Наближаюсь обережно до цього товариства зі своїм «реманентом» і пробую почати розмову.Питаю про те, чому вони у такий гарний суботній день витрачають свій час на прибирання в храмі, адже грошей вони за це не отримують? Питаю, чим для них є ця праця і що дає для душі? Чи роблять цю роботу з вимушеності, чи обов’язку, а, може, це щось інше?... І ще багато інших запитань, на які майже в усіх однакові відповіді.
Пропонуємо Вам почитати пережиття тих, котрі полюбили «красу Дому цього».
Назар: «Паламар храму, п. Михайло, попросив мене прийти прикрасити храм. Прибираю, коли мене попросять. В церкві все робиться для людей і для Бога».
Світлана: «Десь рік прибираю. Мені подобається ця робота в церкві. Роблю на Славу Божу. Приходжу на прохання жінок, котрі тут прибирають».
Марія: «Прибираю відколи відкрилась церква. Приходжу сама, бо я хочу прибирати. Хочу хоч щось зробити для церкви. То, що я можу, то роблю. Якби мені платили, я не йшла б. Йду робити біля церкви, щоб було гарно, чисто, приємно, щоб кожний міг прийти, почути і побачити чистоту, відчути спокій. Наш отець Любомир завжди за нас молиться: «за доброчинців і жертводавців і тих, котрі люблять красу Дому цього».
Віра: «Я ніде не працюю і вирішила свій час посвятити такій роботі. Приходжу сюди сама, десь упродовж трьох років. Ходять майже одні і ті самі люди. Ми знаємо, що кожної суботи п. Параскевія нам говорить, о котрій годині будемо прибирати, і ми завжди приходимо. Майже один і той самий склад. Я не хотіла б, щоб мені за цю роботу платили гроші. Хай це буде моя така маленька покута, жертва».
Оля: «Я роблю для Бога вже понад 10 років. Сама пішла прибирати, ніхто мене не просив. Ми ходимо таким складом стабільно. Думаю, що якби інші люди мали б бажання, то приходили б, знаходили би час. Мені подобається тут робити все. Найбільша моя робота – це чистити підсвічники, помагаю також біля оформлення квітів, або на квітнику біля церкви. Прибираю, мию, замітаю. Роблю все, що потрібно для того, щоб наша церква виглядала гарною, щоб людям було цікаво прийти сюди, помолитися, почути Боже слово, бути з Богом завжди».
Параскевія, відповідальна за прибирання: «Поки зможу – буду робити. Мені дуже подобається ця робота. Роблю на Славу Богові. Найбільше люблю прати, прасувати, потім це закладати на ікони, прикрашати – усе таке свіже. Не раз нароблюся і думаю: «Ай, лишу, що я мушу ходити. Схочу прийду, а схочу не прийду. А тоді думаю: то мене лихий спокушає. Ні, я буду робити, скільки зможу». Дуже рідко у нас так є, щоби нас було троє або четверо. Для цього вже мусить бути вагома причина в інших людей. Це якась така радість для душі, заспокоєння: у храмі прибрано, чисто, свіжо. Не раз думаю, що не йщла б додому, а так тут лягла і спала б. Тут так добре!».
Галина: «Люблю квіти, я виросла в селі. Тепер живу на третьому поверсі, але маю багато квітів. Коли поселилася у квартиру, одразу скопала грядки і посадила квіти. Маю дуже гарний квітник. У церкві композиції робимо на кожну неділю. Багато років ми робили композиції самі, а потім познайомилися з дівчатами, які працюють біля квітів. Вони нам допомагають до великих свят прибирати церкву. З квітами працюю понад 10 років. У свій час я сказала, що вдячна Богові за його ласку і допомогу у всьому. Жертвую свій вільний час і працю. І вважаю, що то не є праця, я особливо не перетруджуюся, але отримую задоволення від цього. Я дуже люблю храми, а нашу церкву особливо. Вона на моїх очах будувалася. Думаю, що є багато людей, котрі хотіли б прибирати в церкві, але ми не дуже залучаємо, бо немає такої великої потреби. Ті, хто приходить, знають кожний свій обов’язок. Людям варто тільки натякунути - і вони прийдуть. Думаю, що це наша така українська ментальність: ми любимо церкву, Бога.
Світлана: «Я прийшла, коли Церкву білили, і запропонувала, що якщо буде потреба в моїй допомозі, то скажете, зателефонуєте. Працюю десь п'ять років. Мені здавалося, що прибирати в церкві, то є бути дуже близько до Бога. Кожна порошинка на тебе падає. Чомусь я відчувала тоді таку потребу. То була для мене така дуже велика честь. Після того, як приберу, дуже люблю сісти в церкві. Здається, що там таке надзвичайне повітря і атмосфера, відчувається якась небесна благодать. Деколи відчуваю: а, досить, вже не піду, чому я маю стільки ходити. Але ця думка мене зразу мучить, і я відчуваю, що Господь подав мені руку, а я не беру. Відкидаю ці думки – не хочу, щоб Бог мене розлюбив".
- У Дрогобичі відбувся Фестиваль вертепів [фото]
- Владика Ярослав: Постать св. Йосафата заслуговує на те, щоб її всесторонньо пізнати й щоб від неї вчитися жертвенної праці для єдності Христового стада [фото]
- В Дрогобичі відбулася презентація українського перекладу книги Бранта Пітра «Ісус Христос та єврейські коріння Діви Марії: Розкриття образу Матері Месії» [фото]
- У Дрогобичі відзначили 10 років храму Самбірської ікони Богородиці [фото]
- У Дрогобичі вшанували пам’ять жертв Голодоморів [фото]