідомлювали, що сенсом і мотивом нашого життя є любов. Страх походить не від Бога, а від браку нашої любові, від усвідомлення того, що у своєму житті ми не чинимо достатньо діл милосердя, а тому ризикуємо у день славного приходу нашого Господа опинитися по-лівиці та почути: «Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене» (Мт.25,41-43) Це буде суд не за кількістю накопичених нами багатств та слави, навіть не за здобутими знаннями та авторитеті, але за нашим ставленням до іншого, до ближнього. Весь зміст нашої життєдіяльності є у тому, щоби любити діяльно - не сентиментально, не тільки почуттями, але ділами. Любити так, як сказав Христос: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів.15,13). У сьогоднішній благовісті Господь запитав тільки про одне: Чи ви були людяними на землі? Коли перед вами стояв пригноблений горем ближній – чи старалися утішити його? Коли був хтось голодний чи спраглий, переживав якусь неміч чи чувся самотньо – чи ви спішили радо на допомогу? По-суті, Христос звертає нашу увагу на те, чи ми справді вміємо бути людьми? Чи здатні ми проявити співчуття, співстраждання та солідарність. Чи ми є братами і сестрами для тих, хто перебуває поряд з нами? Якщо так, то нове життя проявиться в нас. Але якщо ми не виявимося навіть людяними, то як можемо очікувати, що при завершенні нашого земного життя станемо учасниками Божої природи (пор. ІІ Пт.1,4)? Важливо також зауважити, що наша любов, милосердя та прощення не мають бути основані на почутті обов’язку, а тим більше на якомусь розрахунку. Адже ті, що у сьогоднішній благовісті виявилися оправданими, чинили діла милосердя дуже вільно і природньо. Це, можна сказати, був щоденний стиль та настанова їхнього життя. Вони навіть не здогадувалися, що кожен вияв їхнього милосердя і любові до ближнього – це відношення до самого Христа: «Все, що ви зробили одному з моїх братів найменших, ви мені зробили» (Мт.25,40), - каже Христос. Для того, щоб наша любов була такою природною та інстинктивною реакцією люблячого серця, мусимо навчитися її від Христа. Коли ми будемо, немов діаманти, взоруватися на правдиве Боже світло, то це світло може наповнити нас, і ми відображатимемо його для всіх у взаємній любові та милосерді. Пам’ятаймо також і слова перестороги Христа про те, що якщо око наше темне, то й все довкруги – темнота. Тому і якщо серце наше сліпе, глухе і байдуже, -  то все довкола нас завмерле, все застигло мовчанкою смерті. Без правдивого світла Христового ми знаходимося в темряві пустоти та самотності. Час Великого Посту, в який вже незабаром ми вступимо, є доброю нагодою для нашого очищення. Церква подає нам сьогоднішню науку Ісуса Христа про добрі діла для ближніх за тиждень до Великого посту, щоб наш піст не зводився лише до добрих бажань, слів і постанов, а виражався у конкретних вчинках, які виявляють нашу віру, любов до Бога і ближніх. Ісус буде судити не наші наміри, знання, а вчинки, які випливають з любові. «Та хто-небудь скаже: Ти маєш віру, а я маю діла. Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру… Ви бачите, що чоловік оправдується ділами, не тільки вірою… Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва», - каже апостол Яків (Як. 2,18,24,26). А святий Іван Золотоустий звертає увагу на те, що Ісус Христос не ставить питання, щоб звільнити ув’язненого чи оздоровити недужого, але кладе легке завдання — відвідати тих, хто в потребі (пор. Бесіда 79 на Матея). Потребуючі люди, яким ми покликані допомогти, послужити, не є перешкодою для нашого щастя, вони є даром для нашого спасіння. Адже те, що чинимо іншій людині – чинимо самому Христові (пор. Мт.25,40). Дорогі в Христі! У глибині свого серця поставмо собі запитання: як ми поступаємо по відношенню до наших ближніх. Нехай слова, які сьогодні промовляє до нас Господь, зворушать наше серце, дарують нам благодать впізнавати Його у потребуючих, ділами свідчити про нашу любов до Бога, чинячи добро ближнім. Нехай Господь, по невимовному своєму чоловіколюб’ю  сподобить нас почути бажаний Його голос та причислить до тих, що стоять по Його правиці. Амінь. + Ярослав 23 лютого 2020 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Звернення до духовенства щодо вшанування Героїв Небесної Сотні

19 лютого 2020
Парохам, адміністраторам парафій Ректорам і настоятелям храмів Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ Слава Ісусу Христу! Всесвітліші, всечесніші та преподобні Отці! 20 лютого український народ вшановує пам’ять Героїв Небесної Сотні, які поклали своє життя у нерівній боротьбі під час подій Революції гідності 2013-2014 рр. Свідомі громадяни висунули похвальну ініціативу, щоб на згадку про цю одну із найтрагічніших і одночасно найбільш знакових сторінок нашої недавньої історії здійснити у наших храмах сумний передзвін церковних дзвонів. Тому благословляю нашим парафіяльним громадам 20 лютого 2020 р.Б. молитовно вшанувати пам’ять невинноубієнних Героїв Небесної Сотні, а також о 19.00 подзвонити у церковні дзвони. Сподіваюсь, що такі ініціативи нагадуватимуть українцям не занедбувати героїчного подвигу своїх попередників, який виявився у звитяжній самопожертві при відстоюванні людської гідності та християнських цінностей. владика Ярослав (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький 19 лютого 2020 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Милосердний Батько — це образ безмежної доброти та глибини любові всепрощаючого Бога

16 лютого 2020
16 лютого владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 7 з 99

banner

Про музей
д-р Роман СМИК,
співзасновник музею:

Павло Пундій, Лука Костелина. Життєвий шлях Романа Смика
Марія Климчак. Світлій пам'яті Доктора Романа Смика


З ЖИТТЯ МУЗЕЮ

Виставки, які відбулися в музеї
Раритети музею
Гості музею
Відгуки гостей
Фотогалерея музею
Фільм "Єпархіальний музей"

КОНТАКТИ

Директор музею:
Тарас Шафран,
учитель історії та українознавства
Моб.: 097-661-40-47
shafran.ts@gmail.com
Skype: muzzey4

Адреса:
Львівська  обл.,
м. Трускавець,
вул. С. Бандери, 19.

Тел.: (03247) 6-85-91

Час роботи музею:
10:00-18:00
Вихідні: Субота, Неділя
Вартість квитків: пожертва

^ Догори