Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Старосамбірському деканаті

Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос розповідає нам притчу про сіяча, а пізніше на прохання учнів пояснює її значення. Зерном, яке сіяч сіє на своєму полі, є слово Боже. Тому значення цієї притчі для духовного життя християнина у великій мірі залежить від того, що ми розуміємо під словом Божим. Слово Боже – це передусім звернення Бога, люблячого Батька до людини, свого творіння. У притчі Христос порівнює Слово Боже до зерна, яке сіється, Його можуть потоптати люди, видзьобати птиці, заглушити терня. Цей образ Слова–Зерна відкриває нам кенозис – сходження самого Бога, який з любові до людини у воплоченні стає вразливим аж до смерті і то хресної. У притчі нас вражає до певної міри щедрість Сіяча – він не жаліє зерна, а сіє всюди. Бог не нав’язує нам своє Слово, Він нам його пропонує. Тому Господь знову і знову виходить сіяти своє Слово широко, вдосталь і щедро… Св. Йоан Богослов починає Євангеліє новим поняттям про Бога, вказуючи, що наш Бог є Слово. Слово, яке було на початку і з Нього все постало (пор. Ів. 1,1). Зі Священного Писання знаємо що Бог своїм Словом сотворив світ (пор. Пс 32,6), Він підтримує цей світ Словом (пор. Євр 1, 3), і врешті Він судитиме в кінці часів світ Своїм Словом (пор. Йо 12,48). Слово Боже є «Живе та діяльне, гостріше від усякого меча двосічного», воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця (пор. Євр 4,12), воно є «сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (пор. Рим 1,16), це «слово життя» (пор. Фил 2,16), це «слово примирення» (пор. 2 Кор 5,19) – каже апостол Павло. А пророк Ісая говорить: «Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть, отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав» (Іс 55:10 – 11). Це означає, що Слово Боже є дієвим, Господь сказав і створилось, це Слово здатне давати життя і його утримувати. Христос є Словом Отця, Він сам особисто промовляє до людини в різний спосіб: через слухання, читання, внутрішнє натхнення, бачення, висновки із різних обставин життя, тощо. Слово Боже приходить до людини не тільки в храмі чи на молитві, але всюди, де вона перебуває. Звернімо увагу на те, як ми слухаємо? Як слухаємо Слово самого Господа? Як слухаємо один одного? Як слухаємо голос нашої совісті? В нашому житті слухання має дуже важливе значення. Вміння слухати – це велике мистецтво, через слухання ми отримуємо мудрість і знання. Під час кожної Божественної Літургії, перед читанням Слова Божого, ми чуємо заклик священнослужителя до вірних: «Премудрість! Будьмо уважні». Цей заклик спонукає вірних стати причасниками Божого Слова, щоб бути готовими до прийняття зерна, яке Господь щедро сіє. Заклик «Будьмо уважні» чуємо як перед читанням Апостола, так і перед читанням Євангелія. Важливо запитати себе, чи дійсно я уважно вслухаюся в Слово, яке промовляє до мене Господь, роздумую та живу ним. Притча пояснює нам, що Слово Боже, що приходить до людини, має багато перешкод в людині, поки вона відважиться жити правдиво по-християнському або, іншими словами, так, щоб це Слово приносило добрий плід життя. Люди часто легковажать собі Словом Божим, із приглушуванням сумління кидаються у вир грішного життя, щоб шукати задоволення з тимчасових примарних насолод. Ісус пояснює учням і нам, що диявол дуже піклується про те, щоб Слово Господнє зробити неплідним у нашому житті. Окрім того, також непостійність людини у своїх переконаннях, спокуси, клопоти, багатства, життєві розкоші, заглушують Слово, щоб воно не принесло жодного плоду в нашому житті. Наш слух є недосконалий, земля нашого серця – неплідна… Отож оті колючки і каміння треба усунути, тверду землю – зорати... Слово вимагає слухання, воно потребує закритися від зволікання світу – це вчинок великої уваги. Щоб чути Слово Боже, треба мати внутрішнє вухо, яке налаштоване на Божий голос. «Вівці мої голосу мого слухаються, - каже Ісус. - і я їх знаю: вони за мною слідують» (пор. Ів. 10, 27). А святий Павло каже, що віра народжується від слухання Божого Слова (пор. Рим 10,17). Отож, є дуже важливо зрозуміти, що наше слухання народжує віру – довір’я до Бога. Бо як ми можемо повірити в щось, якщо не чули про нього нічого, якщо нам ніхто не дав навіть натяку, що таке взагалі існує? Ісус постійно наголошував «слухайте…», постійно проповідував, навчав, пояснював, а тих, хто Його слухав, називав «Блаженними» (пор. Лк.11,28).             Словами цієї притчі Господь також хоче сказати нам наскільки важливим є грунт, тобто людське серце у сприйманні Слова Божого. Людей, які чують та виконують слово, Ісус називає щасливими: «Блаженні ті, що слухають Боже слово і його виконують» (Лк 11, 28). Зростати в статусі учня Ісуса (тобто бути християнином) означає дозволити слову пускати корінь в глиб нашого серця, щоб відтак могти встояти в час випробувань та спокус, яких не бракує «кожного дня і кожної години», плід завжди приноситься у терпінні (пор. 8, 15). Неможливо принести добрий плід віри, не бажаючи нести у своєму житті страждання. Якщо людина всіляко уникає страждання, не може пожертвувати чимось своїм заради ближнього не зможе приносити плоди добра. У притчі «Про сівача» Ісус згадує про різних людей, які Його слухають, але з різних причин не дають плодів, залишаються такими, якими були і перед тим. Їх життя не змінюється. До кого ми належимо? Ми слухаємо Христа? Якщо слухаємо, тоді як це робимо, що потім стається з нами? Погляньмо на наше життя і пригадаємо скільки ми примножили добра, що було засіяне в нас? Скільки ми передали іншим Божої науки, понад усе добрими прикладом? Сіяч сіє зерном, що було зібране. А якщо був не врожай, чи тоді він зможе засіяти багато? Значить якість землі і умови впливають на урожайність, бо зерно завжди є добрим. І якщо в цьому світі є мало добра, то це може бути через те, що мало було зібрано раніше? Саме тому християни мають якісно помножувати доброту, щоб вона проростала і давала плоди. А зібрані плоди, щоб знову  були посіяні.  Коли хтось зробив нам добро, стараймося помножувати його в кілька раз і прикликати Боже благословення на свою сівбу, щоб і вона була плодовита та щедра Дорогі у Христі! Цю Божу любов до людини, це життєдайне Слово яке дає життя вічне ми відкриваємо у Церкві, де Бог продовжує нам служити ділами свого відкуплення. І в цьому році наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія - місцева Церква, Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, - святкує 25 років від заснування. Історія нашої єпархії - це історія правдивих християн і щирих українців, які прийняли дар Христової віри від своїх предків, засвідчили вірність Христові та Його Вселенській Церкві ціною свідчення власного життя і мучеництва та нині продовжують жити своєю вірою і передавати її своїм дітям та внукам як найцінніший спадок та найбільший скарб. Народна мудрість каже: «Хто знає своє минуле, той має майбутність». Хоч і відносно молода, Самбірсько-Дрогобицька єпархія не постала на пустому місці, а є спадкоємицею однієї з найдавніших єпископських катедр України – Перемишльсько-Самбірсько-Сяноцької. Датою заснування вважається перша половина ХІІІ ст., однак її витоки сягають часів ще перед Свято-Володимировим Хрещенням Русі-України. Історія християнства на теренах Самбірсько-Дрогобицької єпархії сягає традиції святих рівноапостольних Кирила й Методія, просвітителів слов’янських. У Никонівському літописі міститься згадка про існування окремої Самбірської єпархії, церковна традиція про існування якої знаходить підтвердження у грамоті 1422 року. Історичні джерела зберегли імена трьох самбірських єпископів: Авраама (1254 р.), Євфимія (1271 р.) і Антонія (1295 р.). Тому цілком правдоподібно, що в XIII ст. існувало Самбірське єпископство, яке на початку XV ст. було прилучене до Перемишльського. Після ІІ Світової Війни славна Перемишльська Єпархія фактично припинила своє легальне існування. Її територія була поділена між Польщею і Радянським Союзом. Лише з крахом комуністичного режиму на цих землях з древньою християнською традицією вдалося відновити повноцінне церковне життя: в Польщі – через відновлення Перемишльсько-Варшавської Архиєпархії; в Україні – через створення нової Самбірсько-Дрогобицької єпархії, 12 липня 1993 р.Б.. Ювілейний рік це – добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Ми дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі – священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром для нашої єпархії. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові. Хотілося б, щоб цей ювілейний рік став нагодою для кращого пізнання нашої церковної традиції, спонукою для поглиблення віри, дбайливого передавання її прийдешнім поколінням та мужнього її свідчення у світі, у якому, на жаль, зустрічаємо нові загрозливі тенденції, які, якщо на них належним чином не реагувати, можуть привести до чергової морально-духовної катастрофи – не меншою від тієї, яку світ пережив у ХХ ст. у вигляді комуністичного і нацистського режимів. Також сподіваюсь, що цей ювілейний рік допоможе нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин – у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, у єпархії, як місцевій Церкві, та в парафіяльній громаді. Нехай Господь щедро благословить кожного хто трудиться над прославою Його Імені, а благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь. + Ярослав 21 жовтня 2018 року Божогом. Старий Самбір Детальніше...

У Сколівському деканаті відсвяткували 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

23 вересня, у неділю перед Воздвиженням, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію Різдва Пресвятої Богородиці м. Сколе. Цього дня духовенство й вірні Сколівського деканату святкували 1030-ліття Хрещення Руси-України і 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію в співслужінні о. Віктора Коцеміри, декана сколівського і адміністратора парафії, та священиків Сколівського деканату. Детальніше...

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії у Сколівському деканаті

Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та всечесніші отці. Дорогі у Христі брати і сестри. Сьогоднішньою неділею свята Церква приготовляє нас до святкування празника Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста; в четвер святкуватимемо сам празник, наступна неділя називатиметься Неділею після Воздвиження. Таким чином у ці дні Церква ставить нам перед очі Животворящий Господній Хрест. Цей порядок церковних богослужінь має своє глибоке значення, бо Господній Хрест становить центральне таїнство християнської віри: Небесний Отець через хресну смерть свого Єдинородного Сина прагне показати нам найбільшу свою любов і милосердя. Сьогоднішнє євангельське читання – весь Новий Завіт у скороченні, суть усього Євангелія. Це свого роду ісповідь віри ранньої Церкви про Особу Ісуса Христа і Його діло спасіння. Цими перлами євангельської благовісті апостол Йоан впроваджує нас у таємницю Господнього Хреста і відкриває глибину Божої любові. Ця євангельський уривок слід розглядати в контексті розмови нашого Господа з Никодимом, законовчителем Ізраїля, який вночі таємно приходив до Ісуса Христа, щоб послухати Його науки. Никодим, бачачи знаки, які чинив Ісус, зрозумів, що їх може чинити тільки той, хто є від Бога. Христос навчає, що для того, аби увійти в Царство Боже, людина повинна народитися з висоти. Після того як Никодим буквально сприйняв ці слова, Христос, вияснюючи, промовив: «Ніхто не ввійшов у небо, крім того, хто зійшов з неба: Син Чоловічий!» (Йо.3,13). Він і є тим Словом, яке було з Богом споконвіку: «Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, - той об'явив» (Йо.1, 18). Тобто тільки Ісус Христос, Син Божий, який став Сином Чоловічим, може об’явити волю і задум Небесного Отця про спасіння людини. У цій розмові з Никодимом Ісус згадує про одну подію зі Старого Завіту (пор. Чис. 21, 4-9). Коли народ, вийшовши з Єгипту, у пустині почав нарікати на Мойсея і на Бога, їх почали жалити змії, так що люди почали масово вмирати. Мойсей у молитві заступається за народ, і Господь наказує йому зробити мідяного змія і поставити людям перед очі як знак їхнього гріха для того, щоб дивлячись на нього, людина усвідомила і зрозуміла свій гріх. Особа, яка, розкаявшись, споглядала на мідяного змія, не вмирала. Цю подію зі Старого Завіту Христос відносить до себе: «Так треба Синові Чоловічому бути піднесеним…» (Йо.3,14). Так євангелист Йоан передає нам слово Христа про хрест. Тут немає самого слова «хрест», але є слово «піднесення». Пізніше Ісус скаже учням: «Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе» (пор. Йо 12,32). Отці Церкви і дослідники Священного Писання говорять, що цей піднесений мідяний змій у пустелі є прообразом хресної жертви Ісуса Христа. Так як у Старому Завіті ізраїльтяни споглядали на мідяного змія і залишалися при житті, так кожний, хто з вірою буде споглядати на розп’ятого Господа, визнаючи свої гріхи буде жити вічним життям. Адже за словами апостола Петра: «Він сам у своїм тілі виніс наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливости» (1 Пт 2,24). Розп’ятий на хресті Господь поставив нам перед очі всяку людську злобу і гріх, щоб ми відвернулися від гріха і жили для Бога. За словами святого апостола Павла, Ісус став жертвою задля наших гріхів. Христос взяв на Себе всі гріхи людства, щоб всі ми, зранені ними, піднесли свій погляд на Розп’ятого Господа. Спасіння приходить лише через Господній Хрест і заради цього Бог став людиною. Немає спасіння в ідеях, ідеологіях, у добрій волі, в бажанні бути хорошими... Єдине спасіння у розіп'ятому Ісусі Христі, бо тільки Він, зміг прийняти всю отруту і злобу гріха та зцілити нас. Але, що для нас означає Господній Хрест? – Це знак християн, християнський символ. Ми назнаменовуємо себе хресним знамення, але не завжди робимо це як слід достойно, часто неуважно, нам не вистачає віри в Розп'ятого Господа. Ми носимо хрест як знак приналежності до християнства, це добре, але не можна зводити його лише до символу, немов би значок улюбленої команди. Це – пам'ять про Того, Хто задля нас став жертвою за гріх. Хрест – це діючий знак спасіння. Хто не буде дивитися на Розп’ятого Господа так, як євреї в пустелі дивилися на мідного змія, хто очима віри не побачить у ньому жертву Сина Чоловічого, той наражає себе на втрату вічного спасіння… На хресті Бог виявляє до нас свою любов і своє милосердя. З любові Він піднявся з гробу і сказав: «Я воскресіння і життя; хто вірує у мене не помре, а матиме життя вічне» (Йо. 11,26). Уся велика Божа любов підсумована у цьому чудовому сьогоднішньому євангельському стиху: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо.3,16). Бог виявив свою любов до нас тим, що у своєму Сині уподібнився до нас: «Бог, - пославши свого Сина в тілі, схожім на гріховне тіло, ради гріха, осудив гріх у тілі» (Рм.8,3). Його любов як дар спасіння є скерована до усього людства. Бог завжди шукає людину, Він на нас чекає, хоче нам товаришувати в дорозі до вічності, але Він це робить лише за однієї умови: якщо ми на це погодимось… Дорогі у Христі! Цю Божу любов до людини ми відкриваємо у Церкві, де Бог продовжує нам служити ділами свого відкуплення. І в цьому році наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія - місцева Церква, Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, - святкує 25 років від заснування. Історія нашої єпархії - це історія правдивих християн і щирих українців, які прийняли дар Христової віри від своїх предків, засвідчили вірність Христові та Його Вселенській Церкві ціною свідчення власного життя і мучеництва та нині продовжують жити своєю вірою і передавати її своїм дітям та внукам як найцінніший спадок та найбільший скарб. Народна мудрість каже: «Хто знає своє минуле, той має майбутність». Хоч і відносно молода, Самбірсько-Дрогобицька єпархія не постала на пустому місці, а є спадкоємицею однієї з найдавніших єпископських катедр України – Перемишльсько-Самбірсько-Сяноцької. Датою заснування вважається перша половина ХІІІ ст., однак її витоки сягають часів ще перед Свято-Володимировим Хрещенням Русі-України. Історія християнства на теренах Самбірсько-Дрогобицької єпархії сягає традиції святих рівноапостольних Кирила й Методія, просвітителів слов’янських. У Никонівському літописі міститься згадка про існування окремої Самбірської єпархії, церковна традиція про існування якої знаходить підтвердження у грамоті 1422 року. Історичні джерела зберегли імена трьох самбірських єпископів: Авраама (1254 р.), Євфимія (1271 р.) і Антонія (1295 р.). Тому цілком правдоподібно, що в XIII ст. існувало Самбірське єпископство, яке на початку XV ст. було прилучене до Перемишльського, про існування якого ще у 1220 р. уперше згадує Новгородський літопис. Після ІІ Світової Війни славна Перемишльська Єпархія фактично припинила своє легальне існування. Її територія була поділена між Польщею і Радянським Союзом. Лише з крахом комуністичного режиму на цих землях з древньою християнською традицією вдалося відновити повноцінне церковне життя: в Польщі – через відновлення Перемишльсько-Варшавської Архиєпархії; в Україні – через створення нової Самбірсько-Дрогобицької єпархії, 12 липня 1993 р.Б.. Ювілейний рік це – добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Ми дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі – священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром для нашої єпархії. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові. Хотілося б, щоб цей ювілейний рік став нагодою для кращого пізнання нашої церковної традиції, спонукою для поглиблення віри, дбайливого передавання її прийдешнім поколінням та мужнього її свідчення у світі, у якому, на жаль, зустрічаємо нові загрозливі тенденції, які, якщо на них належним чином не реагувати, можуть привести до чергової морально-духовної катастрофи – не меншою від тієї, яку світ пережив у ХХ ст. у вигляді комуністичного і нацистського режимів. Також сподіваюсь, що цей ювілейний рік допоможе нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин – у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, у єпархії, як місцевій Церкві, та в парафіяльній громаді. Нехай Господь щедро благословить кожного, а благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь. + Ярославм. Сколе23 вересня 2018 року Божого Детальніше...

З нагоди 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії у м. Сколе молились за працівників лісових та мисливських господарства [фото]

15 травня 2018 р.Б. преосвященний владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, взяв участь у святкуванні Дня працівника лісового господарства у м. Сколе. За древньою українською традицією урочистості розпочалися молитвою: у храмі Різдва Пресвятої Богородиці владика Ярослав у співслужінні єпархіального духовенства відслужив Молебень до Пресвятої Богородиці, виголосивши особливі моління за лісовиків і мисливців, які численно в цей день з’їхалися до цього карпатського містечка з усіх районів Львівської області. Після Молебню біля храму відбулося освячення штандартів мисливських колективів. Детальніше...

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії у Славському деканаті

Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та всечесніші отці. Дорогі у Христі брати і сестри.  Підставою для святкування празника Успення Пресвятої Богородиці є традиція Церкви від апостольських часів, котра засвідчує, що коли Діва Марія закінчила своє земне життя, її тіло й душу Ісус Христос забрав до неба. Свято відображує радісну впевненістю в тому, що після воскресіння Ісуса, смерть немає остаточної влади над людиною. Слов'янська назва: «Успення» — тобто «Сон» вказує на  пробудження і славу, котрі слідують після нього.  Богомати лише заснула, щоб в ту ж мить прокинутися до вічного блаженного життя і з нетлінним тілом вселитися в небесне нетлінне житло. Її Успення стало переходом до вічного буття. Життя майбутнього віку, якого ми ще тільки очікуємо, а для Богородиці вже є справжнім вічним життям, на високому ступені слави. З дня Успення сповнилося пророцтво псалмоcпівця Давида про майбутню Царицю: «Стала цариця праворуч тебе, в ризи позолочені одягнена, приукрашена» (Пс. 44,10).  З цього славетного дня свого Успіння світлоносна Діва стає Матір'ю всього людства і Царицею Небесною. І з усією очевидністю стала відкриватися Божому люду її материнська турбота, піклування і заступництво. Стоячи перед престолом Божим, Вона заступається за нас. Значення Богоматері в нашому спасінні настільки велике і могутнє, що ми у наших богослужіннях часто звертаємося до Неї словами: «Пресвятая Богородице, спаси нас». Із вдячності за цю постійну опіку і заступництво Божий люд возвеличуємо Її у день  свята такими словами кондака: “В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання, гріб і умертвіння не втримали: бо як Матір життя до життя переставив Той, хто вселився в утробу приснодівственну”. Заступництво Богоматері, стала, мабуть, однією з основних причин безмежної любові до Неї християн усього світу.  Вже на самих початках християнства в Україні, Київська Церква Володимирового хрещення виявила себе як Церква під покровом Пресвятої Богородиці. Відразу після хрещення Русі-України Святий Володимир Великий збудував у Києві першу муровану церкву Успення Пресвятої Богородиці і на її будову та утримання призначив десятину своїх прибутків, тому ця церква називалась ще й Десятинною. Князь Ярослав Мудрий, розгромивши в 1036 році войовничі орди печенігів в подяку за перемогу збудував у столиці Собор Святої Софії (Премудрості Божої), а над Золотими воротами - храм Благовіщення Пресвятої Богородиці. У тому храмі через рік князь Ярослав віддав увесь український народ під Покров Божої Матері. Пресвяту Богородицю завжди любив і з особливою набожністю вшановував наш український люд. Саме в таку пору, після жнив, ішли тисячі прочан до відпустових Богородичних місць, бо Вона є таємними вратами до Божого Царства, які від¬криваються навіть тоді, коли, здавалось би, немає виходу.  Богородиця переставляється до неба, а що ж Вона залишає нам? Хочу сьогодні пригадати, одну тільки заповідь і один чудовий приклад. Заповідь це ті слова, які вона сказала слугам в Кані Галилейській: «Що б не сказав Христос - то робіть». І слуги виконали; і води обмивання стали добрим вином. Цю заповідь Вона залишає кожному з нас. Вслухаймося в слово Христове і не будьмо лише слухачами, але виконуймо його, і тоді все земне стане вічним, перетвореним і прославленим... Про Богородицю говориться в Євангелії, що кожне слово про Христа і, звичайно, кожне слово Христове Вона складала в своє серце як скарб, як найдорожче, що у Неї було так маємо поступати і ми. Богородиця після свого Успення залишає нам і приклад. Пресвята Діва пройшла шлях земного життя від природного народження до Успення, зростала на ньому смиренням, покорою, хресним материнським подвигом і всецілим відданням себе Божій волі. Вона йшла шляхом відмови від земних уподобань, від земних благ і задоволень, шляхом простоти, убогості, добровільних поневірянь, принесених в жертву вірі і Богові. Глядімо і наслідуймо цей її земний шлях у нашому житті. Також сьогодні у вашому деканаті ми урочисто святкуємо 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії Української Греко-Католицької Церкви. На тлі історії ці 25 років – досить невеликий проміжок часу, але для нашої молодої єпархії – це подія, бо на початку 90-их рр.. ХХ ст.. ми відроджувались, на землі з понад тисячолітньою християнською традицією, але знищеною тоталітарним радянським режимом. Наша земля скроплена кров’ю, намолена і вистраждана, вона дихає свободою визвольних змагань, неопалима купана Божого промислу, українська галилея. Правдоподібно саме тому Господь обрав її на благовіщення нашої свободи, на воскресіння Церкви і Української держави.  Тому Ювілейний рік – добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Ми дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі – священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром для нашої єпархії. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові.  Також сподіваюсь, що цей ювілейний рік допоможе нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин – у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, у єпархії, як місцевій Церкві, та в парафіяльній громаді. Ми вдячні Богові за ті великі діла, які Він за цей період нам вчинив, а також за тих Своїх помічників, які Він нам посилав, бо завдяки їм нам вдалося підняти Церкву з попелища і розвинути її до нового рівня. У цей ювілейний рік, споглядаючи на наших ісповідників віри, особливо близьким стає для нас повчання св. апостола Павла: «Пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам Слово Боже і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру» (Євр. 13, 7). + Ярослав 28 серпня 2018 року Божого,смт. Славське Проповідь з нагоди  святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії у Славському деканаті.   Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та всечесніші отці. Дорогі у Христі брати і сестри.   Підставою для святкування празника Успення Пресвятої Богородиці є традиція Церкви від апостольських часів, котра засвідчує, що коли Діва Марія закінчила своє земне життя, її тіло й душу Ісус Христос забрав до неба. Свято відображує радісну впевненістю в тому, що після воскресіння Ісуса, смерть немає остаточної влади над людиною. Слов'янська назва: «Успення» — тобто «Сон» вказує на  пробудження і славу, котрі слідують після нього. Богомати лише заснула, щоб в ту ж мить прокинутися до вічного блаженного життя і з нетлінним тілом вселитися в небесне нетлінне житло. Її Успення стало переходом до вічного буття. Життя майбутнього віку, якого ми ще тільки очікуємо, а для Богородиці вже є справжнім вічним життям, на високому ступені слави. З дня Успення сповнилося пророцтво псалмоcпівця Давида про майбутню Царицю: «Стала цариця праворуч тебе, в ризи позолочені одягнена, приукрашена» (Пс. 44,10). З цього славетного дня свого Успіння світлоносна Діва стає Матір'ю всього людства і Царицею Небесною. І з усією очевидністю стала відкриватися Божому люду її материнська турбота, піклування і заступництво. Стоячи перед престолом Божим, Вона заступається за нас. Значення Богоматері в нашому спасінні настільки велике і могутнє, що ми у наших богослужіннях часто звертаємося до Неї словами: «Пресвятая Богородице, спаси нас». Із вдячності за цю постійну опіку і заступництво Божий люд возвеличуємо Її у день  свята такими словами кондака: “В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання, гріб і умертвіння не втримали: бо як Матір життя до життя переставив Той, хто вселився в утробу приснодівственну”. Заступництво Богоматері, стала, мабуть, однією з основних причин безмежної любові до Неї християн усього світу.   Вже на самих початках християнства в Україні, Київська Церква Володимирового хрещення виявила себе як Церква під покровом Пресвятої Богородиці. Відразу після хрещення Русі-України Святий Володимир Великий збудував у Києві першу муровану церкву Успення Пресвятої Богородиці і на її будову та утримання призначив десятину своїх прибутків, тому ця церква називалась ще й Десятинною. Князь Ярослав Мудрий, розгромивши в 1036 році войовничі орди печенігів в подяку за перемогу збудував у столиці Собор Святої Софії (Премудрості Божої), а над Золотими воротами - храм Благовіщення Пресвятої Богородиці. У тому храмі через рік князь Ярослав віддав увесь український народ під Покров Божої Матері.   Пресвяту Богородицю завжди любив і з особливою набожністю вшановував наш український люд. Саме в таку пору, після жнив, ішли тисячі прочан до відпустових Богородичних місць, бо Вона є таємними вратами до Божого Царства, які від­криваються навіть тоді, коли, здавалось би, немає виходу. Богородиця переставляється до неба, а що ж Вона залишає нам? Хочу сьогодні пригадати, одну тільки заповідь і один чудовий приклад. Заповідь це ті слова, які вона сказала слугам в Кані Галилейській: «Що б не сказав Христос - то робіть». І слуги виконали; і води обмивання стали добрим вином. Цю заповідь Вона залишає кожному з нас. Вслухаймося в слово Христове і не будьмо лише слухачами, але виконуймо його, і тоді все земне стане вічним, перетвореним і прославленим... Про Богородицю говориться в Євангелії, що кожне слово про Христа і, звичайно, кожне слово Христове Вона складала в своє серце як скарб, як найдорожче, що у Неї було так маємо поступати і ми. Богородиця після свого Успення залишає нам і приклад. Пресвята Діва пройшла шлях земного життя від природного народження до Успення, зростала на ньому смиренням, покорою, хресним материнським подвигом і всецілим відданням себе Божій волі. Вона йшла шляхом відмови від земних уподобань, від земних благ і задоволень, шляхом простоти, убогості, добровільних поневірянь, принесених в жертву вірі і Богові. Глядімо і наслідуймо цей її земний шлях у нашому житті. Також сьогодні у вашому деканаті ми урочисто святкуємо 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії Української Греко-Католицької Церкви. На тлі історії ці 25 років – досить невеликий проміжок часу, але для нашої молодої єпархії – це подія, бо на початку 90-их рр.. ХХ ст.. ми відроджувались, на землі з понад тисячолітньою християнською традицією, але знищеною тоталітарним радянським режимом. Наша земля скроплена кров’ю, намолена і вистраждана, вона дихає свободою визвольних змагань, неопалима купана Божого промислу, українська галилея. Правдоподібно саме тому Господь обрав її на благовіщення нашої свободи, на воскресіння Церкви і Української держави. Тому Ювілейний рік – добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Ми дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі – священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром для нашої єпархії. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові. Також сподіваюсь, що цей ювілейний рік допоможе нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин – у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, у єпархії, як місцевій Церкві, та в парафіяльній громаді. Ми вдячні Богові за ті великі діла, які Він за цей період нам вчинив, а також за тих Своїх помічників, які Він нам посилав, бо завдяки їм нам вдалося підняти Церкву з попелища і розвинути її до нового рівня. У цей ювілейний рік, споглядаючи на наших ісповідників віри, особливо близьким стає для нас повчання св. апостола Павла: «Пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам Слово Боже і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру» (Євр. 13, 7).     Детальніше...

У Славському деканаті відсвяткували 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

28 серпня, у свято Успення Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію смт. Славське на Сколівщині. Цього дня духовенство й вірні Славського деканату святкували 1030-ліття Хрещення Руси-України і 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію в співслужінні о. Андрія Петришина, декана славського і адміністратора парафії, та священиків славського деканату. Детальніше...

У Судовишнянському деканаті відсвяткували 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

19 серпня, у свято Преображення Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію м. Судова Вишня на Мостищині. Цього дня духовенство й вірні Судовишнянського деканату святкували 1030-ліття Хрещення Руси-України і 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію в співслужінні о. Володимира Пустельника, декана судовишнянського і адміністратора парафії, та священиків судовишнянського деканату. Детальніше...

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Судововишнянському деканаті

Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та Всечесніші отці. Дорогі у Христі брати і сестри. Сьогодні ми урочисто святкуємо літургійний спомин Преображення Господнього – реальної події з життя Господа нашого Ісуса Христа, про яку нам розповідає Євангеліє. У земному житті нашого Господа зближався час Його страстей і голгофської смерті, а разом з тим і час випробовування віри Його учнів — майбутніх апостолів. Учні щиро вірили, що Ісус є обіцяний Месія, про Якого писали Мойсей і пророки. Однак Євангельські події вказують, та й самі апостоли пізніше признаються, що ця віра затьмарювалася в їх розумі від тих неправдивих поглядів на Месію, які ширили в єврейському народі книжники і фарисеї. Загально прийнятою була думка, що Месія, прийшовши на землю, згуртує весь єврейський народ, переможе його ворогів, завоює цілий світ і дасть своєму вибраному народові можливість насолоджуватись невимовним щастям на землі. Під впливом таких упереджень були також апостоли, і тому вони ніяк не могли погодитись з тим, що їх учитель, такий могутній і славний, може бути зневажений, скатований і розп'ятий. Через це Христос скріплював віру своїх учнів беззаперечним доказом свого Божества. Необхідно було явити учнями Свою славу — ту славу, яку Він мав в Небесного Отця перед сотворенням світу, яка належала Йому як Синові Божому, одноістотному з Отцем і Святим Духом. Цю безмірну славу Сина Божого ми виразно добачаємо впродовж всього земного життя Ісуса Христа. Також і у сьогоднішньому євангельському читанні про неї дізнаємось: «…узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору і переобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло. І ось з'явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли…» (Мт. 17, 1-8). Улюблені у Христі, преображення Господнє належить до одних з найбільш знаменних подій в земному житті Ісуса Христа. Своє Божество Ісус приховував під виглядом тіла, затаював свою славу перед людським оком, а на горі Тавор Господь являється апостолам - ким справді був - тобто Богом. Тому й пише Євангелист Іван: «І ми славу Його бачили, - славу Єдинородного від Отця, повного благодаті та істини» (Ів. 1.14). Цим прославленням Ісус хотів зазначити, що хто слідуватиме за ним на Голготу, то йому на кінці важкої дороги розкриється незрівнянне щастя - з терпіння зрине спасіння. Тож завдання людини - стреміти до звершенного переображення свого життя, щоби з хмарних земних низин завітати до світлих, небесних вершин, тобто до місця всякого добра – Божого Царства . Із сьогоднішнього Євангелія також бачимо, що саме під час молитви здійснюється оце Таворське чудо, Христос осяяний славою Божества. Тому і для нас щоденна щира молитва приватна, чи спільнотна у Божому храмі, повинні стати джерелом благодаті та духовного очищення. І це є нагода кожному із нас почути в глибині душі постійний та люблячий голос Небесного Отця: „Ти є син (дочка) мій улюблений, котрого я вподобав!” Отже добра сердечна молитва робить нас дітьми Божими, захоронює від байдужості та духовного очерствіння. Для прикладу погляньмо на плоди фруктових дерев, які ми приносимо для освячення на свято Преображення. Зовсім недавно вони були маленьким та непридатним до споживання, але під дією сонця та вологи вони дозріли та стали приємним на смак. Під дією усердної молитви і ми стаємо іншими, наповнюємо своє життя Божими чеснотами. Не забуваймо також і про ті життєдайні середники нашого преображення, котрими є Святі Тайни, а зокрема Сповідь та Причастя. Кожна Свята Літургія – це та Таворська вершина, на якій ми можемо зріти сяйво Божого Царства. Приступаючи до Господньої трапези, кожен стає причасником життя Божого, сповнюється радістю від участі в Божій славі та власного внутрішнього преображення. На горі Тавор Небесний Отець свідчить про Ісуса Христа : «Це - мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте!». Словами «Його слухайте!» Бог Отець посилає Ісуса Христа людству як єдиного і остаточного Вчителя. З повеління: «Його слухайте!» випромінює повнота Божественної влади, але також повнота любові Бога до людини. Бо послух Ісусові є для нас не тільки обов’язком, який випливає з буття християнина, але також ласкою, привілеєм, даром. Він є Дорогою, йдучи за Ним, не заблукаємо. Він є Правдою, слухаючи Його, осягнемо правдиве визволення (пор. Йо 8, 32). Він є Любов’ю, а отже, прагне виключно нашого добра, коли скеровує до нас своє слово. Він є Життям, слухаючи Його слово, маємо доступ до вічного життя, бо слово Його — «Дух і життя» (пор. Йо 6, 63). У сьогоднішньому Євангелії також читаємо, що ставши свідками Таворського чуда учні впали обличчям до землі й вельми злякались. Тоді Ісус підійшов, доторкнувся до них і каже: «Устаньте, не страхайтеся!» (Мт 17, 7). Дотик Бога усуває із людського серця збентеження і страх, та вливає до нього силу і відвагу. Божий дотик позбавляє людське життя стагнації, інертності і пасивності. Як часто чути ці слова в Святому Письмі: «Устань!». Господь каже до Мойсея на Синай пустині: «Устань вийди поперед людей … Ось я стану перед тобою там на скелі, на Хориві, і коли вдариш ти по скелі, вода зрине з неї, і люди питимуть (Пор. Вих. 17. 5-7). «Устань та їж, бо далека тобі дорога», — сказав Божий Ангел Іллі. «Вийди з печери і встань на горі перед Господом» — закликав вже сам Господь до пророка (пор. 1 Цар. 19, 7. 11). Пророк Єзекиїл згадує своє пережиття зустрічі з Богом: «Рука Господня була там на мені і він сказав мені: «Встань, вийди на рівнину, і Я там говоритиму з тобою» (3, 22). «Встань, іди в Ніневію, оте велике місто, і проповідуй проти нього» — наказує Господь пророкові Йоні (1,2). «Встань, візьми Дитятко і Його матір, і втікай в Єгипет», — каже Ангел св. Йосифові (Мт 2, 13). «Встану і піду до мого батька», — вигукуй блудний син в хвилині прозріння (Лк 15, 18). «Встань і йди в Дамаск», — чує Савло, коли від Божого світла повалився до долу і осліп (Дії 22, 10). Кожного разу, коли відбувається щось важливе і вирішальне, людина мусить встати, піднестися, віддалитись від буденності, від гріха. Завдяки прямій поставі людина може розмовляти з Богом віч-на-віч, як Мойсей на горі Синай. Вона виражає надзвичайну гідність покликання людини — бути партнером Бога, продовжувати Його діло сотворення і переображення створіння. Постава стояння на ногах є водночас поставою слухання і готовності сповняти волю Божу. Дорогі у Христі! В цьому році наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія - місцева Церква, Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, святкує 25 років від заснування. Історія нашої єпархії - це історія правдивих християн і щирих українців, які прийняли дар Христової віри від своїх предків, засвідчили вірність Христові та Його Вселенській Церкві ціною свідчення власного життя і мучеництва та нині продовжують жити своєю вірою і передавати її своїм дітям та внукам як найцінніший спадок та найбільший скарб. Народна мудрість каже: «Хто знає своє минуле, той має майбутність». Хоч і відносно молода, Самбірсько-Дрогобицька єпархія не постала на пустому місці, а є спадкоємицею однієї з найдавніших єпископських катедр України – Перемишльсько-Самбірсько-Сяноцької. Датою заснування вважається перша половина ХІІІ ст., однак її витоки сягають часів ще перед Свято-Володимировим Хрещенням Русі-України. Історія християнства на теренах Самбірсько-Дрогобицької єпархії сягає традиції святих рівноапостольних Кирила й Методія, просвітителів слов’янських. У Никонівському літописі міститься згадка про існування окремої Самбірської єпархії, церковна традиція про існування якої знаходить підтвердження у грамоті 1422 року. Історичні джерела зберегли імена трьох самбірських єпископів: Авраама (1254 р.), Євфимія (1271 р.) і Антонія (1295 р.). Тому цілком правдоподібно, що в XIII ст. існувало Самбірське єпископство, яке на початку XV ст. було прилучене до Перемишльського, про існування якого ще у 1220 р. уперше згадує Новгородський літопис. Після ІІ Світової Війни славна Перемишльська Єпархія фактично припинила своє легальне існування. Її територія була поділена між Польщею і Радянським Союзом. Лише з крахом комуністичного режиму на цих землях з древньою християнською традицією вдалося відновити повноцінне церковне життя: в Польщі – через відновлення Перемишльсько-Варшавської Архиєпархії; в Україні – через створення нової Самбірсько-Дрогобицької єпархії, 12 липня 1993 р.Б.. Ювілейний рік це – добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Ми дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі – священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром для нашої єпархії. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові. Хотілося б, щоб цей ювілейний рік став нагодою для кращого пізнання нашої церковної традиції, спонукою для поглиблення віри, дбайливого передавання її прийдешнім поколінням та мужнього її свідчення у світі, у якому, на жаль, зустрічаємо нові загрозливі тенденції, які, якщо на них належним чином не реагувати, можуть привести до чергової морально-духовної катастрофи – не меншою від тієї, яку світ пережив у ХХ ст. у вигляді комуністичного і нацистського режимів. Також сподіваюсь, що цей ювілейний рік допоможе нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин – у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, у єпархії, як місцевій Церкві, та в парафіяльній громаді. Нехай святині нашої єпархії, будуть тим постійним місцем нашого особистого преображення, місцем нашої постійної зустрічі з Богом. Кожна Божественна Літургія є «горою преображення», де ми можемо відчувати близькість Господа. Незадовго ми зійдемо з цієї нашої «гори» молитви й застанови і підемо, щоб продовжити нашу місію у світі. Нехай на цій дорозі нас супроводжує Марія-Одигітрія, «Путеводительниця», яка провадить наш народ і цілу Церкву назустріч Господеві. Стараймося щоби разом з плодами, що ми їх сьогодні принесли до храму на освячення ми також віддавали Господеві гідні плоди нашого побожного життя. Нехай вони будуть покладені в скарбницях Небесного Царства. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 19 серпня 2018 року Божогом. Судова Вишня Детальніше...

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії в Дублянському деканаті

Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! Подія, про яку розповідає сьогоднішнє Євангеліє, сталася після Преображення Ісуса Христа на горі. Ісус повертається з гори і зустрічається з проблемою, з якою не змогли впоратись Його учні. Апостоли не змогли уздоровити хворого юнака, бо злий дух володів ним і, як розповів його батько, часто кидав його у вогонь і часто у воду. І ось остання надія на Ісуса, на Бога, на Його силу. Він сходить з гори, щоб вислухати благання людини. Батько стає на коліна перед Господом і розповідає Йому всю свою драму. Ісус слухає всі ці обставини, які представляє батько, бачить розчарованих своїх учнів, нещасного і навіженого сина, людей, які зібралися, і звертається до них, промовляючи дивні слова: «Роде невірний та розбещений, … доки мені з вами бути? Приведіть мені його сюди» (пор. Мт. 17,17). Привести до Христа людину, це перше, що кожний з нас може зробити, коли перед нами хвороба, розгубленість, безпорадність. Ми так часто намагаємося допомогти ближнім у потребі, але цілісність людини може бути відновлена тільки самим Богом. І тому ми повинні пам’ятати, що послані в цей світ для того, щоб кожного потребуючого приводити до Христа, приносити їх у своїх молитвах, стати настільки прозорими, настільки непомітними, щоб люди самі ввійшли у спілкування із Господом. І тоді стається диво Божої благодаті. Друге питання було поставлене учнями: чому ми не змогли його зцілити? Апостоли прийшли до Христа, намагаючись зрозуміти, в чому полягала їхня помилка. Господь каже їм про малу віру. Перемогти зло може лише той, хто вірить у Бога. Бо віра – це єднання людини з Творцем. Вірою людина поєднується духом, душею і тілом із Богом, найвищим добром. І лише тоді, коли вона є в Ньому і з Ним, може перемогти зло у собі і навколо себе. Для віруючої людини немає нічого неможливого, бо у своїх думках, вчинках і бажаннях вона вміщає Бога і Його силу. І навіть тоді, коли в якійсь боротьбі людська сила не здатна чогось змінити, через віруючу особу проявляється вся сила божественної благодаті. Тому Ісус Христос каже, що у боротьбі зі злом можна вистояти лише в молитві й пості. Чому? Бо молитва і піст змінюють молільника і посника. Віруюча людина, яка чуває у молитві й пості, очищається, просвітлюється і єднається з Тим, до кого взиває в молитві. Вона сповнюється Богом, і через неї Господь може творити неможливі для людини діла. Ось чому каже Христос: «Якби ви мали таку віру, як гірчичне зерно, ви сказали б горі: перенесися звідси сюди – і вона б вас послухала. Бо немає нічого неможливого в того, хто вірує». Щоб бути здатним мати велику віру до Бога, треба пройти шляхом молитви й посту. Особливим місцем, де ми зустрічаємося з Богом, є молитва. Це - місце наших особистих стосунків з Богом. Тут ми змінюємося. Молитва – це те місце, де людина наповнюється тим, чим наповнює нас Господь а саме: любов’ю, миром, радістю, прощенням та іншим чеснотами. У молитві людина черпає для себе те, чого потребує від Господа. А піст – це обмеження себе в тому, що не дозволяє нам бути з Богом, що відвертає від Господа, що перериває наші стосунки з Ним. Тому Господь каже, що цей рід бісів виганяється молитвою і постом. Це значить, що маємо обмежувати себе в певних речах, що віддаляють нас від Господа. Молитва і піст – необхідні умови для того, щоби навчатися у школі Божої сили і премудрості та щодня зростати у вірі. Молитвою і постом ростемо у духовному житті та у святості. Для того, щоб ніколи не потрапити в залежність від диявола, мусимо бути залежними від Бога. І це бачимо дуже гарно на прикладі апостолів. Вони, залишившись без Христа самі, й не змогли вигнати злого духа. Можливо десь в тім моменті вони не відчули себе залежними від Бога. Як каже Христос, їм забракло молитви. Він дав їм силу і владу над злими духами, але щоб її зберегти, потрібно було молитися. Потрібна молитва і в нашому житті. Бог може нам дати будь-який дар, будь-який талант. Якщо ж ми не будемо близько спілкуватися з Богом, через молитву і Святі Тайни, цей дар зблідне, ослабне а може і втратиться. Люди завжди обмежені у своїх можливостях. Всемогутніх людей немає і апостоли це зрозуміли із часом. Кілька невдач та криз – дали зрозуміти, що всякий добрий досконалий дар є від Бога. Про це говорить апостол Яків: «Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни» (Як 1:17). І апостол Павло характеризуючи своє служіння стверджує подібно: «Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать Його в мені не була марна; бож я працював більше всіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною» (1Кор 15:10). Це і нам, християнам, слід пам’ятати завжди, особливо у хвилинах наших піднесень через успіхи. Остерігаймось самозахопленості, адже гордим Бог противиться. Коли Господь забере свою благословляючу руку, тоді і ми будемо засоромлені невдачею. Щось подібного сталось із апостолами. Тому продовжуємо перебувати в молитві й пості, щоб остаточно перемогти зло у нас самих і навколо нас. Віримо, що, поєднані з нашим Господом, будемо переможцями добра над злом, Божої сили над людською гріховністю та невірністю. Дорогі у Христі!В цьому році наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія - місцева Церква, Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, святкує 25 років від заснування. Історія нашої єпархії - це історія правдивих християн і щирих українців, які прийняли дар Христової віри від своїх предків, засвідчили вірність Христові та Його Вселенській Церкві ціною свідчення власного життя і мучеництва та нині продовжують жити своєю вірою і передавати її своїм дітям та внукам як найцінніший спадок та найбільший скарб.Самбірсько-Дрогобицька єпархія Української Греко-Католицької Церкви – досить молодий церковний організм, бо на початку 90-их рр.. ХХ ст.. ми поставали, на землі з тисячолітньою християнською традицією, але знищеною тоталітарним радянським режимом. Ця земля скроплена кров’ю, намолена і вистраждана. Тепер про жахливі сторінки нашої історії ХХ ст. нам нагадують наші мученики за віру – блаженні архиєреї Йосафат Коциловський та Григорій Лакота, преподобні священномученики Северин Бараник, Яким Сеньківський та Віталій Байрак; безліч наших вірних, які загинули на рідній землі або на засланнях в Сибірі чи Казахстані. Після Львівського псевдособору 1946 р., який організував радянським окупаційним режимом, наша Церква змушена була піти у підпілля. Наприкінці 80-их – на поч. 90-хх років ХХ ст. після десятиліть переслідувань наша Церква була досить слабка організаційно. Миряни і підпільні священики винесли її на своїх рамена, до них приєдналися духовенство і віряни, що до того були змушені відвідувати свої храми, захоплені московським православ’ям… Так у 1993 р. у нових історично-географічних умовах тут, на теренах 6 адміністративних районів Львівської області, стало можливим створити нову церковну структуру – Самбірсько-Дрогобицьку єпархію. Вона поставала з руїн, відновилися старі і побудувалися нові храми. Євангельська благовість зазвучала у повернутих і новозбудованих храмах, у військових частинах, навчальних закладах, лікарнях, сиротинцях, в'язницях тощо.Наша рідна Церква глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, традиції, культуру, тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, ставши душею народу. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломились, не розпливлись в чужому морю – за все це завдячуємо в першу чергу Українській Греко-Католицькій Церкві. Молімося, щоб Господь Бог щедро благословляв наш народ, нашу землю і нашу Церкву, щоб тут, де спочиває його божественне ім’я, кожна молитва була вислухана, кожен біль був сприйнятий як жертва, приємна Богові, щоб жоден із нас не відійшов з того Божого храму з порожнім серцем, щоб ми, поєднані з Богом тут, у Церкві, нашим духом, душею і тілом були переможцями поза межами цього храму на дорогах нашого життя. На Божественній Літургії, в якій Христос приходить до нас, як Він тоді прийшов до цього батька і народу, принесімо до Нього всі наші немочі, труднощі, розкриймо перед Ним усі закутки нашого життя, даймо можливість проникнути Святому Духові у всю глибину нашого серця. Скажімо Йому: багато добрих речей ми хочемо, але не можемо, багато речей не подобаються нам у нашому особистому житті, у нашому суспільстві, у сучасному світі, ніхто не може допомогти нам крім Тебе, Господи. Будьмо певні, що тоді сила Божа проявиться у наших немочах і слабкостях… Нехай Всемилостивий Господь дасть сьогодні усім нам відчути, що Він є з нами, що Він є нашою надією на завтра, адже каже нам Давид псалмопівець: «Не надійтеся на князів і синів людських, в них немає спасіння». Тільки у Христі є фундамент нашої певності у завтрашньому дні та вічному спасінні. Амінь. + Ярослав 5 серпня 2018 року Божогос. Корналовичі Детальніше...

У Хирівському деканаті відбулись святкування з нагоди 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

2 серпня, у день св. пророка Іллі, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію смт. Стара Сіль на Старосамбірщині. Цього дня духовенство й вірні Хирівського деканату святкували 1030-ліття Хрещення Руси-України і 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію в співслужінні о. Ігора Петровича, декана хирівського, о. Василя Пукія, адміністратора парафії, і священиків хирівського деканату. Детальніше...