Дорогий наш владико Ярославе, нововведений єпископе Самбірсько-Дрогобицький! Високопреосвященні наші митрополити і архиєпископи: Іване з Перемишля, Володимире з Івано-Франківська, Василіє з Тернополя! Дорогий наш брате, архиєпископе й митрополите Мечиславе, архиєпископе Львівський! Дорогі владики, які прибули на сьогоднішнє свято! Зокрема хочу привітати владику Мілана із Закарпаття, владику Володимира з Вроцлава, владику Петра з Мюнхена і всіх дорогих владик Синоду єпископів нашої Церкви! Всечесне духовенство: високопреподобні, всесвітліші, всечесні отці тут присутні! Дорогі у Христі брати і сестри! Дорога українська молоде!
Сьогодні духовні очі усієї нашої Помісної Української Греко-Католицької Церкви звернені на цей святий храм - собор Пресвятої Трійці. Сьогодні усе тіло, уся повнота нашої Церкви переживає непересічну подію - впровадження на єпископський престол єпархії нового правлячого архиєрея. Ця інтронізація завершує особливий рік в історії нашої Церкви, який назавжди буде позначений уведенням на престоли різного рівня: Верховного Архиєпископа, Митрополитів, єпископів - як в Україні, так і закордоном. Дивний подув Святого Духа, за який ми сьогодні дякуємо Господу Богу, а відтак просимо у Нього сил і благодаті, щоб нам ніколи не забракло відваги й мужності йти за Його голосом та бути веденими Святим Духом. Для того, щоб сьогодні поглянути духовними очима на оцю подію, яку ви щойно бачили, пропоную вам послухати голос сьогоднішнього святого Євангелія.
У сьогоднішньому Євангелії є начебто дві частини. Перша говорить про скарб. Скарб людини є наче центром гравітації її особи. Тому недаремно каже Христос: "Там де ваш скарб, там буде і серце ваше". Але, заохочуючи шукати справжній скарб, Христос говорить, що цим найбільшим скарбом, який має Церква і передає його з апостольських часів аж до кінця віку, є скарб присутності Царства Божого між нами. Це є скарб вічності, яка існує і б'є ключем у нашому дочасному житті. Однак Христос закликає нас шукати цей скарб у дуже цікавий спосіб, згідно з логікою людини, яка збирається в дорогу. Коли хтось вирушає в дорогу, він, очевидно, починає наново оцінювати все те, що він має і що він знає. Щось він мусить залишити, щось продати, щоби щось здобути, і взяти з собою найцінніше, що він має у своєму житті. Отож Христос наче впроваджує нас у певний рух.
У другій частині Євангелія ми чуємо заклик мати стан підперезаний, мати свічники засвічені і чекати. Цей заклик Христовий має глибокий пасхальний характер. Згідно з такими приписами, Господь наказував ізраїльтянам їсти першу Пасху у Єгипті. З неї почався вихід - рух до Обітованої землі, рух до Бога, до свободи, до землі "молоком і медом текучої". І мета цієї подорожі - невтомне очікування зустрічі з Христом, з Господарем, який має прийти в час, коли ми найменше цього сподіваємось, в час, коли найменше про це думаємо, але коли маємо бути завжди готовими. Отож Церква сьогодні живе в історичному періоді між першим і другим приходом Христа, між тим вже присутнім Царством Божим між нами і його повнотою, яка настане у другому страшному приході нашого з вами Спасителя. Цей період - це напруга між "вже" і "ще ні", між завдатком і повнотою. Завершується ж сьогоднішнє Євангельське читання дуже цікавим жестом. Каже Христос, коли слуги дочекаються повернення свого Господаря з паленими світильниками і з підперезаним поясом, що станеться? Каже Господь, той Господар прийде і серед ночі посадить своїх слуг за свій стіл і сам підперезається, і сам почне їм служити. У такий спосіб ми бачимо Христа на Тайній Вечері, Який підперезується рушником і вмиває учням ноги, садить їх за Свою трапезу царства для того, щоб їм послужити і сповнити їх вічним життям в Богові.
Ми бачили з Вами, що чин інтронізації мав немовби три частини. Спочатку ми впроваджували на єпископський престол новойменованого архиєрея. Це горнє сідалище не є царським троном земного царства - це ікона присутності між нами Царя слави, Яким є Сам Господь. Це є унікальна ікона присутності вже тепер між нами Царства Божого. Це до нас каже Христос у цій події: "Не бійся мале стадо, бо панові вашому сподобалося дати вам царство".
Також ми бачили, як нововведеному архиєреєві вручено жезл, яким він має управляти і пасти Боже стадо, має дбати про те, щоб духовний світильник кожного з нас ніколи не загас, щоб кожний з нас все ж таки очікував повернення у славі нашого Господа; щоб те наше очікування ніколи не приспалося; щоб ми в будь-якій хвилині дня чи ночі могли гідно без остраху стати на Страшному Судищі. Відтак те служіння, яке сьогодні розпочинає владика Ярослав є справді служінням того, хто прийшов не царювати, не панувати, але послужити.
Згідно з апостольським вченням, єпископ має потрійне завдання: освячувати, навчати й управляти. Освячувати - це означає будувати Царство Боже на землі за допомогою всеосвячуючої божественної благодаті, уділяючи Святі Тайни, благословляючи все те, що збирає нас у Церкву Господню, для того, щоб кожен віруючий християнин центром гравітації свого життя поклав саме Христа і Його Слово як найбільший скарб, який він може здобути під час земної мандрівки. Навчаючи Божим Словом, єпископ наче підперезує наш стан, поправляє наш світильник, щоби ми могли справді гідно й достойно відчути і бути добре приготованими до цієї зустрічі з нашим Господом. Керуючи ж, він не адмініструє на взірець якогось міністра, чи земного володаря. Своїм жезлом він показує дорогу до Христа, нашого Спасителя, образом Якого є єпископське служіння.
Дорогий наш брате, владико Ярославе, нехай всемилостивий Господь буде твоїм прикладом, а твій великий попередник - владика Юліан - буде взірцем, духовним батьком твого служіння. Ти приходиш не для того, щоб тобі послужили, але щоб послужити і дати своє життя як викуп за багатьох. Сьогодні ми прикликаємо на тебе, дорогий брате, благодать Святого Духа, щоб твій світильник ніколи не погас, щоб твій стан був завжди підперезаний, і щоб ти в будь-яку хвилину дня чи ночі міг дати достойний одвіт за твоє служіння перед Господом, іконою Якого ти сьогодні є. Нехай Пречиста Діва Марія, Мати Божа неустанної помочі, буде твоєю Покровителькою і Учителькою на Божу славу і на спасіння людського роду! Амінь.
+ Блаженніший Святослав,
м. Дрогобич // 24 грудня 2011