Про гідність праці і гріх затримки чи невиплати заробітної плати

Довершивши своє творіння створенням людського роду, Бог запрошує людину обробляти і доглядати Едемський сад. Це свідчення особливої гідності людини – бути співтворцем з Господом. Ісус Христос, навчаючи своїх апостолів і тих, хто великими громадами ходив за ним, часто використовує образ праці для пояснення свого вчення. Свій прихід у світ і завдання дванадцятьох своїх учнів Він порівнює з працею у винограднику (Мт. 20, 1-16; 21, 33-41), з працею сівача в полі (пор. Мт. 13, 3-23), зі збором врожаю. Зрештою, сам Спаситель працює теслею в майстерні свого земного опікуна Йосифа (пор. Мк. 6, 3) і свою місію називає працею: «Отець мій працює аж по сю пору, тож і я працюю» (Йн 5, 17). Праця не лише забезпечує людину та її родину найнеобхіднішими засобами для існування, а й дозволяє творчо розвиватися. Праця – основа національного багатства, цивілізаційного розвитку. Якщо ми глянемо на заможні країни, то помітимо, що там створені належні умови праці та забезпечена належна і достойна винагорода. Так як усе сотворене було призначене Творцем на спільне благо для усього людства, так і національне багатство, творене працею, повинно бути спільним благом для усього народу. Тут не йдеться про однаковий і рівний розподіл усього між усіма, а про справедливий розподіл доходів за здібностями і продуктивністю працівників. Людина через гідну винагороду своєї праці повинна мати справедливу частку в національному багатстві. Тому так гірко і прикро ставати свідком гріха, який повторюється з прадавніх часів – привласнення чужої праці, відчуження робітника від плодів його праці. Затримка чи невиплата заробітної плати – гріх, що волає про помсту до Господа. «Ось затримана вами платня робітникам, що жали ваші ниви, кричить, і голосіння женців дійшло до Господа сил»(Як 5, 4).Бо позбавити заробітку означає поставити людину і цілу її родину на межу виживання – що прирівнюється до замаху на життя людини. «Горе тому, хто будує свій дім несправедливістю і свої світлиці беззаконством, хто силує ближнього дарма працювати й не дає йому заробітку» (Єр. 22, 13). Горе тóму, хто випробовує Божу терпеливість своїм гріхом і жадобою збагачення чужим коштом. До таких Бог промовляє на сторінках Святого Письма: «Не утискатимеш убогого й нужденного поденника, чи то він із твоїх братів-одноплемінників, чи з приходнів, які перебувають у твоїй землі, у твоїх містах. Того ж самого дня виплатиш його заробіток, ще перед заходом сонця; бо він убогий, і всією душею чекає виплати; тож не закликатиме проти тебе Господа, та й ти не матимеш гріха.» (Втор. 24, 14-15) Тож закликаємо усіх, від кого це залежить, керівників, власників підприємств, установ: виплачуйте вчасно заробітну платню своїм працівникам, дбайте, щоб ця платня та умови праці були гідними людини! Чиніть так і будете справедливими в очах Господніх! Рада Єпископів Львівської області: Владика ІГОР Возьняк, Архиєпископ і Митрополит Львівський Української Греко-Католицької Церкви Владика ЯРОСЛАВ Приріз, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Української Греко-Католицької Церкви Владика ДИМИТРІЙ Рудюк, Митрополит Львівський і Сокальський Української Православної Церкви Київського Патріархату, керуючий Львівсько-Сокальською єпархією УПЦ КП Владика МАКАРІЙ Малетич, Митрополит Київськийі всієї України, Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви, керуючий Львівською єпархією УАПЦ Владика МЕЧИСЛАВ Мокшицький, Архиєпископ, Львівський Римсько-Католицький Митрополит, Голова Конференції Римсько- Католицьких Єпископів України Владика ФІЛАРЕТ Кучеров, Єпископ Львівський і Галицький Української Православної Церкви, керуючий Львівською єпархією УПЦ Владика ЯКІВ Макарчук, Архиєпископ Дрогобицький і Самбірський Української Православної Церкви Київського Патріархату Владика МИХАЇЛ Колтун, Єпископ Сокальсько-Жовківський Української Греко-Католицької Церкви Владика ТАРАС Сеньків, Єпископ Стрийський Української Греко-Католицької Церкви Детальніше...

Владика Ярослав у 1-шу неділю Великого посту: Кожна людина — це ікона написана Духом Святим [фото]

20 березня, у 1-шу неділю Великого посту, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича. Детальніше...

Проповідь на першу неділю Великого Посту (2016)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Першу неділю Великого посту в нашій східній християнській традиції ми називаємо Неділею Православ’я. У цей день ми згадуємо історичну подію перемоги правдивої християнської віри над єрессю іконоборства, котра відбулася на Сьомому Вселенському Соборі 787 р. та була урочисто потверджена на Помісному Константинопольському Соборі у 842 році. Тоді після довгого та гіркого досвіду іконоборства відбулося прилюдне почитання та вшанування святих ікон. Мета цього свята — прилюдно й урочисто віддати честь і поклін святим іконам Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і святих. Оскільки перше торжество православ'я, себто прилюдне почитання святих ікон після осуду іконоборства, відбулося в першу неділю посту 842 року, і ця неділя по сьогодні залишилася неділею почитання святих ікон. Дух сьогоднішніх літургійних богослужінь – це дух радості, перемоги, тріумфу та пошани до святих ікон. «Сьогодні всім засяяло світло благочестя, - співаємо на стихирах великої Вечірні, - проганяючи обман нечестя, наче хмару, і просвічуючи серця вірних. Прийдім усі, припадьмо побожно з поклоном до чесних Христових ікон». На перший погляд здається, що це свято немає нічого спільного із покаянним настроєм Великого посту. Проте наше торжество полягає у тому, що завдяки вірності своїй християнській традиції та вірі, чимало людей, незважаючи на переслідування, гоніння та суспільні труднощі, зберегли в чистоті свою віру, благовійно дотримались свого богослужіння, зберегли той духовний шлях, який нам залишив Христос, Святе Євангелія та Отці Церкви. Тим то для них, як і для всіх поколінь християн справжнім торжеством стало проголошення цими Вселенськими Соборами догми про почитання ікони. Суть сьогоднішнього свята не полягає тільки в тому, що Церква відстояла своє право та обов’язок поклоніння святим іконам, вона відстояла також важливу істину Боговтілення, істину про те, що Бог являє та відкриває себе людям. Завдяки цьому Предвічний та Недослідимий Господь, прийнявши людську подобу, може бути зображений лініями та фарбами, не як портрет, але як внутрішній, таїнственний образ Божий, пізнаний, пережитий та прославлюваний у Церкві. Отже ікони є наглядним виявом нашої віри, бо „Слово сталося Тілом і замешкало між нами...і ми бачили славу Його”. Усунення святих ікон з церков та заборона їхнього почитання означало б заперечення правди про Воплочення Ісуса Христа, та заперечення можливості нашого спасіння. Тому для побожних християн святі ікони не є тільки якийсь звичайний предмет до набожності, але таїнство нашої віри, істоту якого гарно оспівує недільний кондак: «Неописане Слово Отця через Тебе, Богородице, описалось у Воплоченні, наново з’єднало образ упавшої людини з Божеською красою і запровадило її назад у первісний стан. А ми визнаючи спасіння, ділом і словом все це виявляємо». Отож бачимо, що ікона сповнює важливу функцію об’явлення про істотні правди християнства. Ікона, що виконана в дусі молитви і посту, не мовчить. Вона говорить нам про створення людини на образ і подобу Божу, про спотворення цього образу гріхом та про прихід Ісуса Христа, який у своєму Воплоченні цей образ обновив, а у своєму Воскресінні підняв його до небесних висот, наповнюючи його Святим Духом. Через ікону також по-новому відкривається перед нами слово з книги Буття, про те, що кожна людина створена на образ Божий. Споглядаючи один на одного, так само як на ікону, ми можемо оком віри, оком любові та взаємоприйняттям побачити також і в іншій людині цей образ Божий. Тому сьогоднішня неділя говорить нам не тільки про рукописні ікони, не тільки про те, що Бог став людиною та є зображуваний, але також про те, як нам треба відноситися до того, що кожна людина – ікона написана Св. Духом. Отже, з якою повагою повинні ми дивитися один на одного, з якою великою любов’ю відноситися до інших, незважаючи на наші немочі та слабкості, адже всі ми – Божий образ; часто осквернений і притемнений, проте освячений та відкуплений. Окрім того, що ікона дає свідоцтво важливих правд, вона також наділена динамічною силою Божої благодаті. Видимий образ, що зображений під дією Святого Духа та освячений мольбами багатьох молільників, має велику силу в освяченні людини. Недаремно мабуть в нашій українській християнській традиції ікони займають таке важливе місце: вони утворюють іконостас, їх несуть у процесіях і ними благословляють вірних, їх залюбки почитають як у святинях, так і в приватних домах. Зрештою так багато маємо на нашій землі відпустових місць, де люди прибігають до чудотворних ікон, отримуючи там полегшу та заспокоєння своїх просьб. Улюблені у Христі, стараймося відроджувати у наших душах отой гідний та величний образ Божий. Адже ще в момент нашого хрещення, коли ми були занурені разом з темрявою нашого гріха в очищувальні води нашого хрещення, всі ми тоді «у Христа христилися у Христа зодягнулися». Кожен з нас став живим образом та подобою Божою - живою іконою. Нехай у ці спасенні дні Великого посту кожна ікона, що не на дереві написана, але в наших душах очиститься, зцілиться, та знову стане іконою на славу Божу. Просімо нашого Господа, щоб через наше богоугодне життя, над нашими родинами, українським народом, цілою державою справді засяяло небесне спасіння та піднесло всіх нас до повноти пасхальної радості до якої прямуємо. Амінь. + Ярослав 20 березня 2016 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Слово з нагоди зустріч з воїнами та волонтерами - «Дрогобич-SOS - допомога армії»

Слава Ісусу Христу! Дорогі воїни та волонтери, дорогі брати і сестри у Христі! Одне з імен, Божих, що його часто зустрічаємо на сторінках священного Писання, - Господь Саваот, тобто Господь Воїнств. А воїнство Бога, воїнство Його Царства – це Народ Божий, який вершить праведні діла, боронить справедливість, гідність, свободу, захищає Богом даровану землю. Військо, яке захищає рідний край, яке веде справедливу захисну війну, - є відображенням і віддзеркаленням тут на землі воїнства небесного – захисників правди. Тому покровителем нашого українського війська є Небесний архистратиг – архангел Михаїл. Сьогодні ми зібралися, щоб подякувати нашим земним ангелам-хоронителям – нашим воїнам. Однак найперше хотілося б згадати і подякувати милостивому Богу за служіння і кровну жертву тих, хто вже приєднався до небесного воїнства – воїнів Небесної сотні і небесних полків. Гібридна війна, яку веде московський ворог супроти України і її народу, насправді є дуже контрастною. Справді у ній ми дуже чітко зауважуємо протистояння добра і зла, світла і темряви, істини та брехні, і це добре виражають слова пісні: «Воїни світла, воїни добра». Господь наш Ісус Христос у Святому Євангелії навчає: «Немає більшої від тієї любові, коли хто душу свою покладе за друзів своїх» (Йо. 15, 13). Що означає покласти душу свою? Це означає покласти на вівтар, принести у жертву найбільш дорогоцінне, що тільки має людина – своє власне життя. Ще кілька років тому ці слова, можливо, не здавалися аж надто актуальними для українців. Сьогодні ж, коли наш народ втратив кільканадцять сотень, ба навіть кілька тисяч, своїх захисників, ми по-новому відкриваємо глибинний зміст цієї євангельської фрази. Їх жертва є найвищим виявом любові і запевненням нашого майбутнього. Перед Богом жодна жертва не є марною, а особливо така велика. Проте, незважаючи на те, що жертовність наших полеглих військових захисників і героїв Небесної сотні вже є оцінена Богом, ми також не можемо дозволити собі, щоб знехтувати нею, забути про неї чи не розвивати те, що вони захищали і за що боролись. Не маємо права на безнадію, на гріх відчаю і байдужості, тому що перед нами очі тих, кого били і катували за спів українського Гімну, кому відтинали руки за Тризуб, над ким глумились за Український прапор. Не маємо права на зневіру перед тими, чиї очі на нас зорять вже зверху. На нас і на прийдешні покоління лягає велика відповідальність не змарнувати цей дар, не потоптати цю невинну кров – вона ціна нашої свободи та захисту. З 211 невинно убієнних воїнів, які походять з Львівської області, більше 60 проживали на території нашої Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, біля 19 з Дрогобиччини. Ми співчуваємо, дякуємо і схиляємо голови перед родичам загиблих воїнів. Перед Батьками, які виховали таких синів і дочок. Перед Родинами (в першу чергу дружинами і дітьми), які мужньо переносили труднощі, відпустивши своїх найближчих на війну – на захист України. Ми молитовно і жертовно маємо підтримувати тих, хто був поранений, покалічений цією війною. Хто прикутий до ліжка; чиї фізичні та психічні рани не дозволяють йому вповні реалізувати свої мрії й задуми, хто перебуває в полоні за нашу свободу. Нехай Боже благословення спочине на них і на всіх, хто допомагає їм і їхнім близьким у скруті і терпінні. Ми підносимо нашу молитву до Господа за тих, хто в ці хвилини на передовій, стримує лютого ворога. Завдяки їхній службі в холоді, небезпеках і незручностях, ми тут можемо спокійно розбудовувати і розвивати нашу державу, всупереч задуму підступного агресора. В ці дні кожен українець і не тільки подивляє мужність, свідоцтво і боротьбу нескореної Надії Савченко, яка стала уособленням незламності українського народу і його духу. Сьогодні дякуємо і Вам, наші воїни. Багато з Вас пройшли через найгарячіші етапи війни, і Ви вистояли. Дякуємо за те, що сповнюєте той святий обов’язок – захистити покривджену Матір. За те, що не уникали його а засвідчили свою любов до рідного краю ділом і подвигом, а не тільки словами. Дякуємо за Ваше служіння серед нестач, випробувань, труднощів, під обстрілами і в боях. Нехай милостивий Господь зцілить всяку вашу рану душевну і тілесну, а вільна, квітуча і справедлива Україна буде Вам найкращою нагородою. Радію в Господі, що маю цю змогу побачити усіх Вас, імена котрих ми згадуємо у молитвах. Хочу в імені всіх тих, хто за Вас молиться, особисто подякувати Вам і уділити благословення. Хотів би висловити велику подяку та визнання нашим волонтерам, нашим добрим самарянинам, зокрема спільноті «Дрогобиччина-СОС» - велике Спасибі за Вашу невтомну працю та допомогу воїнам, пораненим та їх родинам. Спаси Вас, Господь. У Святому Письмі ми читаємо про те, як Авраам молився за порятунок міста, але в ньому не знайшлося і десятьох праведних. Натомість в пророка Ісаї ми читаємо про святий решток - про тих вірних і послушних Богові, задля яких Господь врятував Єрусалим (пор. Іс. 1,9; 37,31-32). Хочеться вірити, що Ви всі для Бога є тою символічною «десяткою», тим «святим рештком», задля якого Господь милує нашу Україну. У Вашій особі маємо завдаток і паростки нової, вільної, Богом благословенної України. Насамкінець, до всіх хочу звернутись з великим проханням. Один з волонтерів якось звернувся до своїх підопічних промовивши: «Допоможіть нам допомагати Вам». І це ж слово скеровую до Вас: «Допоможіть нам допомагати Вам»! Цей рік є Роком Божого Милосердя, закликом якого є: «Будьте милосердні, як Отець ваш милосердний (Лк 6,36)». Знаком і нагадуванням про любов Бога, який чекає своїх дітей, є відкриті двері Його Дому, Двері Його милосердя. Ми стоїмо на порозі благодатного часу Великого Посту – особливого періоду покаяння, молитви і милосердя. Тож скористаймось цим і дозвольмо Богові огорнути нас своїми милосердними обіймами у Таїнстві Сповіді; приступімо до того бенкету, який вготовано нам у Таїнстві Євхаристії. Поможіть нам послужити Вам! «Спробуйте й подивіться, який добрий Господь Блаженний, хто до нього прибігає», - каже Псалмоспівець (Пс 34,9). Щоб бути милосердними, щоб не вигоріти у служінні, не стомитись любити, служити, щоб не зневіритись і не опустити руки, ми всі потребуємо занурення у це батьківське милосердя нашого Небесного Отця. Детальніше...

У Дрогобичі волонтери організували концерт "Дякую Тобі!" для воїнів і їхніх родин [фото]

12 березня в Народному домі м. Дрогобича відбувся концерт «Дякую Тобі!», організований координаційною групою волонтерів «Дрогобич-SOS — допомога армії». За словами о. Ігоря Цмоканича, в такий спосіб місцеві волонтери вирішили висловити вдячність воїнам і їхнім родинам за те, що вони стоять на сторожі мирного життя українців. Рівно ж волонтери висловили подяку всім людям доброї волі, завдяки пожертвам яких є можливою волонтерська діяльність. Детальніше...

У Катедральному соборі відбувся чин прощення

Остання неділя перед Постом має назву Сиропусної, або Неділі Прощення. В цей день відбуваються останні приготування перед мандрівкою Великим Постом, а саме християни повинні простити усім своїм кривдникам і недоброзичливцям, щоб з чистим сумлінням розпочати шлях святої Чотиридесятниці. З цієї нагоди у всіх храмах відбувається особливе молитовне дійство - чин всепрощення, під час якого духовенство та вірні просять одні в одних пробачення. 13 березня 2016 року семінарійна спільнота взяла участь у такому чині. Детальніше...

Владика Ярослав у Сиропусну неділю: Прощення черпає своє натхнення з логіки любові, якою Бог обдарував кожну людину, кожен народ, цілий людський рід [фото]

13 березня, у Сиропусну неділю, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Святу Літургію у храмі Успення Пресвятої Богородиці м. Стебника. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Михайлові Балкові. Детальніше...

Владика Ярослав про Тараса Шевченка: Патріарх української літератури був дуже виразно присутній на «Революції гідності» нашого народу [фото]

9 березня приміщенні Львівського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Юрія Дрогобича відбувся урочистий вечір присвячений 202-й річниці від дня народження Т.Г.Шевченка. Детальніше...

Слово з нагоди святкування 202- річниці від дня народження Т.Г.Шевченка

Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та всечесні отці, представники місцевої влади! Улюблені у Христі брати і сестри! Сьогодні ми вшановуємо 202-річницю віддня народження великого сина українського народу Тараса Шевченка. Щоб усвідомити, ким є для українців Тарас Шевченко, достатньо лише пригадати, що вже в кінці XIX - в першій половині XX століть практично в кожній українській хаті був портрет великого Кобзаря. Це свідчить про те, що Шевченко зробив велетенський вплив на уми і серця українців. Хоч він не був політиком, проте на його ідеях виховувались і виховуються громадські організації і народ в цілому. Він не був полководцем, але його слово мобілізувало і мобілізує мільйони українців до боротьби за власні права і свободи та людську гідність. Згадаймо хоча б київський майдан – Патріарх української літератури був дуже виразно присутній на «революції гідності» нашого народу. Він не прагнув бути пророком, проте своїм могутнім словом як Мойсей вивів свій народ з “єгипетського” ярма, хоча сам так і не побачив землі обітуванної. Знедоленому безправному українському народові необхідний був великий муж, речник, патріарх, подвижник і пророк, таким став Тарас Шевченко. Це поет, даний Богом, його слово було і є «воістину гуком воскреслої труби архангела”, пише Куліш у “Спогадах про Шевченка” і називає його національним пророком. Пророк бачить те, чого інші не добачають. Пророк передбачає майбутнє але передусім пророк розмовляє з Богом і виголошує його істини перед лицем народу. Він не був дипломатом, але своєю відомою по всьому світі творчістю здобув для України та українців належне визнання та пошану. Творчість Тараса Шевченка - надчасовий, вічноживий скарб світової культури. Вона стала невід'ємною частиною багатьох національних культур та має неабияке значення у світовій літературі. Популярність Шевченкових творів особливо бурхливо зростала в час національно-визвольних змагань різних народів. Твори українського генія перекладені на різні світові мови. Він не був церковним проповідником, але своєю щирою вірою в Бога, дитячою відданістю Творцеві, гарячими віршами-молитвами вже кільканадцять десятиліть вчить нас молитися. Протягом усього життя Шевченко молився, брав участь у богослужіннях, про що свідчить хоча б фрагмент листа до Варвари Рєпніної, писаного вже із заслання 28 лютого 1847 року: «Вчора просидів я до ранку і не міг зібрати думок, щоби закінчити листа; якось-то беззвітне почування оволоділо мною. Перед благовістом до заутрені прийшли мені на думку слова Розп’ятого за нас, і я немовби віджив, пішов на утреню і так радісно, чисто молився, як, здається, ніколи раніше. Тепер я говію,– писав поет,– і сьогодні прийняв святі тайни, хотів би, щоб усе життя моє було так чисте, прекрасне, як сьогоднішній день.» Молитва – це невід'ємний елемент поклоніння Богу, який завжди характеризував український народ та був, безумовно, присутній і в житті Шевченка. Відомо, що Великий Кобзар вже з дитинства знав Святе Письмо і був вихований у релігійному дусі. З-посеред біблійних книг йому особливо імпонував Псалтир. Зараз у незалежній Україні по-новому відкриваємо релігійні мотиви його творів, які чи то спотворювалися, чи то замовчувалися імперсько-більшовицькою пропагандою в різні часи. У творчості поета молитва має віршовану форму. У своєму діалозі з Богом Шевченко часто обирає позицію старозавітного молільника, переживає за важку долу свого народу, нарікає на суспільні негаразди або страждання окремої людини, зокрема власні. Показовою в цьому плані є добірка його молитовних гімнів у „Давидових псалмах”, якими він наслідує форму біблійних псалмів. Ось приклад Шевченкової псаломної молитви: Помолюся Господеві Серцем одиноким І на злих моїх погляну Незлим моїм оком (Т. Шевченко, Давидові псалми, 53). В умовах складних процесів нашого державотворення, коли після затяжної і гострої суспільно-політичної кризи зовнішній агресор – московія, вчергове віроломно зазіхає на соборність України, залишаються актуальними заповіти Тараса Шевченка. Згадаймо, як він писав: Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая! (Т. Шевченко, Кавказ) У ці непрості для нашої Батьківщини дні нас має надихати «патріотична молитовність» Шевченка: Свою Україну любіть, Любіть її во время люте, В останню, тяжкую минуту За неї Господа моліть. (Т. Шевченко, Чи ми ще зійдемося знову?..) Актуальним для нас є й заклик Шевченка до єднання в ім’я утвердження нашої незалежної України: Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата, – Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати. … Обніміться, брати мої, Молю вас, благаю! (Т. Шевченко, І мертвим, і живим, і ненародженим). Український народ, душа якого є християнською, не повинен ні в якому разі забути цих релігійно-патріотичних мотивів творчості Великого Кобзаря і на них будувати основи своєї державності. Як і Шевченко, ми також маємо твердо покладатись на Бога, щоб дожити до часу здійснення Шевченкових ідеалів свободи і любові, коли: Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі. (Т. Шевченко, Т. Шевченко, І Архімед, і Галілей) + Ярослав 9 березня 2016 року Божого, м. Дрогобич Детальніше...

Звернення Постійного Синоду УГКЦ після зустрічі зі Святішим Отцем Франциском, Папою Римським, 5 березня 2016 року

Як душпастирі, ми говорили від імені нашого народу до Святішого Отця і до світу: «Папа Франциск нас почув». Війна є розгнузданим злом, радикальним порушенням Божої волі. Вона несе руїну і соціальне каліцтво, глибокий моральний занепад та невимовні людські страждання. Нам, душпастирям, та всім християнам і людям доброї волі Господь пригадує: «Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили» (Мт. 25, 45). Протягом двох останніх років українці переживають новий вид агресії – гібридну війну, що спрямована на знищення незалежності, економічної стабільності, історичної пам’яті та міжнародного становища. Європейський народ зазнав вторгнення, його землі анексовані, промислові потужності зруйновані, а економіка покалічена. Нападів зазнають свобода, самовизначення, справедливість і добробут народу. Ідентичність українців систематично паплюжить безжальна та добре продумана міжнародна пропаганда, якої в Європі не бачили з часів нацистського та радянського тоталітаризмів. Чому? Відповідь досить проста. Бо українці голосно заявили про свою Богом дану людську гідність. Вони вирішили розірвати з радянським минулим, що несло геноциди, колоніалізм та імперіалізм, було люто безбожницьким та глибоко корумпованим. У минулому столітті, в якому домінували червоний та коричневий тоталітаризми, Україна стала тим, що історики називають «кривава земля». Близько 15 мільйонів загинули на цій землі протягом двох світових воєн, від національних та релігійних переслідувань, геноцидів, особливо Голодомору (штучного голоду) і Голокосту, воєнного голоду та етнічних чисток. Мільйони провели роки та десятиліття в тюрмах, таборах і засланнях. Безбожні диктатори намагалися викорінити віру та цінності і знищити культуру та соціальну канву народу, щоб керувати, контролювати та експлуатувати. Держава намагалася контролювати родинне життя. Аборти стали частиною державної політики. Рівень алкоголізму нестримно зростав. Усі Церкви та релігійні організації, що стали на боці переслідуваного народу, перетворилися на мішень репресій. Терор був виразною державної політикою протягом трьох поколінь. Страх закоренився в серці народу. Однак християни стійко переносили переслідування, черпаючи натхнення у словах Господа: «Сказав я вам це, щоб ви мали в мені мир. У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ». (Ів. 16, 33) Після розпуску Радянського Союзу 1991 року, що відбувся мирно, його республіки, які стали незалежними державами, отримали свободу і почали засновувати демократичні інституції та запроваджувати вільну економіку, поважаючи суверенність і кордони сусідів. Однак у багатьох пострадянських країнах демократія не запанувала, а корупція стала новим способом життя. Для деяких розпад Радянського Союзу виглядав «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття», і вони заходилися відновлювати минуле. Це призвело до того, що в багатьох пострадянських країнах, включно з Україною, встановилися автократичні, клептократичні режими, які впроваджували репресії. Страждання народу продовжилися. УГКЦ залишалася солідарною з суспільством, пропонуючи йому рецепти із соціального вчення Католицької Церкви.     Господь промовляв до сумління українців і Святий Дух привів сотні тисяч людей, чоловіків і жінок, молодих і старших, стати разом на Майдані в молитві за народ. «Досить! Покінчімо з корупцією та системною несправедливістю!» Утверджуючи гідність людини, народ пережив справжній екуменізм у дії: бажання повної і видимої християнської єдності. Нова єдність, нова солідарність, нова відповідальність заради нової країни. «Оце настановляю тебе я нині над народами й над царствами, щоб ти викорінював і руйнував, вигублював і валив, будував і насаджував». (Єр. 1, 10) Два роки тому масовим мирним протестом, який супроводжувався молитвою всіх національних релігійних спільнот, – православних, римо- та греко-католиків, протестантів, юдеїв і мусульман, – народ сказав: «Досить! Ми будемо вільними. Ми хочемо жити без страху і корупції, ми хочемо справедливості. У нас є гідність». Люди зрозуміли, що їхня гідність – це не просто конституційна норма, а щось справді святе, частина Божого задуму. Молитви на Майдані, що відбувалися щогодини, допомогли протестувальникам зрозуміти фундаментальну біблійну істину – ми створені на образ і подобу Божу (пор. Бут. 1, 26) Саме вияв солідарності і жертовності, що походить від цього переконання, вразив світ. Проте не всі поділяли такі переконання. У декого з’явився побоювання, що нове розуміння свободи, гідності, відповідальності та можливість об’єднання з європейськими народами могло поширитися на українських сусідів. Вони розуміли, що це треба було зупинити. І два роки тому весь український народ зазнав покарання рукою північного сусіда, що все ще ностальгує за імперіалістичною величчю радянської спадщини. Своє домінування вони підтримують лише страхом, залякуванням і повним контролем медіа, що супроводжується нехтуванням правами людини і свободою совісті. Покарання українців за їх відчайдушне прагнення бути вільними стало брутальним, цинічним і маніпулятивним. Цьому порушенню права навіть намагаються надати міжнародного виправдання та узаконення і плекають неприязнь та відкидання політичної волі народу України, намагаючись зупинити розвиток громадянського суспільства та встановлення справжнього верховенства права.  Глава Української Греко-Католицької Церкви та члени Постійного Синоду приїхали до Рима, щоб зустрітися з Його Святістю Франциском і розповісти йому про те, чим живуть їхні вірні та весь народ. Глобальна християнська родина та міжнародна спільнота повинні вповні зрозуміти: українці переживають насильницьку зовнішню агресію і потребують моральної підтримки та благодійної допомоги. За офіційними даними загинуло близько 10 тисяч осіб, неофіційно – більше. Десятки тисяч поранені та покалічені. Війна безпосередньо зачепила п’ять мільйонів осіб, з яких майже половина були змушені покинути свої домівки. Є близько два мільйони внутрішніх переселенців, з яких майже 300 тисяч дітей, близько півмільйона покинули країну протягом двох останніх років. Для людини віри чи доброї волі ці люди не просто статистика – це батько, брат чи сусід, мати, дитина чи друг.   Україна переживає гуманітарну кризу, яка постійно зростає, – найбільшу кризу в Європі після Другої світової війни. Наслідком двох років гібридної війни стало те, що сотні тисяч пережили глибокий травматичний шок, якого позбуватимуться довгі десятиліття. Майже все населення відчутно збідніло. Національна валюта втратила дві третини своєї вартості за два роки. Нам необхідні економічні реформи, які є умовою міжнародної фінансової допомоги, включають підвищення цін на тепло для населення на 350 відсотків. Важливо пам’ятати, що Україна має доволі холодний клімат… …Однак у людей є теплі та гостинні серця. Вони прийняли близько двох мільйонів переселенців. Щедрість волонтерів справді вражає: у різних кутках країни вони опікуються пораненими, травмованими, тими, хто втратив домівки, вдовами та сиротами. У цьому контексті свідчення багатьох українців надихає. Однак тривала агресія посилює злидні. Смерті не припиняються. Сьогодні Європа переживає складні виклики щодо самої її суті. Для кого знайдеться місце в її серці? Скільки там місця? Не так просто знайти притулок для великої кількості біженців. Досі Європа була щиросердною, щедрою і гостинною. Зрештою, близькосхідні біженці тікають переважно до європейських та інших країн, де християнські традиції та соціальна доктрина стали фундаментом для поваги людської свободи та прав. Однак підтримка більше від мільйона нових біженців стала великим викликом для ЄС, річний бюджет якого в 400 разів більший за бюджет України, яка без особливого галасу та метушні за останні два роки прийняла два мільйони переселенців. Християнська спадщина Європи зараз переживає складний іспит. Якою буде наша відповідь у Рік Божого милосердя, що його проголосив Святіший Отець? Під час нашого візиту до Рима ми пояснювали, що відбувається в Україні, розповідали про агресію та гібридну війну і голосили про страждання мільйонів невинних людей. Церква засуджує звірства, викрадення, ув’язнення і тортури супроти громадян України на Донбасі і в Криму, особливо супроти кримських татар, а також нехтування правами  та гідністю мільйонів. Як християни, ми готові пробачати і шукати миру. Ми проголошуємо та активно підтримуємо мир і прощення. Однак справжнього миру можна досягнути лише тоді, коли припиниться загарбання та війна. Ми перебували в Римі напередодні 70-ї річниці Львівського псевдособору. Цей собор був організований сталінським режимом 8-10 березня 1946 року, щоб ліквідувати Українську Греко-Католицьку Церкву, і проведений без жодного греко-католицького єпископа, адже всі вони на той час були ув’язнені. Незважаючи на побиття, тортури та погрози про довгі вироки та смертну кару, усі єпископи відмовилися зрадити вірність Папі. У результаті УГКЦ стала найбільшою Церквою у світі, що перебувала поза законом. Її власність було передано Російській Православній Церкві або конфісковано для використання у світських цілях. Сталін хотів обірвати всі зв’язки українських греко-католиків з єпископом Рима. Багато єпископів померли у в’язницях чи в таборах. Сотні священиків та богопосвячених осіб і десятки тисяч вірних розділили їхню долю. Проте наша надія і «допомога наша в імені Господа, що створив небо й землю» (Пс. 124 ,8). Сьогодні вже немає Радянського Союзу, і ті, колись могутні, переслідувачі вже стали історією та пішли на вічний суд. Натомість мученики беатифіковані, а їх духовні діти зростають духом і чисельністю. «Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, – покликаним за його постановою, усе співдіє на добро». (Рим. 8, 28) Господь благословив страждання та жертви, щоб сповнити свій задум. На початку ХХ століття – століття жертви – УГКЦ мала три західноукраїнські єпархії і три єпископи. Зараз є 33 єпархії і екзархати з 53 єпископами на чотирьох континентах. Якщо 1989 року, коли Церква виходила з підпілля, залишилося лише 300 священиків із трьох тисяч, що були перед війною, зараз ми знову маємо три тисячі, середній вік яких 38 років. Церква в Україні жива та динамічна. Ми приїхали до Рима, щоб засвідчити вірність відродженої Церкви Святішому Отцеві та нашу єдність із Вселенською Католицькою Церквою. У часи переслідування УГКЦ своєю кров’ю показала солідарність із Єпископом Рима і світовою католицькою спільнотою. Зараз, у Рік Божого милосердя, час Католицькій Церкві в солідарності принести цілющий бальзам милосердя до своїх братів і сестер, котрі страждають в Україні. Український народ доводить свою відданість європейським цінностям гідності людини та верховенства права. Зараз час Європі зрозуміти: якщо вона не обстоюватиме ці цінності в Україні, то вони опиняться під загрозою на всьому континенті. Зараз час підтвердити, що народи Європи та різні релігійні спільноти вміють захищати і цінувати найдорожче, – час побачити, чи свободу і добробут, якими насолоджуються західні країни, можна розділити повніше з багатостраждальним народом. Українська Греко-Католицька Церква невпинно молиться і підтримує мир, і в Римі її керівництво звернулося до Святішого Отця і світу з проханням допомогти припинити війну та полегшити гуманітарну кризу, спричинену російською агресією проти України. Для українців, які належать до різних Церков та релігійних організацій і навіть невіруючих, Святіший Отець є глобальним моральним авторитетом, який говорить правду. Цей голос правди є особливо важливим для українців, які сьогодні страждають. Якщо люди не чують чи не розуміють цього голосу, то вони заплутуються, непокояться і почуваються забутими. «Народ страждає, Ваша Святосте, і чекає Ваших обіймів, активної підтримки католицької спільноти та людей доброї волі», - це було наше слово. Папа Франциск дав чітко зрозуміти, що діятиме. Важливо також, що напередодні сумної річниці Львівського псевдособору Святіший Отець щиросердно наголосив на вірності та героїчному свідченні поколінь греко-католиків. Він підготував пастирське послання щодо подій березня 1946 року і запевнив, що ніхто не вирішуватиме екуменічні питання ціною Східної Католицької Церкви. Ми сподіваємося, що Його Святість ініціює та підтримає нові кроки, щоб допомогти полегшити страждання мільйонів українців, що він говоритиме від їхнього імені та сприятиме міжнародній підтримці. УГКЦ готова допомагати у відповідальному, прозорому та екуменічному адмініструванні міжнародної допомоги, служачи українському суспільству, не зважаючи на національність, мову, політичну чи релігійну приналежність. Ми готові співпрацювати з іншими урядовими та неурядовими організаціями, щоб полегшити страждання, забезпечуючи короткотермінові та довготермінові потреби тих, кого зачепила гуманітарна криза, спричинена агресією проти України. Досить страждань! Їм можна запобігти. Їх можна зцілити. Зробімо Рік милосердя реальністю для українців!   +Святослав, Верховний Архиєпископ Києво-Галицький, Глава і Отець УГКЦ +Володимир (Війтишин), Митрополит і Архиєпископ Івано-Франківський +Ярослав (Приріз), Єпископ Дрогобицький +Кен (Новаковський), Єпископ Нью-Вестмінстерський +Борис (Ґудзяк), Єпископ єпархії Святого Володимира Великого в Парижі +Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ Детальніше...