Cлава Ісусу Христу
Дорогі у Христі брати і сестри!
Дозвольте сердечно привітати всіх вас із Днем Незалежності нашої Української держави. Незалежність України — це свято і Божий дар. Сьогодні, стоячи у соборній молитві перед Божим престолом у день тридцять п’ятої річниці відновлення незалежності Українсько Держави, ми звершуємо Євхаристію. Саме це слово в перекладі з грецької мови означає «подяка». Ми зібралися, щоб благодарити Бога за дар свободи нашого народу, вона для нас має глибокий духовний вимір: її століттями вимолювали в храмах, її оспівували поети і кобзарі, за неї страждали в тюрмах і на засланнях, її здобували довготривалою віковою боротьбою, її берегли різні покоління українців. Минають роки, але ми святкуємо цей добрий вибір українського народу, повсякчасно утверджуємо його та робимо власним рішенням. Цей вибір набуває вічного сенсу, коли усвідомлюємо, що дар свободи є водночас Божим покликанням любові до Батьківщини. Сьогодні ж ця свобода освячується найвищою ціною – кров’ю наших воїнів.
День Незалежності України – це підсумок багатовікового змагання нашого народу за дароване Богом право бути собою. Українська держава проходила крізь горнило історії: вона народжувалася у величі Київської Русі, розпиналася через століття бездержавності, коли наш народ намагалися стерти, асимілювати, заморити голодом, але наша державність знову воскресала до життя. Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року став визначальною подією, яка відкрила нову сторінку нашої історії. Проте, як засвідчив час, здобуту свободу довелося відстоювати знову. Від 2014 року українці захищають право жити у вільній і незалежній державі, і ця боротьба триває донині. Тридцять п’ять років незалежності – це шлях, значна частина якого пройдена в обороні того, що здавалося раз і назавжди здобутим. Це показує, що дар свободи вимагає відповідальності у державотворенні та готовності її захищати.
Сьогодні наша подяка Богові нерозривно пов’язана з пам’яттю про тих, хто став на захист життя, свободи та майбутнього України. Це герої визвольних змагань різних епох, це герої Небесної Сотні, й полеглі герої проти новітньої збройної агресії московії, які своїм життям явили те найвище мірило любові, про яке говорить наш Господь: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо. 15, 13). Така любов є одним із найвищих виявів богоподібності людини, адже вона готова прийняти на себе удар зла і навіть віддати власне життя, щоб інші могли мати майбутнє.
Героїзм у нашому сьогоденні – це щоденна, виснажлива, часто безіменна для загалу жертва тих, хто зараз стоїть на передових позиціях нашої безпеки, тих, хто носять на собі рани цієї війни, тих, хто бореться за кожне дихання і биття серця у шпиталях, тих, хто недосипає у волонтерських штабах.
У сьогоднішньому Євангелії від апостола Марка ми бачимо паралель із нашим сьогоденням. Євангелист розповідає, як фарисеї вийшли із синагоги «і зараз же з іродіянами радили раду проти Ісуса, як би його занапастити» (пор. Мр. 3, 6). Юдейські релігійні групи, які зазвичай ворогували між собою, об’єдналися перед лицем Світла Божого Сина. Зло завжди діє через змову в заколоті, через кулуарні криводушні домовленості, мету яких описано гранично коротко – погубити і занапастити.
Як колись ця темрява змовлялася проти Ісуса Христа, так сьогодні, на наших очах, світова темрява змовлялася і продовжує змовлятися проти правди, проти свободи, проти самого життя нашого народу. Ця змова втілюється у жорстоких ракетних ударах по мирних містах, у катівнях на окупованих територіях, у цинічній пропаганді та брехні, що намагається отруїти цивілізований світ. Ворог прагне не лише забрати нашу землю, але й знищити нашу ідентичність, посіяти розпач, переконати нас, що опір марний, що темрява сильніша за світло, а брехня за правду.
Але Христос у цьому євангельському епізоді не відступає і не ховається перед лицем небезпеки. Він продовжує Свою місію. І так само не відступив наш народ. Євангеліє змальовує зворушливу картину: до Ісуса звідусіль сходиться великий натовп людей. Він просить учнів приготовати човен, «із-за народу, щоб не тиснув його, бо він багато з них оздоровив, тож ті, що мали якісь недуги, кидалися до нього, щоб його доторкнутись» (Мр. 3, 9-10). Цей зболений люд, який тягнеться до Спасителя, є образом нашої сьогоднішньої України. Ми є зраненим народом. У нас кровоточать рани не лише фізичні, але й духовні. Біль матерів, які місяцями, а то й роками чекають синів з полону; гіркі сльози дітей, які втратили свій дім і дитинство; відчай родин зниклих безвісти, які живуть між надією і скорботою, – це все глибокі рани на тілі нашої нації.
І сьогодні Господь кличе нас нести цей невимовний біль не в темряву відчаю і безнадії, а до Нього. Горнутися до Христа, як ті люди на березі моря, шукаючи Його порятунку. Бо тільки Той, Хто сам пройшов через несправедливий суд, катування, розп’яття і воскресіння, здатний по-справжньому зрозуміти наш біль, розділити його з нами і дарувати справжнє зцілення і перемогу, яку неможливо знайти в людських інституціях.
Проте Боже зцілення і дар свободи вимагають від нас відповіді. Як віра без діл є мертвою (пор. Як. 2, 17), так і любов до Батьківщини потребує конкретного втілення у вчинках: у чесності, відповідальності, жертовності, вірності та готовності служити.
Справжня вдячність виражається у свідомому рішенні жити так, щоб бути гідними сплаченої за нас ціни. Свобода – це не право робити будь-що, це простір для того, щоб робити добро. Що означає жити цією вдячністю сьогодні? Це означає чесно і сумлінно виконувати свою щоденну працю, хоч би якою непомітною вона здавалася. Не втомлюватися підтримувати наше військо, бо війна триває, і наші захисники потребують надійного тилу так само як і в перші дні війни. Це означає бути поруч із родинами загиблих, зберігати світлу пам'ять про полеглих не лише у хвилинах мовчання, а в тому, як ми ставимося одне до одного.
Будувати державу, в якій панує справедливість, де поважається гідність кожної людини, де немає місця для корупції та байдужості, – ось що означає насправді любити Україну. Справжня подяка Богу за ці тридцять п'ять років незалежності – це прожити своє життя так, щоб нам не соромно було подивитися в очі тим воїнам, які за наше життя віддали своє власне.
Сьогодні, схиляючи голови перед Божим престолом, ми підносимо нашу спільну, соборну молитву за Україну. Ми просимо в Господа не лише про завершення бойових дій, але й про справжню перемогу світла над темрявою. Молимося за справедливий мир, який не буде ілюзією чи тимчасовою паузою перед новим злом, а тим миром, що ґрунтується на правді Господній. Ми благаємо про збереження життів тих, хто зараз зі зброєю в руках стоїть на захисті нашої Батьківщини. Просимо про звільнення і повернення додому кожного полоненого, депортованих дітей, яких ворог намагається відірвати від рідного коріння. Ми також просимо про мудрість для наших державних провідників, щоб вони керувалися жертовною любов'ю до свого народу і страхом Божим. Просимо про єдність для нашого суспільства, щоб ми, об’єднані спільним болем і небезпекою перед агресором, не дозволили внутрішнім чварам та розбрату зруйнувати те, що було врятоване такою великою ціною багатьох поколінь.
Господи, Ти дарував свободу нашому народу як великий скарб і велику відповідальність. Навчи нас правильно скористатися Твоїм даром. Дай нам силу вистояти до кінця, осягнути перемогу і справедливий мир у Твоє святе Ім’я, а благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь!
+ Ярослав
24 серпня 2026 року Божого,
м. Дрогобич
- У День Незалежності владика Ярослав очолив подячну молитву за українське військо і справедливий мир [фото]
- Звернення преосвященного владики Ярослава (Приріза), Єпископа Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, з нагоди 35-ої річниці відновлення Незалежності України
- Владика Ярослав: Синьо-жовтий стяг є глибоким символом нашої державності і свободи [фото]
- Проповідь на дванадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2026)
- У с. Рихтичі на Дрогобиччині відсвяткували 200-ліття освячення місцевого храму [фото]