Як виявилося, ця, на перший погляд дитяча історія, не така вже і древня (якщо її порівняти з не менш відомими «Колобком» чи «Курочкою Рябою»). Вперше, згідно досліджень провідних фольклористів, вона була записана в якомусь невеликому селі Архангельської губернії у 1863 році (на території Російської імперії), збирачем народної творчості та літературознавцем А. Н. Афанасьєвим. Також відомо, що ця казка стала природним відлунням події, яка мала надвелику вагу для простолюддя – скасування кріпацтва у 1861 році (в Галичині та Буковині кріпацтво було скасоване раніше – у 1848 році). Чоловік, який виходить у поле сіяти ріпку – це вільна людина, яка нарешті може втішатися працею власних рук. У нього вирує надія, що Бог подасть великий врожай, який збиратимуть колективно всі мешканці дому. І ось… Мрія стає реальністю… Плід такий великий, що годі витягти й утрьох… Треба підключати до роботи «менших братів»… Одним словом – ідилія посткріпацького періоду…
Однак, згідно слів доповідача о. Тараса Рисея, ця дитяча історія має право бути прокоментованою дещо по-інакшому… Якщо на неї глянути очима практикуючого християнина і включити богословське мислення, то ця проста казка може плавно перерости у притчу – перетворитись у своєрідну ікону духовної боротьби людини.
Ось кілька важливих тез, які були озвучені цього вечора для подальшого переосмислення:
1) Казка починається такими словами:
«Коли наступила тепла весна, все навкруги зазеленіло …».
Весна – це не лише пора року, а й особлива пора життя людини. У цей період юна особа може нагадувати неосідланого коня, який поривається бігти без оглядки в даль. Дорослі люблять його називати «переломним» або ж «перехідним» віком. Часто «весняний» етап людини (сповнений енергійним буянням) супроводжується тотальним непослухом щодо авторитету старших, сліпими бунтами, спробами пожити «за своїм дурним розумом» (як висловлювався у свій час М. Достоєвський). Саме у юні вуха таких осіб летять традиційні приказки знервованих старців: «Що посієш, те і пожнеш!» або ж «Як постелиш, так і виспишся!» І справді, у цей час молода людина поспіхом, не маючи ще великого досвіду життя, може накоїти чимало помилок – «нарубати дров». Хоча, все буває зовсім навпаки: правильно скерована енергія (з оглядкою на Христа) – здатна принести її власнику і неабияку користь. Тим не менше, тягнучи на собі наслідки падіння праотця Адама, людина є більше схильною до гріха, тому, аби не стати жертвою власної весни, їй потрібно пережити не одну велику духовну битву із чисельними стихіями-пристрастями (статевістю, емоційністю, амбітністю тощо)…
2) Далі читаємо:
«Дід взяв лопату і вийшов на поле…»
Це поле можна розглядати трояко.
- У першому порівнянні йтиметься про площину, на якій має відбутися вищезгадана духовна битва. Про неї гарно говорить Никодим Святогорець у своїй книзі «Невидима боротьба». «Воїнами, які ведуть бій (…), є всі християни; їх полководцем є Господь наш Ісус Христос, оточений і супроводжуваний тисяцькими і соцькими, тобто всіма чинами ангелів і святих; арена змагань, поле бою, місце, де проходить сама боротьба, - є наше власне серце і вся внутрішня людина; тривалість боротьби – все наше життя». Хто ж є людським ворогом на цім полі? Про це чітко говорить апостол Павло: «Нам бо треба боротись не проти тіла і крові, а проти начал, проти властей, проти правителей цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах» (Еф. 6, 12). Всі вони щоденно атакують християнина помислами, використовуючи генетичні слабкості людини, з метою підсадити на все нові та нові пристрасті аж до повного підчинення собі її тіла, душі та духа.
- У другому порівнянні ми теж говоримо про поле, маючи на увазі людське серце – духовний центр її єства. Однак, тут уже не розглядається воно, як поле бою, але як земля, призначена для сприймання посіву зерна. Господь говорить про сіяча, який виходить до своєї праці… Його зерно – це Слово Боже. Воно має проростати на підготовленому ґрунті, при добрих обставинах, скеровуючи людину до творення добра і плекання чеснот… Однак, Господь розповідає і про ворога… Він приходить вночі; його зерно – кукіль, тобто щось, що є противне Божому Слову. Воно теж здатне рости… приглушувати добрі посіви… Це – злі помисли, які людина приймає у серце з рук невидимого нечестивця. Вони теж ростуть при певних сприятливих обставинах, і спонукають свого носія слідувати до злодіянь – відкритих падінь. Завдання людини – бути пильним (чувати), аби не дозволити ворогові звершити задумане. Старець Єфрем Філофейський ось як про це висловлюється: «Поганий помисел спочатку є, немов мураха. Але, якщо її не задушити, то вона виросте і стане левом, який потрощить ребра». Архиєпископ Йоан Шаховський повторює думку багатьох Святих Отців: «Знищуй малу похіть!»
- У третьому порівнянні – поле є нічим іншим, як символом всього земного – грубої матерії, до якої може прив’язатись, на свою біду, молода (весняна) людина, забувши за основне екзистенційне апостольське гасло: «Наше... життя на небесах є…» (Фил. 3, 20). Чудово підмічає у цьому руслі православна дослідниця нашої казки Світлана Коппел-Ковтун: «Ріпа – це не лише солодкавий овоч… Ріпа – це ще й «голова» в переносному значенні цього слова. «Зараз як дам в ріпу», – попереджує Чебикін, персонаж романа «Географ глобус пропив» (А. Іванов, 2002 р.)». Що ж робить наш дідок? Він запихає власну голову у землю! Думає лише про дочасне…. Питає: «А що таке небесне? Хто його, коли бачив?» І робить висновок: «Ось – яхта олігарха, вілла, влада, грошові збереження…. Вони очевидні! Рай є, але він тут… Я теж так хочу!!! Будь-якою ціною!» Архиєпископ Йоан Шаховський говорить, що людина, яка своєю аморальністю ходить головою вниз, зазнає укусів невидимого змія вже не в п’яту, а у саму «ріпу».
3) Отож… читаємо далі, що зробив дід зі своєю «весною»?
Він «посадив зернятко ріпки. Росла ріпка, росла, а дід за нею доглядав…».
Старець Паїсій Святогорець (Езнепідіс) говорить своїм духовним чадам про лихі помисли так: «Ми мусимо бути уважними, щоб не приймати лукавих телеграм диявола. Приймаючи їх, ми оскверняємо «Храм Духа Святого», від нас віддаляється Благодать Божа». Що робить чоловік із казки? Радо приймає цю бандероль… У його руках знаходиться зерно ріпи, кимось дане зі сторони… Він його і встромляє до своєї землі – приймає до серця помисел диявола. Більше того, дідок легковажно плекає мисленний кукіль, спокійно дозволяючи йому зростати. Письменник Антуан Сент-Екзюпері у власній книзі «Маленький принц» з акцентованою тривогою застерігає: «Діти!... Стережіться баобабів!» (5 глава). Полем маленького принца є його ж крихітна планета. На її поверхню щоденно вітром заносяться насінини троянд і різних бур’янів. Зерна баобабів є найнебезпечнішими. Їхні паростки виглядають, як паростки троянд. І якщо ти проґавиш мить – вони виростуть великими. І буде вже неможливо зарадити лихові. Їхнє коріння просто розірве малу планету на куски… Здається, що наш дід спохватився занадто пізно… Прийшла осінь… Це теж пора життя людини… Старість…
4) І ось, добрівши до світлого старечого стану, бачачи перед собою наслідок життєвих упадків, дід розуміє, що пора позбутися нечестивого надбання – треба таки витягти той гіганський коренеплід із землі… Але йому не вдається… Цілий день мучиться самотужки, однак, бачить, що це йому не під силу. Часовий відрізок «день» може бути символом одного року. Дуже гарно, що головний герой казки таки пробує щось змінити. Це ознака здорової переміни мислення його ума – покаяння. Багато людей задовольняються приказкою: «Не тратьте, куме, сили – спускайтеся на дно!», або ж: «Пізно Іванові до школи…», чи: «Горбатого вже хіба-що могила справить». Тим не менше, ці «дорослі» слова є простими відмовками – ознакою банального небажання щось змінити у кращу сторону.
5) Дід кличе на допомогу бабу… Цей жест є теж дуже промовистий. Чоловік смиренно визнає себе перед «слабшою половиною людства» явним невдахою-слабаком. Жінка була створена для помочі Адамові. І ось її призначення проявляється у ділі. Якось мимоволі, немов коментар до казкової ілюстрації, приходять на згадку слова Ісуса Христа: «Коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було, воно буде дано їм моїм Отцем Небесним; бо де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них» (Мт. 18, 19-20). Проглядаються обриси зібрання людей в Церкву – Ковчег спасіння, Головою якого є Христос.
6) Тим не менше, бачимо, що виникає потреба і у праці внучки… Дідові і бабі цей вузол гріха самим розв’язати вже не під силу. А може у них на покаяння просто-на-просто залишилось обмаль часу… Цікавим є той факт, що у цій казці чомусь нема батьків внучки. Давайте задумаємось над наступним: у світі духовному існує один прикрий принцип. Злий дід, по невидимій лінії нутра, може напакостити так, що його борги змушені будуть віддавати цілком невинні внуки, а то й правнуки – до сьомого коліна. Справа у тім, що своїми безконечними потураннями пристрастям грішна людина, абсолютно не задумуючись над тим, закладає у рід свій недобру духовну генетику, яка під видом лихої схильності передається майбутнім поколінням. Щось подібне, як із четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС: вибух стався ще у далекому 1986 році, а захисний саркофаг реконструюють у поті чола ті, які ще і не народилися у момент самої катастрофи.
7) І на кінець звірі… Яка ж їхня роль в історії дідової ріпки? Наша, як ми гадаємо, «приватна» гріховність не може не відбитися на всьому творінні… Воно, згідно слів апостола Павла «очікує нетерпляче виявлення синів Божих», адже «створіння було підпорядковане суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив», а тому «все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках» (Рим. 8, 19-20, 22). Якби воно могло якось допомогти людині преобразитись самій і преобразити свій час та простір, то зробило би це неодмінно… І навіть найменша сіра мишка не сиділа би осторонь….
ФОТОРЕПОРТАЖ
- У Самборі відбувся вечір пам'яті о. Степана Рисея [фото]
- Владика Ярослав відвідав парафію с. Дубрівка на Самбірщині [фото]
- Владика Ярослав відвідав парафію с. Монастирець на Самбірщині [фото]
- Владика Ярослав: Лише Господь спроможний відпустити людський гріх і розірвати його окови [фото]
- Владика Ярослав у Самборі: Свято Успення відображає радісну впевненість у тому, що після Воскресіння Ісуса Христа смерть не має остаточної влади над людиною [фото]