«Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий»
(Мт. 5. 48)
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Відсвяткувавши празник П’ятидесятниці і обновлені Духом Святим, ми сьогодні зібралися, щоб поглиблювати єдність нашої спільноти довкола євхаристійної трапези, перебуваючи в апостольській науці і молитвах. Священне Писання розповідає, що Христові учні однодушно перебували на молитві, бо їх Учитель навчав, що де двоє або троє зібрані в Його ім’я, там Він є посеред них. Християни збираються на спільну молитву у храмі, бо памʼятають слова з Євангелія від Матея: «Коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було, воно буде дано їм моїм Отцем Небесним» (Мт. 18,17). Тому й українські матері, обʼєдналися в особливу молитовну спільноту, адже спільна молитва має особливу силу в очах Господа. Тому й сьогодні у цьому прекрасному храмі у мальовничій Східниці зібралися численні спільноти «Матерів у молитві» нашої Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, аби у такі непрості для нашого народу часи війни випросити Божого заступництва і допомоги, піднісши наші молитви за наше воїнство, за перемогу над окупантом, за справедливий мир на нашій землі.
Колись Святий Дух зійшов на зібраних у молитві у Сіонській горниці апостолів. Так і сьогодні Він приходить як Утішитель до нас, зібраних на богослужінні, коли ми «бачимо світло істинне, приймаємо Духа Небесного, знаходимо віру істинну». Він несе утіху у наше життя, позначене непевністю, тривогою, страхами і проблемами. Наповняє собою людське серце, встановлюючи в ньому мир і тиху радість, яких ніхто і ніщо у світі не може відібрати: «Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере» (Йо. 16, 21). Утішення Святого Духа є справжнім, реальним і глибоким. Воно приносить спокійну впевненість у доброму закінчення справи. Воно дає спокій навіть тоді, коли людина чи спільнота переживають випробування і сум’яття. Серце людини, сповнене Божого Духа, подібне до морських глибин, які залишаються спокійними навіть тоді, коли на поверхні панують буревії і підноситься піна тривоги. Як це актуально і необхідно в умовах наших український реалій війни, коли щоденно чуємо сигнали повітряної тривоги в усіх куточках України!
Сьогодні Церква подає нам для духовних роздумів уривок з Євангелії від Матея. У ньому знаходимо кілька фраз, які виражають суть християнського життя і покликання кожної людини. Вони закликають до дії і спонукають до смиренності або принаймні до роздумів про смиренність. Перед нами образ християнина, яким він має бути. Тому запрошую глибше застановитись над ними.
«Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий», – ці слова Ісуса Христа звернені до нас сьогодні не просто як прохання чи заохота. Це слово – чіткий і безпосередній заклик. Що ж означає бути досконалими як Отець небесний? Прагнення до досконалості є в кожній людині і це ми можемо зауважити навіть із повсякденного життя. Але часто це тільки секулярні прагнення: до покращення комфорту, поліпшення різного роду послуг, підвищення рівня технологій. Проте це дуже обмежене прагнення досконалості. Ще у Старому Завіті є заповідь, яку повторив апостол Петро у своєму посланні: ви маєте бути святими, бо я святий (Лев. 11,44, пор. І Пт.1,15-16). Отже, заклик до досконалості слід розглядати в контексті святості Бога – будьте як Він.
Юдейські законовчителі намагалися досконало виконати букву Закону, однак впали у дріб’язковість виконування численних приписів власного передання. Господь Ісус у своєму слові до учнів говорить, що досконалість і праведність полягає в іншому: «Коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство Небесне» (Мт. 5,2). Праведність – це спосіб життя згідно з Божою волею. Заклик Ісуса – змінити логіку: не обмежуватися виконанням норми, а перейти на рівень серця, любові, дару, благодаті. Саме по собі виконання приписів не могло принести спасіння. Апостол Павло наголошує, що всім потрібно визнати себе винними перед Богом, бо «бо ніхто не оправдається перед ним ділами закону: законом бо гріх пізнається» (Рим. 3,20). У Нагірній проповіді Христос, цитуючи Заповіді Закону, ставить вимоги значно вище, ніж навчали книжники, щоб показати, що це слово означає надзвичайно більше, ніж вони дотепер розуміли. Христос виявляє глибинний сенс Закону, тобто дух Закону, говорить як насамперед Він сповнює ці норми Закону, являє себе і свій стиль життя, який пропонує для кожного.
Досконалість можемо осягнути не власними силами, а завдяки жертві Ісуса Христа. Нагорода вічних благ, про яку говорить Христос, не є заслуженою заплатою від Бога, але даром. Спасіння, Боже Царство є даром, який не можна заслужити своєю праведністю, а тільки прийняти.
У сьогоднішньому євангельському уривку чуємо ще одні важливі слова: «А я кажу вам: любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас…». Заповідь любові до ближнього, яка була ще у Старому Завіті (Лев. 19,18), цитується у Євангелії від Матея щонайменше три рази. Христос навчає, що поняття «ближній» має поширюватися і на ворогів, тому що тільки так зможемо наслідувати Божу любов і уподібнюватися до Бога. Стаємо Божими дітьми («синами Отця нашого») тією мірою, якою уподібнюємося до Отця небесного, котрий велить сонцю сходити на праведних і неправедних.
Заповідь любові до ворогів – суто євангельська. Її можна виконати, але не нашими силами. Часто не можемо любити навіть людей, які люблять нас… Ворог не є особа, яка нас ігнорує, чи їй до нас байдуже. Це особа, яка хоче завдати нам шкоди, болю, навіть позбавити життя. На жаль це наш досвід сьогодні. Ми не можемо уявити любові стосовно ворогів. Ісус говорить, що любов це не емоція. Любити – означає відповідати добром тому, хто робить нам зло. Чи можливо любити ворога? Можливо. Тому що завжди можливо вибирати добро. Ненавидіти ворога не тільки недобре, це не корисно, бо не розв’язує проблеми. Ненависть породжує ненависть і не дає можливість виправити ситуацію. Ненависть дає можливість ворогу ненавидіти далі. Щоб любити ворога потрібно мати в собі силу віри, що людина – це щось більше ніж її ненависть… Це можливо завдяки благодаті Божій, а це дар, якщо його прийняти і передати то можливо сповнити слова Христа. Він не тільки заповідає, але і перший ці слова здійснює. Якщо ми ненавидимо, то уподібнюємося до того ворога, який з ненависті убиває нас. У такому стані ми руйнуємо себе зсередини.
«Бо коли ви любите тих, що вас люблять, то яка вам за це нагорода?», – каже Христос. Євангелист Матей, передаючи науку Христа, говорить стилем юдейських законовчителів. Христос запрошує подолати логіку взаємної вигоди, і прийти до логіки безкорисливого дару. Потрібно пам’ятати, що Христос, ставлячи до нас високі вимоги, не вимагає того, що неможливо здійснити. Любов до ворогів, любов безумовна, яка нічого не очікує взамін – це справді сповнення всього Закону: «Бо заповіді: «Не чини перелюбу», «Не вбивай», «Не кради», «Не пожадай», і всякі інші заповіді містяться у цьому слові: «Люби твого ближнього, як себе самого.» Любов ближньому зла не чинить. Любов, отже, - виконання закону», – навчає Апостол Павло (Рим. 13,9-10). Ісус зробив любов новою Заповіддю: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив» (Йо. 13,34). Така любов уподібнює нас до Бога, а, отже, робить досконалими. Бути досконалим – означає сповнити те, до чого ми покликані. А ми покликані до богоуподібнення, обожнення.
Дорогі у Христі! Ми живемо у непрості часи війни. Багато з тут присутніх матерів по-особливому відчувають її жахіття, бо переживають за своїх чоловіків, синів онуків, братів… Напевне є й такі, хто втратив своїх близьких родичів чи знайомих… У такій ситуації нас може охоплювати розпач, зневіра, ненависть… У своїй людській слабкості ми схильні нарікати, навіть проклинати. Однак пам’ятаймо, що навіть у найскладніших обставинах життя ми маємо не втратити свого людського обличчя. Повинні залишатися людьми, які створені на Божий образ і покликані осягнути Його подобу. Тож будьмо досконалі, як і Отець наш небесний досконалий! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.