SDE
Юліян Вороновський

Великоднє послання (2009)

14 квітня 2009
ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯПреосвященнійшого Владики Юліяна Вороновського,Єпископа Самбірсько-ДрогобицькогоМир у Господі і моє Архиєрейське благословення! „Цей день, що його створив Господь, возрадуємося і возвеселімся в нім ...”(Стих Пасхальної Утрені)Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і  сестри!Христос воскрес!                               Воістину воскрес!В ці благодатні дні, коли Церква святкує найвеличніший празник - Воскресіння Христове, запрошуючи ангелів і людей, небо і землю, увесь світ видимий і невидимий з'єднатися у прославі воскреслого Господа, щиро бажаю, щоб ця світла і всеперемагаюча радість вщерть наповнила сьогодні наші серця. Хотілося б донести добру новину у кожну вашу оселю, до всіх родин нашої єпархії та поза її межами, побажати, щоб чисті почуття торжества і перемоги наповнили кожну християнську душу, можливо сьогодні скорботну і утиснену, але таку, що потребує милості і допомоги Божої, адже "Христос Воскрес - радість вічна". Господь кличе нас на “торжество із торжеств”, бо „цей день, що його створив Господь, возрадуємося і возвеселімся в нім”. Ось чому у всіх наших храмах в ці дні ми так велемовно і торжественно поклоняємося величній i безмежній Любові Божій, з якою Син Отця небесного зійшов на землю, став чоловіком, постраждав i помер на хрестi за нас, за нашi грiхи i воскрес задля нашого спасіння. Христос дарував і дарує нам нове життя у свободі Божих дітей. З Ним ми перейшли з рабства до свободи, з темряви до світла, з гріха до благодаті. Ця добра новина, яку Церква голосить вже понад дві тисячі років, проникає крізь нашу щоденність і викликає радість, надію і віру у наше воскресіння.Віра у Христа Воскреслого є наріжним каменем християнства, і кожного року у світлі пасхальні дні ця віра оновлюється, наче вперше торкається людського серця, всього нашого єства. Частим закликом до радості Церква хоче розбудити нас від сну, позбавити хоча б на деякий час від суєти щоденного життя, від земних клопотів та переживань і долучити до світлого торжества. Сьогодні маємо нагоду подумати над тим, скільки Своїх дарів роздає Господь протягом нашого життя! І все це — предмет і привід для радості. Якщо ми молоді та енергійні, то дякуймо Богові і радіймо, особливо тоді, коли живемо в чистоті, довір’ї та відданості Творцеві; радіймо від успіхів у навчанні та роботі. Втішаймось нашими здобутками як у сімейному, так і в богопосвяченому житті, адже Христос є основою і ціллю нашого буття. З Христом радіймо у мудрій і чистій старості. Радіймо, коли ми прощаємо наших кривдників; щиро молимось та маємо нагоду часто відвідувати Божий храм. Радіймо від зустрічі з людьми, від усвідомлення великого дару жити і вірити. І всі ці радості — це лише відблиск, це тільки передчуття тої дійсної та вічної божественної радості, подарованої нам після Воскресіння Христового, адже „що око не бачило та вухо не чуло, і що на серце людині не приходило, те приготував Бог тим, що Його люблять”. Відчуття духовної радості від Воскресіння додає нам сили у земній мандрівці, служить незмінним джерелом надії на вічне і щасливе життя з Христом.Однак, свідомість багатьох із нас, мабуть, перейнята спокусливими думками щодо принизливого економічного становища, соціальних проблем у нашому суспільстві та незреалізованих політичних обіцянок. Звідси – непевність, розпач, сумніви і нарікання. Багато з них є виправдані з людської сторони, однак для всіх християн – це ще одна нагода відкрити мізерність створених нами земних кумирів. Невгамовне бажання успіху, кар'єри, багатства, хвороблива  конкуренція постають мізерними перед Тим, Хто є джерелом і Творцем самого світла. Христове воскресіння чинить нас нездоланними для всіх спокус та гріхів. Ми непереможні, доки живемо з Христом і в Христі, доки керуємося святим Євангелієм і заповідями Божими, доки маємо Церкву як найвищу помічницю у справі нашого спасіння. Саме тому це пасхальне переживання непереможної радости повинно стати для всіх нас джерелом сили у виході з будь-яких життєвих криз, зброєю в боротьбі за правду і справедливість. Живімо з відчуттям постійної присутности Того, Хто об'являє Себе через святе Євангеліє, Хто чекає від нас віри, любови та милосердя. Ми покликані бути для світу свідками Христа: нести впевненість у вірі туди, де вона згасає, світитися надією серед безнадійних, бути непереможною любов’ю там, де панує ненависть і страх.Наша Церква в рамках підготовки до Собору Євангелізації, що має відбутися цього року, старається розбудити в кожній християнській душі гаряче бажання свідчити своїм життям євангельські засади, оживити прагнення кожного християнина стати живою проповіддю Воскреслого Христа у сучасному світі. Пасха Христова — це дар божественної любові, який ми повинні нести у світ і свідчити про істину Воскресіння. Це священна місія кожного християнина, всієї Церкви Христової, особливо це стосується тих, хто згідно зі своїм покликанням, отримав від Христа завдання іти і навчати всі народи, хрестячи усіх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Ось чому цей рік наша Церква присвячує глибокій призадумі над священичим покликанням. Ми повинні ще раз зрозуміти, наскільки великою є потреба у добрих та святих священиках, запалених апостольською ревністю у проповіді Воскреслого Христа. Ми повинні збагнути, наскільки важливою є також наша молитва за гідні і достойні покликання робітників до Христового виноградника.  Ми усі, дорогі у Христі, котрі хрещені Його ім’ям, є співпрацівниками Божими на Його ниві, і від нашої життєвої позиції залежить стан духовного клімату в нашому серці, в наших родинах, в суспільстві і державі. Тож відважно проповідуймо своїм життям Воскреслого Христа, несімо свої особисті хрести без страху і розчарування, пам'ятаючи слова Христа Спасителя: "Ось я з вами по всі дні вашого життя". Він з нами в радості і скорботі, в здоров'ї і хворобі, в успіхах і невдачах. Він іде з нами життєвим шляхом, як колись ішов з двома учнями по дорозі в Еммаус. Нехай же промені безмежної великодньої радості щедро осявають ваші душі, наповнюють миром та любов’ю. Хай прослава Воскреслого життя лунає не тільки у нашому великодньому привіті, але стане змістом наших земних реалій. Зробімо так, щоб через нас ця Пасхальна радість огорнула й усіх тих, хто не може бути нині у храмі: хворих, ув’язнених, подорожуючих, тих, хто далеко від рідного дому. Радіймо і веселімся, відкиньмо страх і сміливо рушаймо за ангельським наказом, як апостоли і праведні жінки-мироносиці, звіщаючи світові величну новину, що Христос воскрес!А благодать Воскреслого Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.Христос воскрес!+ Юліян Вороновський,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Детальніше...

Різдвяне послання преосвященнішого владики Юліяна Вороновського

28 грудня 2008
Уже понад тисячу років Україна святкує Різдво Христове. Нам важко уявити собі наше життя без цього радісного свята з його колядками, вертепом та Святою вечерею. Свято це увійшло в саму душу нашого боголюбивого народу. Воно свідчить про те, що Бог прийняв людську природу й увійшов у нашу історію. Вічний, безмежний, неосяжний Бог увійшов у простір і час, став людиною, не перестаючи бути Богом. Наш народ упродовж своєї історії за всіх обставин свято дотримувався традицій святкування Різдва, споживаючи Святу вечерю і колядуючи Божественному Дитяткові. Але Різдво Христове – це не тільки вечеря, колядки й вертеп, не лише народні звичаї. Суть Різдва в тому, що Бог посилає у світ Сина Свого, а ми, люди, покликані вийти Йому назустріч.Всемогутній Бог приходить у світ як немічне, беззахисне немовля. Він не змушує любити Себе, нікого не карає і не залякує, нікого не обманює і не підкуповує, як це роблять сильні світу цього. Він приходить і разом із Йосифом та Марією проситься до господи нашого серця. Заради людини Бог стає людиною і приходить до неї, щоб людина стала подібною до Бога, прийшовши до Нього. Чи ми впустимо Небесного Гостя у наші серця? Бо впустити Господа у власне життя – це скерувати життя до Бога, подібно як Він у воплоченні скерував Своє Божество до нас. Детальніше...

Різдвяне послання

25 листопада 2003
Мир у Господі і моє архиєрейське благословення!Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі Брати та Сестри!Христос Рождаеться! Славімо Його!Сьогодні, як і кожного року, в цей величний різдвяний час, спішу привітати Вас радісним традиційним християнським привітом і складаю Вам якнайсердечніші святочні побажання. І це природно, бо ж відзначаємо якраз надзвичайно важливу подію в історії спасіння людського роду. Власне понад дві тисячі років тому зреалізувалось те, що обіцяв прародичам Всевишній після їхнього гріхопадіння. Сталося те, про що говорили старозавітні пророки. Читаємо, зокрема, в Ісаї, найбільшого з них: "Оце ж сам Господь дасть вам знак: ось дівиця зачала і породить сина і дасть йому ім'я Еммануїл (Іс.7,14). На світ з'явився Відкупитель людства. У зоряну ніч, яка стала переломним моментом в історії нашого спасіння, над Вифлиємом пролунав спів ангельських хорів "Слава на висотах Богові, а землі мир людям доброї волі". Побожний люд оспівує це радісними словами коляди: "Бог Предвічний народився, прийшов днесь із небес, щоб спасти люд свій увесь". Інша колядка, знаменуючи ликування на небесах і радість на землі, гласить: "Небо і земля нині торжествують, ангели, люди весело празнують".Пам'ять про цю подію не може залишити нас байдужими. Тож ми прийшли сьогодні до храму, немов до своєрідного Вифлиєму, аби пригадати собі й усім про те, що "хлоп'ятко нам народилось". Разом з тим ми прагнемо заявити перед світом: "3 нами Бог, розумійте, народи". Не випадково чуємо нині саме ці слова з Великого Повечер'я, які звучать потужним рефреном в стінах скромних сільських церков і під склепіннями великих соборів. Вони - запорука тому, що не вдадуться задуми і нездійсняться прикази людські. Вони наша спонука до утвердження в надії на Господа, якого потрібно боятися і перед яким треба тремтіти. Вони сповіщення світла, яке засяяло над тими, що живуть у смертній тіні.Оцінюючи Різдво Спасителя як довершений факт з висоти історичного досвіду, ми наражаємося на небезпеку дуже применшити значимість того, що, властиво, називаємо Таїнством Воплочення. Саме тому Св.Василій Великий застерігає нас від наміру через "розум утворити собі якесь поняття". "Отець був і Син народився! Не кажи: коли?, а радше залиш це питання! Не питай: як?, бо на це нема відповіді!". А Св.Іван Золотоустий, ніби продовжуючи цю думку, в одній з різдвяних проповідей саме так звертається до нас: "Не питай, як це сталося, бо де Бог хоче, там уступає порядок природи... Що сьогодні зродила Його Діва, це знаю, і що Бог зродив Його без часу, в те вірю, але спосіб зродження я навчився почитати мовчанкою..." (Твори, том 12).Але навіть якщо момент воплочення розглядати у просторі і в часі, то замало нашу увагу приковувати лише до тої ночі, коли Дитя-Ісус з'явилось на світ. Попередження Його Різдва - у шуканні древніми греками незнаного Бога, у подвижництві праведників Старого Завіту, у передбаченнях пророків, в очікуванні народу Ізраїпя на прихід Месії. Його продовження - у твердій поставі Івана Хрестителя, у відвазі і одержимості учнів Христових, у постійному поступі Церкви, покликаної привести люд Божий до спасіння.Проминуло лише кілька десятиліть відтоді, як Вифлиємську яскиню осяяло світло від народження Христового, а вже під спекотним сонцем кам'янистими дорогами Палестини пішли за Христом Його апостоли. Разом з Ним вони проповідували і навчали, зцілювали і воскрешали. Вони були реалістами, тож добре пам'ятали і розуміли слова Учителя: "Переслідували мене, переслідуватимуть і вас". Однак, вони ніколи не втрачали відчуття чуда. Тобто живучи в матеріальному світі, вони вірили в найвищу ідею, вірили в те, що спасіння можливе лише через того, хто народився від Діви. Ось чому Апостол Петро, стоячи з Іваном, улюбленим учнем Христа, перед синедріоном і відповідаючи на запитання, якою силою вони допомогли недужому, ствердно промовив: "...нехай буде відомо всім і всьому народові ізраїльському, що ім'ям Ісуса Христа назарянина... Він - отой камінь, яким ви, будівничі, знехтували і який став головним на розі. І немає ні в кому іншому спасіння, бо й імені немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися" (Ді.4,10-12).Сутність Божого Воплочення спонукає нас до призадуми над нашим життям, вимагає знехтувати марним, дочасним, смертним, а звернути увагу передусім на безсмертне, вічне, святе. Усвідомлюючи вищесказане, занесімо правду про народженого Христа до наших домівок, до своїх сімей, до своїх домашніх церков. Спішимо до Ісуса, адже Він кличе нас: "Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу Вас". Різдво Христове повинно об'єднувати усіх нас, християн, у єдину Божу родину незалежно від наших суспільних і політичних поглядів. Головне - щоб ми почувалися і були Дітьми Божими, гідними синами свого народу. Як відомо, вже понад рік на теренах нашої Держави перебуває копія Туринської плащаниці. Діткнутися устами до святого полотнища мали змогу сотні тисяч різних конфесій. Забувши про розбіжності у політичних поглядах і етнічну приналежність, ставши понад вузькими особистими інтересами, люди об'єднались навколо Ісуса Христа.Рік, що проминає, у Вселенській Церкві та, зокрема, в УГКЦ, ознаменовано особливою увагою до проблем сім'ї. Такий інтерес викликаний несприятливою, а деколи й навіть загрозливою ситуацією, яка склалася в царині плекання правдивих подружніх стосунків, збереженні життя дітей, пошануванні батьківства. Особливий наголос на цьому було зроблено учасниками III сесії Патріаршого Собору нашої Церкви влітку 2002 року. Маємо надію, що тисячі чоловіків і жінок, змушених через різні обставини поневірятись на чужині, повернуться до своїх родин.Мусимо також пам'ятати, що рік, який розпочинаємо, буде нелегкиму політичному житті нашої країни. Нас чекають різні й, мабуть, немалі випробування. Мусимо бути надзвичайно пильними й обачливими. Не виключеною є можливість, коли людьми, охопленими ейфорією у прагненні провести реальні реформи, конструктивно вплинути на зміни політичної системи, спробують маніпулювати ті, хто насправді змін не бажає. Україна робить лише перші кроки на шляху побудови громадянського суспільства. Тож будьмо тверді й виважені. Не йдімо на жодні компроміси й не спокушаймось на сумнівні обіцянки. Пам'ятаймо про подвиги наших великих предків, живім свято і дбаймо про долю прийдешніх поколінь. Берім за приклад Пресвяту Родину з Назарету, у якій гармонійно поєднані найшляхетніші риси, притаманні людям. Пресвята Діва Марія і Праведний Йосиф шанували свій древній і славний рід, вели святе праведне життя й подарували світові Спасителя - дателя життя вічного.На цій оптимістичній ноті я закінчую звернення і ще раз вітаю вас, мої дорогі, із Різдвом Христовим і Новим Роком. Нехай цей рік принесе усім Вам світло, мир, злагоду і тепло. Якщо ж комусь доведеться пережити у цьому році певні випробовування, то згадаймо пораду псальмопівця: "3алиши на Господа твого турботу, а Він тебе підтримає". А сьогодні радіймо і веселімося та колядами й різдвяними співами вітаймо одні одних, бо "Великий Пророк устав між нами", "Бог навідався до народу свого".Благодать Господа нашого Ісуса Христаі любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма нами!+ Юліян (Вороновський),Єпископ Самбірсько-ДрогобицькийХристос Рождається! Славімо Його!Дано у Дрогобичі при Катедральному Соборі Пресвятої Трійці25 листопада 2003 р.Б. у празник Святого священомученика Йосафата Детальніше...

Різдвяне послання "Бог предвічний народився"

21 листопада 2004
РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯПреосвященнійшого Владики Юліяна (Вороновського),Єпископа Самбірсько-ДрогобицькогоМир у Господі та моє архиєрейське благословення!Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри!Христос Рождається! Славімо Його!Поспішаю сьогодні до вас, щоб сповістити всім Добру Новину: "Бог предвічний народився, прийшов десь із небес, щоб спасти рід свій увесь". Ця подія не може залишити байдужою ні одну християнську душу, а тим більше зібраних тут у Господньому храмі. Адже цю радість ангели оспівують на небесах, звіщаючи землі мир, а людям - благовоління. І ми всі, "що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися"(Гл. 3.27) ведені ясною зіркою поспішали до місцевого "вифлеєму-храму", бо "хлоп'ятко нам народилося", "Бога нам дано". І припавши навколішки перед Божим Дитям, відважно звіщаємо всьому поганському світу, що "З нами Бог, розумійте народи". Кінець темряві, бо "Світло тихе святої слави" "просвічує всяку людину, що приходить на світ" і, кожен, хто просвітиться тим світлом, не блукатиме у темряві.Оспіване нашими колядками та овіяне таємничістю різдво Христове щорічно заставляє нас задуматися над великою тайною Божого воплочення. Своїм рождеством Господь і нас запрошує до нового життя. Але, щоб це життя було зрозумілим для смертної людини, Бог приймає людське тіло, а разом із ним всі людські прикрості, бо зазнає холоду, голоду, невдач, очорнення, зради, бичування, розп'яття і, навіть, смерти. Адже все це ми унаслідували в Адамі. Син Божий відкриває нам істину, що Він прийшов на світ, щоб здійснити свою місію спасіння і відкрити нам тайну: "як бо в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі"(1Кр.15.22).Роздумуючи над тайною Божого воплочення, пригадаймо собі подію, про яку описує святий апостол Лука. У своїй євангелії, розповідаючи про похорон єдиного сина вдови із Наїну, про плач матері та багатьох людей із цього міста, які брали участь у жалібній процесії (пор. Лк.7. 11-16), євангелист вдало змальовує ситуацію, в якій жив вибраний народ. Все це виглядало дуже блідо, плачевно і трагічно. Ізраїльський люд жив "у тіні смерти" та "ходив у пітьмі". Тому "Бог так полюбив світ, що дав Сина свого єдинородного, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але мав життя вічне"(Ів.3.16). Господь, бачачи духовний занепад народу в особі мертвого біблійного єдиного сина вдови, "як викуп за всіх" (1Тм.2.6.) дає свого єдинородного Сина на смерть. Євангелист Лука продовжує: "Господь зглянувся над нею і сказав до неї: Не плач." Іншими словами можна сказати: Бог не лише полюбив людину, не лише надіявся на її покаяння і навернення - Бог повірив, що людина здатна прийняти Його спасіння. Він першим підійшов, особисто доторкнувся до нар, тобто наповнив собою все, навіть ад, де до тепер не було для Нього місця. Він своєю святістю доторкнувся до причини гріха, і ті що несли, розповсюджували, пропагували гріх, а значить і смерть, змушені були зупинитися. Саме так, зупинитися. Бо коли чоловік чи, в цілому, народ, який перебуває у гріховному стані, хоче покращити своє становище, змушений зупинитися, побачити і почути Христа, і лише тоді підвестися та починати говорити. Починати жити новим життям - життям вічним. За словами святого апостола Луки, "страх огорнув всіх, і вони прославляли Бога". А у книзі Сираха сказано: "початок мудрості - острах Божий"(Сир.1.14). Народ, який хоче бути великим Божим народом, народом вільним, новим - змушений вчитися мудрості, в ній вдосконалюватися, у ній багатіти. А для цього необхідний острах Божий.Євангельська подія, яку подаю Вам для роздумів, відкриває нам сутність Божого воплочення. Христос прийшов на світ у виді раба, щоб запросити нас до нового життя. Саме до цього Він кличе апостолів вказуючи: "залишіть мертвим мертвих хоронити"(пор. Мт.8.22). Бо, "народ, що в пітьмі ходить, побачив світло велике", бо "над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло", бо нам дано "Князя миру", бо йому ім'я "Чудесний порадник". Воплочення Бога заставляє людину покинути все смертне, темне, гріховне і зодягнутися в безсмертне, світле, святе.Усвідомлюючи вище сказане, занесімо правду про народженого Христа до своїх сімей, до своїх домашніх церков. І обходячи Рік Пресвятої Євхаристії, прийдімо до Воплоченого і "вкусімо", "який благий Господь". Прийдімо всі: струджені, обтяжені, скривджені, голодні, спраглі, вдоволені і невдоволенні, багаті і бідні, здорові та хворі, старі разом з юнацтвом й Господь заспокоїть нас. (пор. Мт.11.28) Бог підніме упалих, потішить скривджених, "врозумить сильних світу цього", лише щоб ми у своїх подружжях зважали на Бога, адже Він є Правда і Життя, Він є Початок і Кінець.Рівнож, Різдво Христове об'єднює всіх нас у єдину Божу родину вказуючи, що незалежно яких ми поглядів чи до якої партії належимо, головне, щоб ми чулися синами Божими і дітьми свого народу. Щоб не плакала над нами наша Мати-Україна, як над померлою своєю дитиною, і рідний люд наш не йшов безмовним натовпом, як у місті Наїн, встидаючись наших яничарських вчинків.Рік, в який входимо, буде не простим у політичному житті нашої країни. Про це свідчать події минулого року. І нашим завданням є не зневіритися, не датися в обману, не продати своєї гідности, совісти і біблійного первородства, залишитися самим собою та бути "сином не рабині", а "вільної"(пор.Гал.4.). Пам'ятаймо на подвиги великих наших предків, живімо свято і дбаймо за прийдешні покоління. Адже все це поєднано у Святій родині з Назарету. Вони шанували свій древній і славний рід, вели святе і праведне життя, що дало змогу їм подарувати світові Ізбавителя і Спасителя, дателя Життя вічного. Плекаймо надію, що задля нашої праведності, Господь спасе нас. І які б системи поневолення наші недруги не плекали, то нічого з того не вийде, "Бо з нами Бог. Давайте накази, та вони не здійсняться: Бо з нами Бог" (із Великого Повечеря).На тій оптимістичній ноті хочу вітати всіх Вас, дорогі мої духовні чада, із Різдвом Христовим та Новим роком. Нехай цей рік принесе всім вам лише світло, мир, і тепло. А якщо комусь прийдеться пережити у цьому році якесь випробування, то "залиши на Господа твою турботу і він тебе підтримає"(Пс. 55.23), - закликає псалмопівець. А сьогодні радіймо і веселімося та колядками і різдвяними піснеспівами витаймо одні одних, бо "великий пророк устам між нами. Бог навідався до народу свого" (Лк. 7. 16).Благодать Господа нашого Ісуса Христаі любов Бога і Отця, і причастя Святого Духанехай буде з усіма вами!Христос Рождається! Славімо Його!+Юліян (Вороновський),ЄпископСамбірсько-ДрогобицькийДано у Дрогобичіпри Катедральному Соборі Пресвятої Трійці21 листопада 2004 р.Б.у празник Святого архистратига Михаїла Детальніше...

Великоднє послання "Я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце"

09 квітня 2006
ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯПреосвященнійшого Владики Юліяна (Вороновського),Єпископа Самбірсько-ДрогобицькогоМир у Господі і моє Архиєрейське благословення!"Я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере."(Ів. 16, 22)Христос Воскрес!Дорогі брати і сестри!Празник Христової Пасхи - це найвеличніше свято у церковно-літургійному році. Ця світлоносна подія наповнює наc духовним піднесенням та невимовною радістю, вселяє в серця мир та злагоду, запевнює в обітниці нашого спасіння. Адже порожній гріб Христа відкрив і для нас перспективу та дійсність безсмертя, він став доказом того, що Христос перевів нас від смерті до життя, від сліз до радості, від темряви до світла. " ... Христос Воскрес із мертвих славою Отця, щоб і ми жили новим життям" (Рим. 6, 4). У своєму Воскресінні Ісус дарує нам життя вічне, життя з Богом і в Бозі, життя над яким час немає влади. Так воскреслий Христос стає для нас джерелом нового буття, його вічним початком. "Христос, воскреснувши із мертвих, вже більше не вмирає: смерть над Ним більше не панує" (Рим. 6.9). Тому Христове Воскресіння є для нас завжди актуальне, завжди дійсне, з нього ми повсякденно черпаємо силу для життя вічного. Воно утверджує наші надії, зцілює рани завдані гріхом, відроджує віру і закликає нас перемінити своє життя, центром якого стає Божественна Євхаристія - Таїнство зустрічі з воскреслим Господом. Причащаючись пасхального Агнця Нового Завіту, ми дозволяємо Ісусові ввійти в наше життя і просвітити його божественним сяйвом Воскресіння. Євхаристія дає нам змогу по-новому стати причасниками пасхального досвіду і радості, дарує нам можливість жити у Бозі. Тому гаряче прошу Вас, мої духовні діти, якнайчастіше єднатися з воскреслим Христом у Причасті Його Тіла і Крові.Однак, коли у щоденному житті нас охоплюють сумніви, і ми, як Марія Магдалина, думаємо, що немає з нами Господа, що хтось Його від нас сховав - зникає світло, радість і сенс життя. Тоді особливо пам'ятаймо, що Правди Божої сховати неможливо, вона завжди перемагає, і Церква, колискою якої став порожній гріб Ісуса, вірить у це неустанно і цю віру проповідує своїм дітям.Така реальність Христового Воскресіння проявилася в історії нашої Церкви зовсім недавно, коли вона несподівано для багатьох вийшла з підпілля і відновила все необхідне для повного духовного життя. А перед тим була смерть Церкви. Вирок смерті для неї був виданий 60 років тому на Львівському псевдособорі 1946 року. Виконували цей вирок органи державної атеїстичної влади. Вони пильно охороняли "гріб", а всьому світу сповіщали про доконаний факт. Ті, хто бачили знищення Церкви поза перспективою воскресіння, погоджувалися, що, мовляв, Церкву знищено і вона вже не підніметься. Вони не знали і не розуміли сенсу такої жертви. Неможливо говорити про Церкву і оминати воскресіння, бо "якщо Христос не воскрес, то даремна наша віра". Той, Хто підняв із гробу Сина Божого, підніме і Його Тіло-Обручницю - тобто Церкву. Наша УГКЦ, з одного боку, все більше віддаляється від 1946 року - року офіційної "смерті", щоб, з іншого боку, жити щораз більшою повнотою воскреслого життя. Без жертви й мучеництва Церкви не було б славного її воскресіння. Тому - у світлі Пасхи - події 1946 року стали початком прославлення Церкви у її кращих дітях - мучениках та ісповідниках віри.Світло воскресіння переможно сяє й у нашому народі. Адже п'ятнадцять років тому цілий світ із подивом довідався про воскресіння України - землі вільних людей. У минуле відійшли століття іноземних окупацій, набігів і наїздів, геноцидів і голодоморів. Це творилося в історії заради безчесної мети - смерті нації, її мови й культури, володіння її землею й багатством надр. Проте християнський дух, віра поколінь, ріки крові мучеників та ісповідників були недаремні. Ми сподобилися від Бога на власні очі побачити Воскресіння Христа в новітній історії народу, яка вже п'ятнадцять років є історією його незалежності. Наша минулорічна присутність на українських майданах внесла в історію ще один знак воскресіння - національну гідність українців. Ці великі пасхальні вартості - свободу, незалежність і гідність - ми покликані плекати і розвивати.Тому вітаю представників нової влади, яку наш народ обрав для служіння Богові й Україні. Сподіваюся, що українська влада зуміє належно відповісти на очікування, запити і потреби свого народу, об'єднавшись у воскреслому Христі в ім'я майбутнього.Сьогодні Церква з новою силою закликає нас просвітитися торжеством, обійняти одні одних та простити все заради Христового Воскресіння. Не повинно бути місця у нашому серці для злоби, гніву, ненависті, бо з Воскресінням Ісуса відійшло з нашого життя все старе, що прив'язувало нас до гріха, а прийшло нове, яке наповнює надіями, бо старий Адам відроджений Новим, світлоносним, небесним (І Кор. 15, 45-49).Дорогі брати і сестри, повертаючись із цього пасхального бенкету віри в наші домівки, принесімо туди частинку неприступного світла Христового Воскресіння, станьмо, як апостоли і жінки - мироносиці, живими свідками того, що Христос Воскрес. Нехай ця благовість наповнить нашу рідну землю, щоб усі дізналися про радість і щастя, які дарує нам воскреслий Господь, а особливо ті, кому сьогодні важко нести життєвий хрест. Молюся, щоб ми всі з вдячністю прийняли щедрі плоди Христового Воскресіння і, як вільний Божий народ, розпочали нове життя, Пасху хвалячи вічную.Христос Воскрес! Воістину Воскрес!+Юліян Вороновський,ЄпископСамбірсько-ДрогобицькийДано у Дрогобичі при Катедральному Соборі Пресвятої Трійціу п'яту неділю Великого Посту9 квітня 2006 р.Б. Детальніше...

Слово на відзначеннгя 60-ої річниці Львівського псевдособору

11 березня 2006
Слово Преосвященного Владики Юліяна Вороновського,Єпископа Самбірсько-Дрогобицького,на відзначеннгя 60-ої річниці Львівського псевдособорум. Дрогобич 11 березня 2006р.Б.Слава Ісусу Христу! Всечесніші отці, дорогі брати і сестри!Син Чоловічий буде виданий у руки людям,І вб'ють Його, і вбитий по трьох днях воскресне (Мк. 9, 31)Сьогодні ми згадуємо трагічну подію 60-літньої давності - Львівський псевдособор. Можливо дехто із Вас поставить цілком слушне запитання: Для чого відзначати річницю тієї події, яка принесла знищення і руїну для нашої Церкви та стала формальною причиною для переслідування тих, що бажали залишитися вірними своїй вірі та своєму покликанню? Відповідь на це питання непроста і неоднозначна, як і зрештою складним та жорстоким був той час, який приніс для нашої Церкви таке важке випробування.З другим приходом радянської влади на Західну Україну, навіть незважаючи на те, що ще тривала Друга світова війна, на фронтахгинули люди і лилася кров, за ініціативою радянських органів держбезпеки та особисто Сталіна розпочався плановий державний захід спрямований на знищення Української Греко-Католицької Церкви. Комуністичні вожді добре розуміли, що допоки існуватиме Греко-Католицька Церква, яка завжди була опорою національного самоусвідомлення нашого народу, їхні плани утвердити своє тоталітарне панування та ідеологію не матимуть успіху. Тому по своїй суті більшовицький наступ на нашу Церкву - це наступ на український народ, на українську національну культуру, це чергова спроба знищити волелюбну українську людину, яка ніколи не була і не буде рабом диктаторів тиранів.Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький у своїй пророчій візії бачив Голготу, до якої йшла наша Церква, щоб уподібнитися до страждаючого Христа. У своїх проповідях та пастирських посланнях ще у 30-тих роках минулого століття митрополит неодноразово звертався до священиків та вірних із закликом: "Приготовляйтеся на часи, в які прийдеться вам за Христа і Його Церкву терпіти, а може і життя в жертву принести". Ці пророчі слова Слуги Божого Андрея збулися.Відразу після його смерті радянська влада, яку до цього часу стримував величезний авторитет галицького митрополита, скріплений любов'ю вірних, почала діяти рішуче, бо вже тепер не було жодної поважної перешкоди для здійснення їхніх чорних намірів. Комуністичні засоби масової інформації розгорнули широку кампанію звинувачень Церкви. В ніч на 12 квітня 1945р. були заарештовані п'ять ієрархів УГКЦ у Львові та Станіславові, а саме: митрополита Йосифа Сліпого, який після смерті митрополита Андрея в листопаді 1944 року перебрав провід Церкви, єпископів Микиту Будку, Миколая Чарнецького, Григорія Хомишина та Івана Латишевського. В 1945-46 роках всі єпископи, священики, ченці та черниці, які не погодилися на співпрацю з владою, були заслані на Сибір. Таким чином УГКЦ було позбавлено духовного проводу. Духовенство і вірні втративши своїх пастирів не могли вести організоване церковне життя і були виставлені на легку здобич для тих, які втративши віру, із страху за своє власне життя були готові виконувати плани безбожного комуністичного режиму. Жоден із заарештованих владик не погодився на об'єднання з Російською Православною Церквою, як цього всіма способами домагалася влада. Наші єпископи на зраду не пішли, але подібно до Христа з любов'ю принесли своє життя як пасхальну жертву за людей і для людей та майже всі загинули в тюрмах і таборах. Зустрівши таку віру і незламність справжніх Христових пастирів, влада вирішила діяти інакше.Радянські спецслужби розробили план проведення так званого "собору" який ми називаємо псевдособором, оскільки його було скликано в умовах страхітливого терору й проведено з неприпустимими порушеннями норм церковного права і релігійних свобод людини. З цією метою створено 28 травня 1945р. ініціативну групу, яку використано як інструмент ліквідації УГКЦ. До її складу увійшли парох церкви Преображення Господнього у м. Львові о. др. Гавриїл Костельник, генеральний вікарій Перемишльської єпархії о др. Михайло Мельник та декан Гусятинського деканату Станіславської єпархії о. Антоній Пельвецький. Ініціативна група, діяльність якої направлялася і контролювалася радянськими партійними органами, розпочала заходи спрямовані на так зване возз'єднання з Російською Православною Церквою. Шляхом залякувань, часто і відвертого терору та знищення змушувано священиків переходити в московське православ'я та приєднюватись до Ініціативної групи.Горезвісний Львівський Собор скликали у першу п'ятницю Великого посту 8 березня 1946р. До архикатедри св. Юрія у Львові державні органи різними правдами і неправдами звезли 216 священиків і 19 мирян, які мали проголосувати вже наперед приготовлені рішення. Виступи делегатів були завчасно перевірені, щоб ніхто не порушив спланованого сценарію. З моменту прибуття у Львів усі учасники собору були взяті під надійний контроль, щоб виключити можливість будь-якого спілкування із сторонніми особами. Лише 6 годин було потрібно для того, щоб виконати замовлення комуністичної влади -Берестейську унію скасовано та вирішено приєднатися до Російської православної Церкви. Це рішення виразно нагадує вирок, який винесли провідники жидівського народу Ісусові Христові - Нехай буде розп'ятий (Мт. 27, 23). У цих днях розпинали і нашу Церкву.Львівський псевдособор 1946 року був прикладом брутального втручання держави в релігійне життя людей. Уся підготовка, підбір учасників, керівництво працею та реалізація рішень цього зібрання були здійснювані за вказівками й під прямим наглядом представників влади та її репресивних органів. Ні митрополит, ні жоден єпископ нашої Церкви свого благословення на скликання собору не давали й участі в ньому не брали. Навпаки, навіть перебуваючи в ув'язненні, ієрархія УГКЦ цей псевдособор і його ухвали однозначно засудила, а своїм життям і смертю - заперечила. Втім, ніхто з греко-католиків ніколи й не мав сумніву в його канонічній нелегітимності. Навіть наші православні брати і сестри в глибині душі напевно не сумніваються в неправедності цього зібрання. Вони побоюються не так визнання самого факту, що держава вдалася до застосування терору та інструменталізації їхньої Церкви, як наслідків цього визнання для них самих.Незважаючи на неканонічність цього зібрання, що проголосило себе "Собором Греко-Католицької Церкви" радянський уряд визнав його постанови та активно допомагав втілювати їх у життя. Внаслідок протидії рішенню Львівського псевдособору велике число священиків було заарештовано, засуджено до тривалих термінів ув'язнення, а саму Церкву загнано у підпілля. Розпочалася нова героїчна сторінка її історії - сторінка мучеництва і духовного подвигу.Завдяки незламній вірі владик, стійкості духовенства, вірності мирян, тисяч відомих і невідомих героїв Духа, Церква вистояла в період гонінь, живлячи в серцях вірних іскру надії та віру в Боже провидіння, яке постійно чуває над нашим народом, особливо у тяжкі хвилини його буття. Серед темряви зла і нелюдської злоби знайшлися і такі, що своєю життєвою поставою давали вірне свідчення Христової любові до людини. Тої любові, яка не виключає зі свого впливу нікого, навіть мучителів і ворогів. Пам'ятаючи про слова Господні - "Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, які вас проклинають" (Лк.6, 27), вірні нашої Церкви, її святі мученики, імен яких ми може і не знаємо, стали живими прикладами повноти Христового вчення, їхнє прощення і їхня молитва за тих, які їх переслідували сповнили неоціненними скарбами духовну скарбницю святої Церкви. Підтримані Божим милосердям вони пішли за Христом до Гетсиманського саду і Голготи, щоби там стати під Його Хрестом. Але цей хресний шлях, який проходить через прощення та примирення веде до світлого Воскресіння. Не всі вони дожили до тієї хвилини, коли Блаженніший патріарх Мирослав Іван, навчений їхнім прикладом любити і прощати, навіть своїм ворогам, 31 березня 1991 року після свого повороту на рідну землю, перед сотнями тисяч осіб у Львові торжественно проголосив: "Наша Церква воскресла! І хоч немічна і з ранами на своєму тілі, вона кличе до всіх живих чад своїх: Мир вам! Вона прощає і каже недругам своїм: "Господь нехай простить вам і помилує". Ось справжній плід мучеництва та святості - прощення і любов!Згадуючи сьогодні подію Львівського псевдособору ми стверджуємо, що пізнання цієї трагічної історії потрібне лам, щоб очиститися від гріха ненависті, щоб вшанувати пам'ять невинно закатованих, щоб покаятися і не судити, щоби від усього серця вибачити. Бо тільки тоді можемо надіятися, що трагедія минулого більше не повториться, а перенесеш страждання і пролита кров не закликатимуть до помсти, а стануть прикладом для наслідування та джерелом духовної сили.Від усього серця благодарім Господа, що провів нашу Церкву по тій Хресній дорозі, по якій і сам пройшов, що дарував нам мучеників - мужніх свідків віри і любові, які життя своє віддали як останню жертву у служінні рідній Церкві. Пам'ятаючи про них ми мислено постаємо перед ними, а вони перебувають серед нас, роблячи нас учасниками Пасхального таїнства страждання, смерті, Воскресіння і життя. Дякуємо сьогодні всім отцям, монахам і монахиням, які не признали вироку "суду нечестивих", винесеного рідній Церкві, а ревно трудилися в підпіллі. Разом з ними дякуємо і тисячам вірних, що з небезпекою для свого власного життя ісповідували святу віру і підтримували в цьому своїх ближніх, їхніми святими молитвами, Господи, спаси нас! Амінь!Слава Ісусу Христу! Детальніше...

Різдвяне послання " Христос народжується - славте"

19 грудня 2006
Різдвяне посланняМир у Господі та моє архиєрейське благословення! Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри!Христос рождається! Славімо Його!Христос народжується — славте!Христос з небес — зустрічайте!Христос на землі — бадьоріться!(І пісня канону Різдва) Ось такими величними словами Церква оспівує і прославляє Різдво Христове . І справді, Христовий прихід на землю є для нас джерелом радості та надії. Дві тисячі років тому Він прийшов у світ і започаткував наше спасіння. Це неповторна у своїй суті спасенна подія, яка спонукає нас прославляти, благодарити і поклонятися Господеві. Вифлеємська зоря й ангельські хори чудесно звістили світові про величне таїнство Божої любові. Бог, Творець видимого і невидимого, добровільно прийняв повноту людської природи і прийшов у світ, щоб примирити нас із Собою. Перешкода, що постала внаслідок гріхопадіння Адама, — знищена. Ворота раю відчиняються, і ми повертаємося до Дерева життя, з якого споживаємо Небесний Хліб. Оспівуючи це таїнство Божого благовоління, Церква торжественно проголошує: „Небо і земля нині з'єдналися, коли Христос народився, нині Бог прийшов на землю, людина ж на небо вийшла, нині задля чоловіколюб'я з природи невидимий став видимим”. Різдво Христове, воплочення споконвічного Божого Слова, принесло нам нову благовість про Бога і людину. Бог став одним із нас. Прийшов, щоб знайти грішників; прийшов, щоб повернути нам утрачену гідність. Він явив нам велич людини, показавши, що людська природа може бути богоносною, тобто з'єднатися з Божеством і водночас залишитися собою. Дорогі брати і сестри! Вітаючи один одного у ці святкові дні словами „Христос Рождається”, ми визнаємо істину , яка має пряме відношення до сьогодення. Хтось може запитати: „Де ж тепер „народжується Христос?” Відповідь дає святий Йоан Золотоустий, у молитві Євхаристійної анафори: „Господи, як Ти зволив замешкати у вертепі, в яслах… — так увійди, Господи, …і поселися в моїй недостойній Тебе душі”. Таким чином людське серце має стати подобою ясел, де народжується, зростає, живе і царює Христос — Бог і Людина. Історична подія Різдва Христового повторюється і відтворюється в особистому житті кожного з нас. Так, як колись через своє славне Різдво Бог увійшов у людську історію, щоби її преобразити і сповнити сенсом, так і сьогодні Він входить у наше життя, щоб повернути нам можливість богоподібності, втраченої Адамом у раю. Спаситель світу благодаттю Святого Духа народжується у кожній людині, яка впускає Його у своє серце. Улюблені в Христі , навчімося від убогих пастирів ізраїльської землі , як по - справжньому пережити Христове Різдво . Поклонившись народженому Дитятку, вифлиємські пастухи спішать розповісти іншим про те, що бачили. Сповнені радості та віри, вони закликали: „Прийдіть і поклоніться Христу, новонародженому Цареві”. Істини, передані в Одкровенні Старого Завіту, стали для них близькими і зрозумілими. У побаченому очима Дитятку вони серцем відчули обіцяного Месію. Вони проповідали Бога, якого зустріли. Сильною була проповідь тих, хто бачив Ісуса у яслах і брав Його на свої руки. Ми можемо пережити це саме в Таїнстві Євхаристії. Тому і ми, подібно до пастирів, покликані проповідувати любов Бога, який сходить сьогодні на землю. Радісну вістку ангела „Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель Господь” передаймо всім тим, хто з різних причин не зміг прийти сьогодні до храму. Нехай ніхто не буде позбавлений радості, яку приніс на землю Господь. Нехай ця різдвяна благовість долине до наших рідних поза межами України, що в силу різних обставин не можуть бути сьогодні в колі своєї родини, занесімо її хворим та літнім. Христове Різдво — особлива нагода звернутись до молоді. 2007 рік наша Церква проголосила Роком молоді, щоб краще усвідомити нас, що від духовного стану нашої молоді сьогодні залежить духовне здоров'я нашого народу завтра. Тому закликаю всіх батьків, духовенство, педагогів і вихователів посвятити себе заради нашого майбутнього, приділити особливу увагу християнському вихованню дітей та молоді. Дорога молоде, Церква дивиться на Вас з особливою надією, як на ранішню зорю, котра сповіщає настання нової доби . Коли більш християнською буде ваша постава, то більш зростатиме Царство Боже у світі. Практичне сповнення сучасного світу Божим світлом, правдою, добром і красою потребує від кожного з нас багато праці, жертв і боротьби. Бог хоче, щоб ви, мов євангельські мудреці, крізь темряву і небезпеку ночі світу йшли за сяйвом Вифлеємської зорі до Вертепу, в якому народилося Сонце Правди. Старайтеся , щоб посеред темряви різноманітних спокус та пропозицій сучасного світу ви залишилися вірними заповіді Христа: „Бути світлом для світу”. Не вагайтеся віддавати для служіння свій молодечий запал і таланти, коли йдеться про славу Божу, про утвердження особистих, сімейних, церковних та національних вартостей. Одночасно хочу утішити усіх Вас, моїх Духовних Дітей, щоб, під час духовного зростання та стараючись про поліпшення духовного та економічного стану нашого народу, ми не почувались одинокими і покинутими напризволяще. До нас у ці дні приходить Господь — Еммануїл, що означає “З нами Бог”. Ми можемо сміливо покладатись на Його допомогу. Я переконаний, що у Новому Році нам вдасться здійснити все благородне і Богом натхненне. Бажаю, щоб Боже Дитятко сповнило Ваші серця великою радістю та впевненістю, а Христова благодать і мир нехай супроводжують Вас увесь наступний рік і по всі дні Вашого життя. Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Христос рождається! Славімо Його!+Юліян Вороновський,ЄпископСамбірсько-ДрогобицькийДано у Дрогобичі при Катедральному Соборі Пресвятої Трійці у празник св. Миколая архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця, 19 грудня 2006 року Божого Детальніше...

Великоднє послання "Сьогодні все наповнилося світлом"

07 квітня 2008
ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯПРЕОСВЯЩЕННОГО ВЛАДИКИ ЮЛІЯНА ВОРОНОВСЬКОГО,ЄПИСКОПА САМБІРСЬКО-ДРОГОБИЦЬКОГОМИР У ГОСПОДІ ТА МОЄ АРХИЄРЕЙСЬКЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ! ВСЕСВІТЛІШІ ТА ВСЕЧЕСНІШІ ОТЦІ! ПРЕПОДОБНІ ЧЕНЦІ ТА ЧЕРНИЦІ! ДОРОГІ У ХРИСТІ БРАТИ І СЕСТРИ!ХРИСТОС ВОСКРЕС!“Сьогодні все наповнилося світлом:небо, земля і глибини підземні.Нехай же празнує вся вселенна Христове воскресення,в якому ми утверджуємось ”.(Третя пісня Пасхального Канону)Пройшовши шлях Великого посту, що був для нас часом очищення й духовної боротьби, ми знову засвідчуємо та радісно проголошуємо торжество нашої віри у Воскресіння Христове. Гріб не зумів утримати Господа – Життя, а слова ангела, промовлені жінкам мироносицям: «Чому шукаєте живого між мертвими? Його нема тут: він воскрес» (Лк. 24, 5-6) – є священною благовістю про початок нового життя, яке сьогодні дарується кожній людині. Цей пасхальний ранок, наповнений світлом Божої ласки й усепрощення промовляє до нас, що Воскреслий Господь, перемігши гріх і зло, які тривалий час відчужували людину від її Творця, „ переводить нас від смерті до життя і від землі до небес” .Христове Воскресіння є свідченням і доказом того, що існує щось сильніше за смерть, гріх чи людську неміч, – це Божа любов, яка є настільки великою, що не може залишити людину самотньою у відчаї і безнадії. У Воскресінні Господь дарує кожному з нас запрошення до життя в Його любові. «Чи любиш мене»? – запитує Воскреслий Господь c вого учня, апостола Петра, який перед тим тричі відрікся Його. Те саме запитання Ісус ставить кожному з нас, адже тільки любов є мірилом нашого ставлення до Бога й ближнього. Можливо, гріх, відречення від Бога неодноразово ставав частиною і нашого життя. Але сьогодні Христове Воскресіння, що приносить прощення кожній людині, дає нам можливість розпочати життя по-новому. Для цього необхідно відвалити той «камінь», який не дозволяє Христові увійти до нашого серця. Це завдання нелегке: воно вимагає від нас наполегливої духовної боротьби зі своїми гріховними звичками, закоренілими гріхами, переміни нашого світогляду. Це стане можливим, коли зуміємо наповнити своє щоденне життя радістю Христового Воскресіння, про яку має свідчити наша поведінка, наше ставлення до інших і до себе.Сьогодні у світі є багато смутку, розчарування і горя. Якщо й далі ми дозволимо їм заполонити наше життя та володіти нами, це означатиме, що наша віра у Воскресіння Спасителя є слабкою, оскільки не стала знаком живої присутності серед нас воскреслого Господа. Проте пам'ятаймо, що наша віра не вдосконалиться водномить, її потрібно постійно розвивати. Апостоли, хоч і бачили Ісуса, слухали Його, були свідками чудесних подій – не відразу повірили та зрозуміли таємницю Христового Воскресіння. Сенс цієї події вони збагнуть пізніше, в цьому їм допоможе Сам Господь, який впродовж сорока днів після свого Воскресіння утверджуватиме їхню віру.Як і до апостолів, воскреслий Христос приходить і до нас у Пресвятій Євхаристії. Інколи нам видається, що Він недосяжний. Проте насправді Він ще ближчий до нас, ніж перед Воскресінням, коли промовляє: «Це є Тіло моє і це є Кров моя». Він чинить це для того, щоб Його Тіло і Кров стали нашим тілом і кров'ю, бо Сам бажає сердечної близькості з людиною, тому приходить до нас, щоб зміцнити нашу віру, яка поступово повинна стати основою та життєдайною силою всього нашого життя.Воскреслий Господь приходить до нас, бо прагне бути щораз ближче, незважаючи на те, що ми так мало користаємо з Його приходу. Він хоче бути щоразу ближче, аби поєднатися з нами. Він є безконечним Добром і приходить у світ, щоб і ми стали добрими. Він, що є самою Любов'ю і приходить до нас, щоб і ми наповнились любов'ю. Кожен Його крок до нас провадить до того, що і ми стаємо ближчими до наших ближніх, до самих себе. Його близькість така велика, що всі наші нещастя, навіть найтрагічніші, стають не такими болючими. Його близькість спричиняється до того, що в кожній особі ми починаємо бачити ближнього і ставати ближнім для інших.У цей рік, який Церква проголосила Роком покликання, особливо актуальними є питання, які часто непокоять наше серце: для чого я живу на цьому світі? Який сенс цього життя? Невже смерть і гріб – це останній досвід і кінець всього? Істинну відповідь на ці суттєві запитання дає нам Христове Воскресіння. Перемігши смерть, яка досі була нездоланною, Господь запевняє нас, що ми покликані до вічного життя, до свободи та слави Божих дітей. Ми створені для Бога, небо – це наша батьківщина, мета нашої земної подорожі. Бог закликає нас до святості: «Будьте святі, бо я святий» (Левит 11,44; 1 Петра 1:16). Цей поклик кожен реалізує по-своєму – вибираючи професію чи життєве покликання, що найбільше відповідає його талантам. У пошуках свого покликання ми не повинні просто порівнювати себе з іншими людьми, заспокоюючи своє сумління думкою, що ми й так вже багато осягнули. Ні, наш ідеал, до котрого ми маємо прагнути, – Сам Бог! Тому життя християнина – постійне вдосконалення і прямування до вершин Божої святості шляхом людської діяльності в особистій історії спасіння.Дорогі в Христі брати і сестри! Побожно святкуймо Пасху Христову! Словами „Христос воскрес!” – несімо радість нашим близьким і знайомим, несімо надію в серця тих, хто сьогодні з різних причин сумує, розчарований, знедолений, тому що в цей торжественний День ніхто не може бути позбавлений радості Христової, радості перемоги над гріхом і смертю. Станьмо одні для одних апостолами пасхальної благовісті! „ Небеса достойно нехай веселяться, земля ж нехай радіє, нехай святкує увесь світ видимий і невидимий, бо Христос воскрес радість вічна”.А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!Христос воскрес! – Воістину воскрес!Дано у Дрогобичі при Катедральному Соборі Пресвятої Трійці7 квітня 2008 року Божогоу празник Благовіщення Пресвятої Богородиці Детальніше...

Проповідь на початок ювілейних святкувань у катедрі Пресв. Трійці

14 червня 2008
ПРОПОВІДЬПРЕОСВЯЩЕННІШОГО ВЛАДИКИ ЮЛІЯНА ВОРОНОВСЬКОГОНА ПОЧАТОК ЮВІЛЕЙНИХ СВЯТКУВАНЬ У КАТЕДРІ ПРЕСВЯТОЇ ТРІЙЦІ14 ЧЕРВНЯ 2008 Р. Б.,ЄПИСКОПА САМБІРСЬКО-ДРОГОБИЦЬКОГОВсесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Возлюблені у Христі брати та сестри!Дорога молоде!Дозвольте мені сердечно привітати всіх вас зібраних тут на Божественній Літургії, а в особливий спосіб хочу поздоровити молодих людей, юнаків та дівчат, котрих Божа благодать зібрала сьогодні звідусіль в одну велику родину, щоби впродовж цих святочних днів, разом прославляти Бога, пізнавати Його волю і вчитися сповнювати її у своєму житті. Ювілей – 200-ліття храму Пресвятої Тройці, який ми так урочисто відзначуємо, повинен спонукати до застанови над значенням Божого храму для кожного з нас, запалити любов'ю до своєї Церкви і традиції. Дуже добре, що ви відгукнулися на заклик Церкви, і прибули сюди з різних куточків нашої єпархії, та й з інших регіонів. І сьогоднішнє євангеліє підказує нам, що цей заклик не є тільки людським ділом, а є закликом самого Христа: „Чи любиш ти мене?”, - питає Ісус апостола Петра.І я дякую вам, за те що ви своєю участю у цих святкових заходах даєте свою відповідь любові до Христа, любові до своєї Церкви і до рідного народу.Ми однак чуємо, що Христос питає Петра тричі. Він немов би бажає почути відповідь переконливу, Він не бажає серця, котре прагне бути розділене, котре ще сумнівається… Адже після того питання Христос дає ще більший виклик – запрошення: „Іди за мною…”Для нас дорогі юні друзі, підготовлена дуже насичена і цікава програма, однак щиро бажаю Вам: найперше відкрити свої серця, щоби Господь через Духа Свого Святого, на котрого очікуємо в цих днях, влив у наші серця справжню любов, щоби кожен з нас міг почути запрошення Христа „Іди за мною”, і дати ствердну відповідь. Будьмо певні, що відповідаючи позитивно на заклик Господа, ми зможемо осягнути щастя - мету нашого життєвого пошуку.Цей заклик є дуже актуальний для молодої особи, адже молодість – це, по суті, найщасливіший період в житті людини – час зростання, формування характеру, становлення особистості, це час закладки підвалин на майбутнє, отже це час вибору життєвої дороги, час утвердження у покликанні.І цей вибір мав би бути «за» Христом, а не «проти» чи «помимо» Нього. Саме тому в Українській Греко-Католицькій Церкві на Синоді Єпископів було вирішено проголосити 2008 рік «Роком християнського Покликання». і цей рік є ніби продовженням попереднього, який був «Роком Молоді». Тим самим Церква хоче сказати кожній молодій людині, що покликання є християнським тоді, коли кожна професія, кожне фахове заняття людини має у своїй основі основне покликання, тобто наше освячення та спасіння. Тому насамперед, дорогі молоді люди, закликаємо вас до того, щоб Божі заповіді стали основою вашого життя – всюди, хоч би де ви перебували: в сім'ї, школі чи університеті, на вулиці чи робочому місці, тобто всюди, де Господь вас поставив.Сучасний світ, особливо ваші ровесники, очікують від вас свідоцтва правдивої любові до Бога, щоби разом із сьогоднішнім апостолом Петром та Іваном ви стали одне для одного правдивими провідниками до Бога.Христове покликання скероване не тільки до священиків чи монахів, але й до кожної людини. А вже саму правдивість нашої відповіді на Боже покликання виявимо у чистоті намірів, коли не вигода, не тільки кар'єра та зарплатня, а прагнення послужити Богові, Христовій Церкві і нашому народові буде головним спонуканням.В одній із церков у Римі на стіні, поміж храмом вірних і святилищем, є розміщене дивне розп'яття. Воно є незвичне тим, що в зображенні розп'ятого Христа немає рук. Цими руками маємо стати ми із вами, це руки любові у служінні іншим, які відкриті для обіймів кожної людини. Розташування цього розп'яття між святилищем і храмом вірних є дуже символічним: дорога до Бога пролягає через особисту жертву кожної особи, яка єднається в одне з Ісусом. Тому і ми, дорогі у Христі, святкуючи цей знаменний ювілей храму Пресвятої Трійці, будуймо своїм життям справжній Божий храм у наших душах, у наших родинах, парафіях та державі.Запевняю вас про мою молитву до Бога за кожну молоду особу, за всіх учасників ювілейних святкувань. Знаю і є свідомий про багато різноманітних труднощів та небезпек, які підстерігають вас у сучасному світі заплямованому гріхом. Не забуваймо тут про добрий лік та безпеку проти них, а це: ревна молитва, щира сповідь, регулярне Святе Причастя, служіння нашим ближнім й інші добрі практики. Прибігаймо до пресвятої Богородиці, котра стала живим храмом для Господа і нашою небесною Матір'ю. Щоби вона допомагала вам всіма силами берегтися від гріха, а натомість бути чутливими до запрошення Ісуса іти за Ним.Хай Господь благословить усіх вас, нашу дорогу молодь, духовними дарами, щоб Святий Дух сповнив Вас щирою вірою, великолю надією та діяльною любов'ю. А благодать Господа Нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.Слава Ісусу Христу! Детальніше...

Звернення з нагоди листопадових подій 2004 р.

18 листопада 2005
ЗВЕРНЕННЯз нагоди відзначення річниці листопадових подій, що мали місце у 2004 роціВсечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Возлюблені у Христі брати та сестри!Минає рік з того часу, як український народ об'єднався на Майдані у Києві, щоб відстояти своє право жити в незалежній та демократичній державі. Тоді весь світ побачив правдиве обличчя народу мужнього, саможертовного, готового боротись за свої права мирним, демократичним шляхом і здатного досягнути перемоги.Та й направду самі українці усвідомили себе як народ, не розділений на Схід і Захід, на лівих і правих, на православних і католиків. Популярні тоді гасла "Нас багато - нас не подолати", "Схід і Захід разом" були не просто теоретичними лозунгами кампанії, але виражали дух, яким жив народ, були правдивим відображенням того, чим жив кожен пересічний українець.Пройшов рік з цього часу… Сучасна ситуація в Україні не є найкращою. Проте, надія на краще майбутнє не помирає. Вона і не може померти, адже для нас, християн, надія дає впевненість у завтрашньому дні. Саме надія має проявлятись конкретно, у щоденності, надавати динамізму вчинкам того, хто вірить у Бога.Бог кожного з нас заохочує брати активну участь у суспільному житті, ставати на захист прав убогих, безробітних, охороняти навколишнє середовище. Християнин у світі має бути закваскою, з діл котрого росте тісто, щоб таким чином швидше наставало Боже Царство, "нове небо і нова земля" (пор. Од 21,1).Надію слід плекати і в особистому житті, прагнучи святості, жити євангельським духом любові та служіння у сім'ї, на місці праці, відпочинку. Св. Василій Великий каже: "Той, хто працює для святості не буде ошуканий у своїй надії, бо його мета виправдала боротьбу, даючи певне й вічне Небесне Царство".Дозвольмо, щоб надія формувала наше життя, змінювала світ на краще. Адже справжнім учням Христа ніколи не байдужа доля України, їхніх братів і сестер, свого майбутнього. Вони прагнуть справжньої повноти життя, оновлення та зустрічі з Богом "обличчям в обличчя" (1 Кор 13,12).З цієї нагоди засилаю всім вам, дорогі у Христі, своє архипастирське благословення і заохочую всіх до молитви і ревної праці на благо свого народу та рідної землі.Благословення Господнє на Вас!+Юліян Вороновський,ЄпископСамбірсько-ДрогобицькийДано у Дрогобичіпри Катедральному Соборі Пресвятої Трійці18 листопада 2005 р.Б.у празник св. мчч. Галактіона та Епістими Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 Наступна > Кінець >>
Сторінка 2 з 3
75_vl-25 травня владиці Юліану (Вороновському) виповнюється 75 років. Цьогоріч архієрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії святкує також 25-ліття святительського служіння. З цієї нагоди ювіляра сердечно вітають владика Ярослав, духовенство, чернецтво та вірні Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Молитовно бажаємо Вам, дорогий Владико, духовної та тілесної витривалості у сповненні архіпастирського служіння. Нехай береже Вас Господь під Покровом Пресвятої Богородиці!

› БІОГРАФІЯ АРХИЄРЕЯ

› КНИГА "НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ"

› о. МИХАЙЛО БУЧИНСЬКИЙ "ЖИТТЄВІ СТЕЖКИ ВЛАДИКИ ЮЛІЯНА ВОРОНОВСЬКОГО"

› СВЯТКОВА ЛІТУРГІЯ З НАГОДИ 75-ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ ЗА УЧАСТІ ГЛАВИ УГКЦ, фоторепортаж

› ПРИВІТАЛЬНЕ СЛОВО ВЛАДИКИ ЯРОСЛАВА ДО ВЛАДИКИ ЮЛІЯНА З НАГОДИ ЙОГО 75-ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ

› ПРИВІТАЛЬНЕ СЛОВО ВЛАДИКИ ЯРОСЛАВА ДО БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА ПІД ЧАС 75-ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ ВЛАДИКИ ЮЛІЯНА

› ПРИВІТАЛЬНЕ СЛОВО ВЛАДИКИ ЯРОСЛАВА ДО БЛАЖЕННІШОГО ЛЮБОМИРА ПІД ЧАС 75-ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ ВЛАДИКИ ЮЛІЯНА

Послання до молоді

27 вересня 2006

Неділя - День Господній

08 листопада 2005

Різдвяне послання

25 листопада 2003
^ Догори