Хто нап’ється води, якої дам йому Я,
не матиме спраги повіки (Ів. 4, 14).
Христос Воскрес!
Дорогі в Христі драти і сестри!
Щиро вітаю всіх вас, улюблені в Христі прочани! Ви залишили позаду довгий шлях і тягар життєвих тривог, аби сьогодні молитися на цьому святому місці. Ми зібралися тут, у чудотворній Грушівській святині, у час важких випробувань. Наша рідна земля здригається від болю бомб і ракет, а серця переповнює скорбота й неспокій за рідних, за наших воїнів та за майбутнє всього народу. Проте ми стоїмо тут не в розпачі, а з глибокою вірою, щоб «єдиними устами і єдиним серцем» просити в Господа зцілення наших ран, сили вистояти у боротьбі та перемоги світла над темрявою.
Сьогоднішній день поєднує кілька світлих подій. Ми втішаємося радістю п’ятої неділі після Христової Пасхи – Неділею Самарянки; з глибокою вдячністю вшановуємо наших матерів у День Матерів і водночас, як смиренні паломники, стоїмо перед ликом Пресвятої Богородиці, прославленої в Грушівській іконі, шукаючи розради й заступництва.
Сьогоднішнє євангельське читання переносить нас під палюче сонце Близького Сходу, до стародавньої криниці патріарха Якова в місті Сихар. Уявімо собі цю сцену: полудень, найспекотніша пора, коли по воду зазвичай ніхто не приходить. Але саме в цей час до криниці наближається жінка. Вона прийшла опівдні не випадково… уникає людей, ховається від їхніх осудливих поглядів і шепоту поза спиною. Її життя розбите, пошматоване гріхом та численними розчаруваннями, адже, як скаже їй згодом Христос: «П’ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, – не чоловік він тобі. Правду мовила єси» (Ів. 4, 18).
Її серце нагадує пустелю, випалену болем відкинення та марними пошуками любові, де її неможливо знайти. І саме там, у точці її найбільшої самотності й сорому, на неї чекає Ісус Христос. Стомлений дорогою, Спаситель сідає біля криниці й робить крок, який ламає суспільні та релігійні бар'єри того часу. Він, Джерело всякого життя, звертається до цієї відкинутої жінки з проханням: «Дай Мені напитися» (Ів. 4, 7).
Це акт неймовірного божественного смирення. Бог дозволяє Собі бути вразливим перед людиною. Він не з'являється з громом і блискавками, не моралізує і не звинувачує. Він просить у неї звичайної води, щоб через цю просту людську зустріч відкрити їй шлях до іншої води – «води живої» (Ів. 4, 10).
У цьому діалозі розкривається глибока правда про людську природу. Самарянка спочатку мислить матеріальними категоріями: вона бачить перед собою звичайного юдея, оцінює глибину криниці й дивується, що в Нього немає посудини. Вона зосереджена на воді, яка тамує лише фізичну спрагу. Натомість Христос підносить її погляд у площину вічності.
Він говорить про іншу спрагу – глибинну спрагу самого нашого єства, яка не дає нам спокою. Ми часто живемо з цією внутрішньою порожнечею, яку марно намагаємося заповнити кар'єрою, матеріальними благами, владою, стосунками чи швидкоплинними задоволеннями. Проте все це – мов та земна вода, про яку Господь каже: «Кожен, хто оту воду п’є, знову захоче пити» (Ів. 4, 13).
Святий Августин описує тугу за Джерелом Життя такими словами: «Ти створив нас для Себе, Господи, і неспокійне наше серце, аж поки не спочине в Тобі» (св. Августин, Сповідь, І, 1). Сьогодні ми покликані усвідомити цю правду: тільки Христос здатен втамувати спрагу нашої душі. Лише Він один є тим джерелом, із якого витікає Жива Вода – благодать Святого Духа. Адже Спаситель обіцяє: «Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, — не матиме спраги повіки» (Ів. 4, 14). Ця вода здатна наповнити нас так, що ми більше ніколи не відчуватимемо тієї руйнівної внутрішньої порожнечі.
Ця правда набуває особливо значення сьогодні, коли наш народ проходить крізь горнило війни. Війна до краю загострює всі наші почуття. Перебуваючи «на дні криниці» власного болю, під обстрілами й у підвалах, оплакуючи втрату рідних і близьких, ми як ніколи гостро усвідомлюємо свою людську крихкість. Наша спрага – це і буквальна, фізична спрага наших воїнів у жорстких окопах, і нездоланна спрага за справедливістю, спрага за миром, спрага за тим, щоб побачити живими своїх синів і доньок. І в цьому стані ми вчимося розуміти, що жодні земні інституції чи людські гарантії не здатні дати нам остаточного, істинного миру.
Христос, Який у найтяжчих муках на хресті вигукнув: «Спраглий Я!» (Ів. 19, 28), сьогодні стоїть поруч із кожним українцем. Він не просто спостерігає, а розділяє наш біль і стає співпричасником наших страждань. Він бере нашу зранену історію у Свої проколені руки й пропонує нам живу воду Своєї присутності, щоб ми не зламалися, щоб ми вистояли, і щоб наша надія ніколи не змарніла.
Знову вдивляючись у постать самарянки, ми бачимо, як відбувається її зцілення. Христос відкриває правду про її життя, та робить це не як суворий суддя, а як милосердний Цілитель, який обережно торкається рани, щоб урятувати душу. Коли людина стає у правді перед світлом Живого Бога, спадають усі маски. І дивовижно: ця жінка не почувається приниженою. Навпаки, приходить глибоке полегшення, адже її найбільша таємниця, той багаторічний сором, з яким вона ховалася від людей, тепер винесений на світло Божої любові – і назавжди втрачає над нею владу.
Євангелист Іван підкреслює одну надзвичайно важливу деталь: «Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто...» (Ів. 4, 28). Цей залишений глечик стає символом її минулого: її гріхів, страхів та душевних тягарів. Знайшовши Джерело Живої Води, вона більше не потребує старої, земної посудини. Вона сама стає носієм цієї життєдайної благодаті, справжньою благовісницею для свого народу, закликаючи інших: «Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос він?» (Ів. 4, 29).
Але як нам сьогодні навчитися залишати свої «глечики» страху та відчаю? Відповідь знаходимо в особі Пресвятої Богородиці. Свята Церква здавна іменує Діву Марію «Живоносним Джерелом». Вона є тією найдосконалішою і найчистішою посудиною, яка першою прийняла в себе Воду Живу – самого Сина Божого. У день Благовіщення архангел звістив Їй: «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лк. 1, 35), так само і Вона стала першим живим храмом.
І сьогодні ми з глибоким благоговінням звертаємо до Неї у молитві, благаючи розради. Скільки українських матерів нині повторюють хресний шлях Богородиці! Скільки жінок стоять сьогодні біля хрестів, на яких нещадна війна розпинає їхніх дітей... Їхнє материнство зранене жорстокістю цього світу. Пречиста Діва, чиє серце прошив меч болю, як і передрікав праведний Симеон (пор. Лк. 2, 35), як ніхто інший розуміє ці нестерпні материнські страждання. Вона невидимо стоїть поруч із кожною матір’ю, яка оплакує свого сина, поруч із кожною дружиною, що з тривогою чекає чоловіка з фронту, поруч із кожною дитиною, яка спрагло шукає маминих обіймів. Богородиця є нашою вірною Заступницею, і ми твердо віримо, що Її щира материнська молитва має нездоланну силу перед Престолом Всевишнього.
Цей зв'язок між заступництвом Богородиці та нашим земним життям має живе втілення і на нашій рідній землі. Сьогодні ми зібралися у Грушеві, біля нашої святої криниці, яка стала для українського народу правдивим знаком невичерпного Божого милосердя. Понад два століття тому тут, над цілющим джерелом, височіла стара верба, на якій ще в 1806 році з'явилася ікона. Цей образ перетворився на справжній літопис Господньої ласки: на ньому зображено незрячу дитину, чоловіка на милицях і виведено проникливі слова очевидця: «Я бачу джерело чудес».
Але ми пам'ятаємо і трагічні сторінки: коли в середині дев'ятнадцятого століття те дерево зрубали, а життєдайну криницю безжально закидали землею, на наш край впала страшна епідемія холери. І лише тоді, коли люди в щирому покаянні розчистили цілюще джерело та звели поруч дерев'яну церковцю, хвороба відступила
Та чи не найгучніше голос Грушева пролунав у нашій новітній історії 26 квітня 1987 року – рівно через рік після страшної трагедії Чорнобиля. Тоді, у безпросвітній темряві радянського безбожництва, коли здавалося, що Церква назавжди загнана в підпілля, а народ приречений на духовну німоту, дванадцятирічна дівчинка побачила на балконі храму осяйну постать Пречистої Діви.
Звістка про явління Богородиці в Грушеві прорвала стіну страху. До цього невеликого села, нехтуючи небезпекою та долаючи суворі міліцейські кордони, рушили десятки тисяч людей, щоб на власні очі стати свідками Божого чуда. Це було справжнє благовіщення нашої прийдешньої свободи. Мати Божа прийшла сказати своєму знедоленому народу, що він не сирота; що після радіаційного Чорнобиля та духовного національного поневолення більшовизмом неодмінно настане світле воскресіння. Саме тут, біля цієї святої криниці, українці зачерпнули тієї Живої Води віри, яка невдовзі вивела нашу Церкву з катакомб і подарувала нашій державі омріяну відновлену незалежність.
Улюблені в Христі брати і сестри! Наше паломництво збігається зі світлим святом Днем Матері. Це чудова нагода знову скласти подяку Пресвятій Діві за Її повсякчасний материнський покров над нашою Церквою та всім українським людом. Припадаючи сьогодні до Небесної Неньки, прославленої в чудотворній Грушівській іконі, ми з глибокою довірою віддаємо своє життя і свою надію в руки всемилостивого Господа. Щиро благаємо Тебе, Царице Небесна, огорни своїм омофором наших мужніх захисників. Збережи їхні життя посеред пекельних боїв, відверни від них усяку ворожу смертоносну зброю. Захисти Своїм святим заступництвом волю, єдність та незалежність нашої виснаженої Батьківщини, щоб наш народ, вирвавшись із тенет війни, міг у мирі прославляти Пресвяту Тройцю. Виблагай для нас ласку пити з джерела Тієї Живої Води, яка дарує вічність. Навчи нас тамувати свою глибинну спрагу лише в Бозі. Допоможи нам стати справжнім живим храмом Святого Духа і поклонятися Небесному Отцю в дусі та правді, несучи це світло у сьогоднішній збурений світ.
Вшановуючи нині велич Небесної Матері та Її заступництво, я хочу від усього серця привітати з Днем Матері кожну українську жінку. Благаю Воскреслого Спасителя, аби Він обдарував вас міцним здоров'ям, щедрими благодатями та довгоочікуваним миром. Нехай у ваших душах ніколи не згасає полум'я любові до Творця і до кожної людини. Нехай через вашу щоденну працю і християнський приклад Царство Боже проростає всюди, де б ви не були. Господи Ісусе Христе, невичерпне Джерело вічного життя! Зішли Свого Святого Духа на нашу рідну Україну і віднови обличчя нашої землі. Амінь.
+ Ярослав
10 травня 2026 року Божого,
с. Грушів
- Владика Ярослав у Грушеві: Мати Божа прийшла сказати своєму знедоленому народу, що він не сирота [фото]
- Владиці Ярославу присвоєно звання «Почесного громадянина міста Дрогобича»
- Владика Ярослав: Ми дякуємо Богові за те, що Він дав нашій Церкві такого великого світильника [фото]
- Владика Ярослав висвятив на священника диякона Богдана Мацьковича [фото]
- Проповідь на неділею Розслабленого (2026)