Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Сьогодні ми святкуємо пам'ять святого великомученика і цілителя Пантелеймона. Для багатьох поколінь християн він став образом лікаря, який лікував не лише знанням і вмінням, але передусім вірою та милосердям. Як розповідає житіє святого, Пантелеймон народився в Нікомидії (Мала Азія), у заможній родині батька-язичника та матері-християнки Євкуби.
Маючи дуже багато подвижників духовного життя, ми, на жаль, мало знаємо про них і зрідка звертаємося за їхнім молитовним заступництвом. Доброю нагодою для пізнання різних феноменів святості є молитовне святкування їхньої пам’яті. Як відомо, кожен день року присвячений якомусь святому. Отже, літургійний рік – справжня енциклопедія, з якої можемо почерпнути багато корисного для нашого духовного зростання.
У різноманітності святих свята Церква, представляє перед нами весь широкий спектр стилів буття християнина – від свідчення крові до непомітного служіння, у стані анахоретського життя чи в подружжі, у священнослужінні чи світському покликанні. А тому вони здатні допомогти кожному християнинові реалізувати власне покликання і в ньому стати святим.
Так історія житія святого великомученика Пантелеймона є свідченням дивовижного переображення, яке починається з самого його імені. Коли він народився у знатній язичницькій родині, батько дав йому ім'я Пантолеон. У перекладі з грецької це означає «лев у всьому». Це ім'я сили, непереможності та домінування.
Батько готував його до того, щоб він став «левом» у суспільстві: блискучим лікарем, наближеним до імператорського двору, багатою і впливовою людиною, лицарем, який завойовує цей світ. І юнак справді мав для цього всі дані: він був розумним, вродливим, надзвичайно талановитим у медицині. Його помітив сам імператор Максиміан, запросивши до свого палацу. Здавалося б, питання життєвої кар’єри та успіху для Пантолеона було вирішене. Він стояв на порозі абсолютної земної величі.
Але Господь мав на нього інший план. Через зустріч із християнським пресвітером Єрмолаєм, через слухання Слова Божого і через особистий досвід Божої благодаті, з молодим юнаком відбувається євангельське «навернення». Пантолеон приймає святе Хрещення і отримує нове ім'я – Пантелеймон, що означає «всемилостивий».
Подивімося на цю різницю: від «лева у всьому» до «всемилостивого». Від символу сили, яка панує над слабшими, до образу милосердя, яке схиляється над чужим болем. Це і є шлях від гордого світу до дитячого серця, відкритого на Бога. Пантелеймон відмовився від амбіцій, щоб стати смиренним знаряддям у руках Небесного Лікаря. Він зрозумів, що справжня велич полягає не в тому, скільки людей служать тобі, а в тому, скільком людям можеш послужити ти, маючи в серці Христову любов.
Святий Пантелеймон, ставши «всемилостивим», втілює Христові слова про дияконію у своєму служінні (пор. Мт. 18, 5). Маючи доступ до імператорських покоїв і можливість лікувати найбагатших патриціїв і отримувати за це особливу винагороду, він робить вибір, незрозумілий для тогочасної еліти. Він починає безкоштовно лікувати найбідніших: рабів, ув'язнених християн, калік, тих, кого римське суспільство вважало тягарем. Римська імперія зневажала слабкість, вона обожнювала силу і здоров'я. Хвора людина без грошей була ніким. Але для Пантелеймона кожен в'язень, знедолена в потребі людина, ставали тими «найменшими», у яких він бачив самого Христа.
Цілительство святого Пантелеймона не було просто медичною практикою, воно було глибоко євхаристійним актом сопричастя до чужого страждання. Коли він обмивав і лікував рани, і за це не брав жодної платні, він буквально приймав ближнього в ім'я Христове. Він віддавав їм не просто ліки, а втрачену гідність, показуючи, що перед Богом вони мають безцінну вартість. Це безсрібництво було викликом усій економіці імперії, побудованій на вигоді та експлуатації. Це була проповідь втіленого Євангелія без слів – проповідь руками, які торкаються хворобливого, не боячись забруднитися, бо ними керує любов. Чи не про це говорить Господь, коли закликає нас приймати найменших в Його Ім’я. (пор. Мт. 18, 5)? Прийняти іншого – означає звільнити для нього місце у своєму часі, у своєму серці, у своїх планах. Це означає перестати дивитися на людей через призму того, що ми можемо від них отримати.
Коли інші поганські лікарі, розпалювані заздрістю до його успіхів і народної любові, донесли імператору Максиміану, що Пантелеймон лікує в'язнів і сповідує розп'ятого Христа, перед юнаком постав вибір. Максиміан любив його, імператор не хотів його смерті. Він пропонував йому компроміс. Для того, щоб зберегти своє становище, кар'єру, свої статки і саме своє життя, Пантелеймону потрібно було зробити зовсім небагато: принести ладан на жертовник язичницьким богам. Просто формальність, непомітний кивок у бік панівної ідеології, і він знову став би улюбленим лікарем імператора.
Але Пантелеймон згадує інші, безкомпромісні слова Христа: «Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її і кинь геть від себе» (Мт. 18, 8). Він розуміє слова Господа буквально і до кінця. Він обирає «відсікти» від себе всі привілеї, статус і саму близькість до земного царя заради вірності Царю Небесному. Він не дозволяє своєму високому становищу християнина стати причиною його падіння. Мучеництво Пантелеймона – це свідоме рішення відректися від всього, що відділяло його від Христа. Його катували, рвали залізними гаками, палили вогнем, кидали диким звірам, але в усіх цих стражданнях він залишався тим самим євангельським «дитям», яке цілковито довіряє своєму Небесному Отцеві.
Священномученик Ігнатій Богоносець, йдучи на власну смерть, так писав у «Посланні до Римлян»: «Тепер тільки починаю бути учеником. Ні видиме, ні невидиме, ніщо не утримає мене прийти до Ісуса Христа. Вогонь і хрест, натовпи звірів, розсічення, розривання, роздроблення костей, відсічення членів, сокрушення всього тіла, люті муки диявола прийдуть на мене, – тільки б досягнути мені Христа» (Послання до Римлян, Глава 5). Коли ми читаємо житіє мучеників, ми часто жахаємося від описів тортур. Але суть мучеництва не в болі. Суть мучеництва – у непереможній любові, яка робить людину вільною від страху перед тираном світу цього. Великомученик Пантелеймон довів, що життя не вимірюється кількістю прожитих років чи накопиченим багатством, воно вимірюється тим, заради Кого готові навіть померти. Він відтяв від себе мирську славу, щоб увійти в життя вічне.
Сьогодні світ так само, як і в часи Римської імперії, намагається сховати хворих, немічних за високі паркани лікарень, будинків престарілих та інтернатів. Тенденція споживання хоче бачити лише молодість, красу, успіх і посмішки з рекламних біл-бордів. Слабка, зранена, травмована людина є нагадуванням про нашу власну крихкість, а ми не любимо про це згадувати. Особливо сьогодні, у час великих випробувань, болю і втрат, навколо нас є безліч тих, кого світ вважає «малими» – це скалічені війною воїни, матері, які втратили синів, діти сироти, самотні люди, яким нікуди повернутися, переселенці, що втратили дім, люди, розчавлені депресією і самотністю.
Гордувати ними – означає відвертати погляд, проходити повз, заспокоюючи себе тим, що «це не наша справа», «у нас є свої проблеми», «держава повинна про це подбати». Святий Пантелеймон є для нас не лише могутнім заступником і чудотворцем, до якого ми прибігаємо в час хвороби. Він є нашим вчителем. Його життя – це заклик до кожного з нас наслідувати не «всесильного лева», не шукати влади, самоствердження, амбіцій, що роздувають наше его і роблять нас сліпими до ближнього, а бути «всемилостивими» у нашому житті.
Сьогоднішнє свято нагадує нам, що шлях до справжнього богопізнання починається з дитячого серця, яке вміє дивуватися благодаті, яке вміє «плакати з тими, хто плаче», яке «не шукає перших місць на бенкетах», але шукає близькості з Небесним Отцем. Коли ми сьогодні споглядаємо ікону святого Пантелеймона, ми бачимо молодого юнака з коробочкою ліків у руках. Він дивиться на нас не звисока, як дивилися б імператори, а з лагідністю дитини Божої.
Молімося ж до цього великого угодника Божого і милосердного цілителя не лише про те, щоб зникли наші тілесні недуги – хоча і це важливо, і він чує ці прохання. Але молімося передусім про те, щоб він зцілив нас від найстрашнішої хвороби – від хвороби духовного паралічу, гордині, байдужості та черствості. Просімо у нього тієї самої переміни серця, щоб Господь допоміг нам умертвити в собі того хижого, самолюбного «лева», який прагне панувати, і виростити в собі «всемилостивого» християнина, який у простоті та дитячій довірі до Бога здатен обійняти цей зранений світ, приймаючи кожного найменшого ближнього як самого Христа. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь!
+ Ярослав
27 липня 2026 року Божого,
м. Дрогобич
- Владика Ярослав: Цілительство святого Пантелеймона було євхаристійним актом сопричастя до чужого страждання [фото]
- У Дрогобичі відбулося перепоховання останків 26-ти жертв НКВС [фото]
- Владика Ярослав у Тернополі: Бути дітьми Небесної Матері – це велика радість наслідувати Її беззастережну довіру до Бога [фото]
- Проповідь на п’яту неділю після Зіслання Святого Духа. Ікони Матері Божої Неустанної помочі (2026)
- Владика Ярослав: Святі апостоли Петро та Павло докладали всіх зусиль, щоб поширювати Христову Церкву по всьому світі [фото]