"Священномученик Віталій Байрак засвідчив перед усіма незламність своєї віри та силу своєї любові, а водночас – благодатність нашої Церкви, її божественне походження," - зазначив у пастирському слові архиєрей. Відтак єпископ зосередив увагу вірних на церковній історії ХХ ст., у період якого загалом за підрахунками науковців загинули мученицькою смертю понад 26 мільйонів християн. Пророчою іконою цієї епохи владика Ярослав назвав слова з 7 глави книги Одкровення: "Після того глянув я, і от - натовп численний, перелічити який ніхто не міг, - від усякого народу і племен, і людностей, і язиків, стояли перед престолом і перед Ангцем, одягнені в одежі білі, пальмові віті в руках їхніх, і викликували гучним голосом: "Спасіння Богу нашому, що сидить на престолі, і Агнцеві.... Один із старших промовив до мене: "Ці, одягнені в одежі білі, хто вони і звідки прийшли?... І він оповів мені: "Це ті, що прийшли від горя великого, і обмили одежі свої, і вибілили в крові Агнця" (Ап. 7:9-14).
Після завершення Божественної Літургії відбулось освячення памятного настінного постаменту на честь Блаженного Віталія. Відтак ігумен монастиря єромонах Павло Ясиновський подякував владиці за пастирські відвідини парохії, а також усім жертводавцям, що спричинились до зведення меморіального постаменту.
о. Олег Чупа,
прес-секретар Самбірсько-Дрогобицької єпархії
Довідка
Блаженний Віталій Байрак народився 24 лютого 1907 року в с. Швайківці Чортківського повіту на Тернопільщині. У 1922 році вступив у Чортківську гімназію, де виявив себе зразковим гімназистом та активним організатором громадської роботи. Вступив до монастиря оо. василіан 4 вересня 1924 року. Після новіціату в Крехові та підготовки при монастирях у Лаврові, Добромилі та Кристинополі (Червоноград) вивчає філософію та богослов'я. 26 лютого 1933 року склав вічні обіти. Рукоположений на священика у Жовківському монастирі 13 серпня 1933 року.
У Жовкві о. Віталій Байрак провадив парафіяльне життя в церкві Пресвятого Серця Ісусового. Його також було призначено заступником ігумена і доручено парафіяльну канцелярію. Відтак Блаженний став провідником Марійської Дружини та очолив Товариство апостольства Молитви гідної смерті.
Незважаючи на свою зайнятість, о. Віталій провадив реколекції та проповідував у різних місцевостях Західної України. У червні 1941 р. його було призначено ігуменом Дрогобицького монастиря замість страченого більшовиками о. Якима Сеньківського. Тут о. Віталій вів активну душпастирську роботу та провадив ті ж товариства, що й у Жовкві.
17 вересня 1945 року він був арештований Управлінням НКВС Дрогобицької області. Рішенням військового трибуналу військ НКВС Дрогобицької області від 13 листопада 1945 року він був засуджений до восьми років позбавлення волі з конфіскацією майна. Свідок пан Василенко, котрий у 1946 р. намагався передати о. Віталію освячені пасхальні страви, розповідав, що о. Віталія дуже били і приносили до камери на простирадлі. Загинув о.Віталій Байрак від рук катів НКВС в Дрогобицькій тюрмі 16 травня 1946 року. Реабілітований посмертно прокуратурою Львівської області 14 серпня 1995 року.