На «Ноєвому ковчезі» у Самборі відбулась богословська дискусія на тему «Кара Божа»

17 листопада 2015
Друк
Недільний вечір пізньої осені… На календарі 15 листопада, годинник показує 17. 00… Листя на деревах міських скверів вже майже опало, кудись раптово поділось і тепло… Але це зовсім не причина сидіти вдома, якщо ти мешканець міста Самбора! Це чудове «майже гасло» знають чи не всі парафіяни лікарняного храму святого великомученика Пантелеймона та палкі відвідувачі капеланського центру «Ноїв Ковчег». Тема для чергової бесіди-дискусії, яку ще вранці, після Літургії, анонсував духівник та медичний капелан, отець Тарас Рисей, мала таки дуже пікантну окрасу – «Кара Божа», а тому і не дивно, що у мансардній частині церковці – просторому актовому залі – зібралось чимало любителів богословських розважань (як зовсім юних, так і старшого віку людей).

Щоб зробити вечір більш насиченим, отець Тарас вдався до змісту однієї простенької публікації, яку віднайшов на католицькому суспільно-релігійному сайті «CREDO» з назвою «Найвідоміші випадки… висміювання Бога». На великому екрані телевізора почали з’являтися фотографії дуже відомих світових персон, а тоді зачитувалося негативне (чи явно нахабне) ставлення до релігії цих осіб, та те, як після цього трагічно завершувалося їхнє земне буття. Так Мерлін Монро, на пропозицію протестантського проповідника Біллі Ґрема, послухати Добру Новину, зухвало заявила: «Мені не потрібен твій Ісус!» За тиждень часу її мертве тіло знайшли у власних апартаментах. Щось подібне очікувало і Джона Леннона, який наважився сказати, що його гурт «Бітлз» є відомішим за Ісуса Христа, а саме християнство скоро мусить закінчитися. Невдовзі його вбив якийсь психічнохворий колишній фанат, вистріливши шість разів, щоб здобути і собі величезну популярність. У цей список потрапив і головний конструктор сумнозвісного лайнера «Титанік» – Томас Ендрюс. Цей чоловік насмілився висловитися про безпеку корабля у наступний спосіб: «Тепер навіть Бог не зможе його потопити». Знаємо чим завершилося і його життя. Ендрюс став одним із тих нещасних 1517 пасажирів, які потонули у холодних водах Атлантики.

Після того, як отець Тарас прочитав ще кілька аналогічних  випадків, поданих у вищезгаданій статті, він запитав, чи серед присутніх у залі є особи, які могли би поділитися подібними історіями із власного життя. Старші парафіяни, відразу навперебій, почали згадувати ті сумні радянські часи, коли привселюдна наруга над православними святинями та атеїстична пропаганда відверто заохочувались комуністичною партією. Багато наших співвітчизників спокушалися дешевими обіцянками земного раю, а тому радо приставали до лав осквернителів Церкви: зривали із храмів хрести, топтали чоботами і палили ікони, розповсюджували брудні антихристиянські агітки, переслідували та видавали органам червоної влади вірних Божих дітей… Що було з ними і їхніми родичами опісля – страшно і казати. У найближчому майбутньому вони ставали або ж інвалідами, або ж втрачали життя у найжахливіших обставинах. Хтось із молодих також пригадав і те, як печально закінчилось життя пресвітера Арія, котрий насмілився заперечити божественність природи Ісуса Христа…

У третій частині недільної «ковчезянської» богословської зустрічі, духівник капеланського центру поставив провокуюче запитання: «Хто з присутніх може дати відповідь, що трапилося із цими всіма гордими богохульниками?» Відповідь не забарилась: «Божа кара спіткала їх!» Хтось вигукнув: «Бог ніколи не дасть себе осквернити! Він помстився їм!» Коли перша хвиля емоцій пригасла, отець Тарас поставив ще одне запитання: «Чи є в когось інша думка?» Руку підняв хлопчик з «Вівтарної дружини» Андрійко П. і сказав: «А що, коли то не Бог, а диявол зробив цим людям різноманітні пакості, щоб всі інші (і ми в тому числі) пізніше думали про Господа, як про жорстокого карателя, а не всепрощаючу любов!?» Його позицію підтримала і катехит собору Покрова Пресвятої Богородиці – пані Надія Г.: «Людина, коли грішить, то вже сама карає себе! Така була, є і буде духовна закономірність!» Також цікавий коментар стосовно цього залишив самбірський відомий фотограф та любитель богослов’я Ігор Т.: «Не правильно є говорити, що це – помста Бога. Людина просто привселюдно відреклась від Нього, от Він їй і не заважає жити самій. Можливо, якби не Божа благодать, яка огортає нас, то ми б і до 10-ти років не доживали через нещасні випадки».

Дальше слово знову взяв отець Тарас Рисей, який, посилаючись на Святих Отців, а також – статтю відомого професора-богослова А. Осіпова, представив православне бачення того, що більшістю прийнято вважати, як кару Божу. Згідно нього, покарання Всевишнього зовсім не означає переміни Його безмежної любові у гнів щодо того чи іншого грішника. Причиною всіх страждань людини є вільний вибір переступу закону Божого, що вносить порушення цілісності та гармонії, і ранить єство богоподібної істоти (що відбивається також на її тілі). Вже у самому слові «пристрасть» є закладене явище «страждання», «болю». Господь, у своїй незбагненній доброті, ще у Едемському саду попереджує про це людину, даючи їй заповідь не споживати забороненого плоду: «З дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бут. 2, 17). Коли ж Адам і Єва не послухали Його, то у скорому часі досвідчили те, що можна сміливо назвати карою – втратили блаженство Раю, зазнавши всі наслідки гріха (викривлене бачення Бога, тріщину подружніх відносин, працю в поті чола, болі в родах, неврожай землі, смерть…). Тим не менше, Бог, допоки людина ще жива, всякими методами допомагає людині самостійно визначитись у сторону добра. Господь не покидає грішника ніколи… Подібної позиції у своїх висновкуваннях притримувався і святий Іриней Ліонський: «Бог, властиво, не хоче карати грішників, а вони самі, відмовляючись від усіх дібр, карають себе» (Проти єресей, V, 27, 2). Блаженний  Августин Іппонійський, неначе, підхоплює цю думку: «Бог насправді не посилає жодного лиха на грішника, а робить усе, щоб спасти його. Людина сама заподіює собі біду. Отже, пекло не суперечить ідеї безмежної доброти Бога. Воно тільки доводить безмежну пошану Бога до волі людей, створених на Його подобу» (Пояснення Псалмів, 5,10).

Дуже промовистим є і слово преподобного Антонія Великого щодо антропоморфічного бачення справедливого Судді-Бога-Карателя: «Бог – добрий, безпристрасний та незмінний. Якщо хтось, визнаючи благословенним та правдивим те, що Бог не змінюється, – все ж не певний того, як Він, будучи таким, добрими радіє, від злих одвертається, на грішників гнівається (а коли вони каються – милує їх), то на це треба сказати, що Бог не радіє і не гнівається, бо радість і гнів – це пристрасті. Неправильно думати, що Божеству – добре або погано через людські вчинки. Бог добрий і творить тільки добро; шкодити ж – нікому не шкодить, перебуваючи завжди однаковим. А ми, коли добрі, то лучимося з Богом через подібність до Нього; коли ж злі, то віддаляємося од Бога через неподібність із Ним. Живучи чеснотливо, ми наближаємось до Бога, а стаючи злими, робимо Його своїм ворогом. Це не означає, що Господь має гнів на нас, але те – що наші гріхи не допускають Богові засяяти в нас, а, навпаки, лучать з демонами, нам на кару. Якщо потім молитвами і добрими ділами випросимо відпущення гріхів, то це не тому, що ми Бога ублажили і Його змінили, але тому, що за посередництвом таких діянь та нашого звернення до Бога ми зцілилися від зла, яке було в нас, і знову зазнали Божої доброти. Отож сказати: «Бог відвертається від злих», є те саме, що мовити: «Сонце ховається від тих, що позбавлені зору»».

Ще багато цікавих думок і позицій було представлено цього вечора, як отцем, так і учасниками бесіди. Окремими темами виплили бачення і розуміння Страшного Суду та вічних мук… Згадалися    У такому гарному спілкуванні, двохгодинний богословський вечір непомітно добіг до кінця… Отець подякував усім присутнім і провів завершальну молитву. Учасники бесіди поверталися додому в духовному піднесенні, ще довго розмовляючи про те, що чули і бачили…

ПРО КАПЕЛАНСЬКИЙ ЦЕНТР «НОЇВ КОВЧЕГ»:

Виник у м. Самборі, 2013 року Божого, коли надворі стояла серпнева спека – 8-го числа при лікарняному храмі св. великомученика Пантелеймона. З того часу і дотепер, християни місцевої околиці, котрі бажають глибше пірнути в океан богослов’я, недільними вечорами (о 18. 00 годині) зустрічаються разом зі своїм духівником – о. Тарасом Рисеєм, щоб спільно підняти ту чи іншу духовну актуальну тему на рівень бесіди та дискусії. Раді бачити всіх (а особливо молодих) людей, кому не байдуже, як і де проводити свій вільний час у недільну днину. От і все!

Теми: Самбірський деканат

Інші публікації за темою