Мир у Господі і моє архиєрейське благословення!
Всесвітліші та всечесніші отці!
Преподобні ченці та черниці!
Дорогі у Христі Брати та Сестри!
Христос Рождаеться! Славімо Його!
Сьогодні, як і кожного року, в цей величний різдвяний час, спішу привітати Вас радісним традиційним християнським привітом і складаю Вам якнайсердечніші святочні побажання. І це природно, бо ж відзначаємо якраз надзвичайно важливу подію в історії спасіння людського роду. Власне понад дві тисячі років тому зреалізувалось те, що обіцяв прародичам Всевишній після їхнього гріхопадіння. Сталося те, про що говорили старозавітні пророки. Читаємо, зокрема, в Ісаї, найбільшого з них: "Оце ж сам Господь дасть вам знак: ось дівиця зачала і породить сина і дасть йому ім'я Еммануїл (Іс.7,14). На світ з'явився Відкупитель людства. У зоряну ніч, яка стала переломним моментом в історії нашого спасіння, над Вифлиємом пролунав спів ангельських хорів "Слава на висотах Богові, а землі мир людям доброї волі". Побожний люд оспівує це радісними словами коляди: "Бог Предвічний народився, прийшов днесь із небес, щоб спасти люд свій увесь". Інша колядка, знаменуючи ликування на небесах і радість на землі, гласить: "Небо і земля нині торжествують, ангели, люди весело празнують".
Пам'ять про цю подію не може залишити нас байдужими. Тож ми прийшли сьогодні до храму, немов до своєрідного Вифлиєму, аби пригадати собі й усім про те, що "хлоп'ятко нам народилось". Разом з тим ми прагнемо заявити перед світом: "3 нами Бог, розумійте, народи". Не випадково чуємо нині саме ці слова з Великого Повечер'я, які звучать потужним рефреном в стінах скромних сільських церков і під склепіннями великих соборів. Вони - запорука тому, що не вдадуться задуми і не
здійсняться прикази людські. Вони наша спонука до утвердження в надії на Господа, якого потрібно боятися і перед яким треба тремтіти. Вони сповіщення світла, яке засяяло над тими, що живуть у смертній тіні.
Оцінюючи Різдво Спасителя як довершений факт з висоти історичного досвіду, ми наражаємося на небезпеку дуже применшити значимість того, що, властиво, називаємо Таїнством Воплочення. Саме тому Св.Василій Великий застерігає нас від наміру через "розум утворити собі якесь поняття". "Отець був і Син народився! Не кажи: коли?, а радше залиш це питання! Не питай: як?, бо на це нема відповіді!". А Св.Іван Золотоустий, ніби продовжуючи цю думку, в одній з різдвяних проповідей саме так звертається до нас: "Не питай, як це сталося, бо де Бог хоче, там уступає порядок природи... Що сьогодні зродила Його Діва, це знаю, і що Бог зродив Його без часу, в те вірю, але спосіб зродження я навчився почитати мовчанкою..." (Твори, том 12).
Але навіть якщо момент воплочення розглядати у просторі і в часі, то замало нашу увагу приковувати лише до тої ночі, коли Дитя-Ісус з'явилось на світ. Попередження Його Різдва - у шуканні древніми греками незнаного Бога, у подвижництві праведників Старого Завіту, у передбаченнях пророків, в очікуванні народу Ізраїпя на прихід Месії. Його продовження - у твердій поставі Івана Хрестителя, у відвазі і одержимості учнів Христових, у постійному поступі Церкви, покликаної привести люд Божий до спасіння.
Проминуло лише кілька десятиліть відтоді, як Вифлиємську яскиню осяяло світло від народження Христового, а вже під спекотним сонцем кам'янистими дорогами Палестини пішли за Христом Його апостоли. Разом з Ним вони проповідували і навчали, зцілювали і воскрешали. Вони були реалістами, тож добре пам'ятали і розуміли слова Учителя: "Переслідували мене, переслідуватимуть і вас". Однак, вони ніколи не втрачали відчуття чуда. Тобто живучи в матеріальному світі, вони вірили в найвищу ідею, вірили в те, що спасіння можливе лише через того, хто народився від Діви. Ось чому Апостол Петро, стоячи з Іваном, улюбленим учнем Христа, перед синедріоном і відповідаючи на запитання, якою силою вони допомогли недужому, ствердно промовив: "...нехай буде відомо всім і всьому народові ізраїльському, що ім'ям Ісуса Христа назарянина... Він - отой камінь, яким ви, будівничі, знехтували і який став головним на розі. І немає ні в кому іншому спасіння, бо й імені немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися" (Ді.4,10-12).
Сутність Божого Воплочення спонукає нас до призадуми над нашим життям, вимагає знехтувати марним, дочасним, смертним, а звернути увагу передусім на безсмертне, вічне, святе. Усвідомлюючи вищесказане, занесімо правду про народженого Христа до наших домівок, до своїх сімей, до своїх домашніх церков. Спішимо до Ісуса, адже Він кличе нас: "Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу Вас". Різдво Христове повинно об'єднувати усіх нас, християн, у єдину Божу родину незалежно від наших суспільних і політичних поглядів. Головне - щоб ми почувалися і були Дітьми Божими, гідними синами свого народу. Як відомо, вже понад рік на теренах нашої Держави перебуває копія Туринської плащаниці. Діткнутися устами до святого полотнища мали змогу сотні тисяч різних конфесій. Забувши про розбіжності у політичних поглядах і етнічну приналежність, ставши понад вузькими особистими інтересами, люди об'єднались навколо Ісуса Христа.
Рік, що проминає, у Вселенській Церкві та, зокрема, в УГКЦ, ознаменовано особливою увагою до проблем сім'ї. Такий інтерес викликаний несприятливою, а деколи й навіть загрозливою ситуацією, яка склалася в царині плекання правдивих подружніх стосунків, збереженні життя дітей, пошануванні батьківства. Особливий наголос на цьому було зроблено учасниками III сесії Патріаршого Собору нашої Церкви влітку 2002 року. Маємо надію, що тисячі чоловіків і жінок, змушених через різні обставини поневірятись на чужині, повернуться до своїх родин.
Мусимо також пам'ятати, що рік, який розпочинаємо, буде нелегкиму політичному житті нашої країни. Нас чекають різні й, мабуть, немалі випробування. Мусимо бути надзвичайно пильними й обачливими. Не виключеною є можливість, коли людьми, охопленими ейфорією у прагненні провести реальні реформи, конструктивно вплинути на зміни політичної системи, спробують маніпулювати ті, хто насправді змін не бажає. Україна робить лише перші кроки на шляху побудови громадянського суспільства. Тож будьмо тверді й виважені. Не йдімо на жодні компроміси й не спокушаймось на сумнівні обіцянки. Пам'ятаймо про подвиги наших великих предків, живім свято і дбаймо про долю прийдешніх поколінь. Берім за приклад Пресвяту Родину з Назарету, у якій гармонійно поєднані найшляхетніші риси, притаманні людям. Пресвята Діва Марія і Праведний Йосиф шанували свій древній і славний рід, вели святе праведне життя й подарували світові Спасителя - дателя життя вічного.
На цій оптимістичній ноті я закінчую звернення і ще раз вітаю вас, мої дорогі, із Різдвом Христовим і Новим Роком. Нехай цей рік принесе усім Вам світло, мир, злагоду і тепло. Якщо ж комусь доведеться пережити у цьому році певні випробовування, то згадаймо пораду псальмопівця: "3алиши на Господа твого турботу, а Він тебе підтримає". А сьогодні радіймо і веселімося та колядами й різдвяними співами вітаймо одні одних, бо "Великий Пророк устав між нами", "Бог навідався до народу свого".
Благодать Господа нашого Ісуса Христа
і любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма нами!
+ Юліян (Вороновський),
Єпископ Самбірсько-Дрогобицький
Христос Рождається! Славімо Його!
Дано у Дрогобичі при Катедральному Соборі Пресвятої Трійці
25 листопада 2003 р.Б. у празник Святого священомученика Йосафата